В наш час небагато людей займаються кравецькою справою, та й то це переважно жінки, вважається, що тільки жінки можуть бути справними кравчинями. Але Борис Дмитрович Дерменжи з села Кубей на своєму прикладі доводить зворотнє.
Борис Дмитрович – не тільки майстер своєї справи, але й один із відомих наладчиків швейних машинок. Більше 60 років свого життя присвятив цій професії.
Борис Дерменжи зайнявся швейною справою під впливом дядька Іллі, який мешкав на Донбасі і був одним із найвідоміших кравців у тих краях.
У 1958 році, коли Борису було 15 років, він поїхав у гості до дядька Іллі. Трохи погостювавши, почав допомагати у кравецькій справі. Спочатку шив подушки та ковдри, а згодом перейшов на одяг, навіть почав робити фуражки. Так почався його шлях у цій справі.
Пропрацювавши більше року в цеху, повернувся в село. Вдома він вирішив, що треба здобути освіту та вступив на курси з кравецької справи в місті Кишинів. Навчався більше року.
“Навчання давалося важко, бо курс був більше для майстрів, які вже мали знання, а я їх не мав. Але саме там я отримав дуже хорошу основу. Протягом навчання став одним із найкращих студентів. Мій майстер навіть запропонував роботу у швейному цеху. Я шив там різний одяг. Також там я познайомився з майстром, який налагоджував швейні машинки. Ми з ним потоваришували, тому згодом я став йому допомагати, був у ролі підсобника. Поступово від нього отримав знання ще й з налагодження швейних машинок”, – розповів Борис Дмитрович.
Крім кравецької справи, він займався вільною боротьбою та велоспортом. Але навіть і в цьому знання майстра – закрійника стало в нагоді.
“Одного разу я поїхав на велозмагання до Тирасполя, де під час перегонів отримав травму ключиці. На велосипеді доїхав до лікарні, де мені діагностували забій ключиці. На мене одягли спеціальний стягуючий корсет, який треба було носити деякий час. Але він був для мене дуже незручним, тому я його перешив, зробивши більш зручним. Коли його зняли, я подарував корсет лікарні, щоб інші люди теж могли ним користуватися”, – пригадує Борис Дерменжи.
Після навчання в Кишиневі він повернувся у рідне село Кубей та став майстром-закрійником в швейному цеху. Працював там кілька років, а потім був призваний на строкову службу на 3 роки. Але після повернення з армії продовжив роботу в сільському швейному цеху.
І навіть працюючи в інших місцях, ніколи не полишав цю справу. Після виходу на пенсію, кравецькій справі він почав приділяти основну увагу. Досі це залишається справою усього його життя, а Борису Дмитровичу вже 81 рік.
“Зараз на пенсії так само працюю закрійником, звісно не так швидко, як раніше, але роблю (усміхається). Будь-яку витівку щодо одягу можу втілити в життя. Відшиваю та ремонтую як чоловічий, так і жіночий одяг. Головне в моїй справі – зробити одяг таким, щоб людина посміхнулася, побачивши, як цей одяг гарно сидить на ній. А гроші для мене в цій справі не дуже важливі”, – ділиться Борис Дмитрович.
В молоді роки, після приїзду з навчання, Борис Дмитрович Дерменжи навіть ввів в моду в Кубеї на певний вид одягу. За його словами, здебільшого молодь села намагалася потрапити до нього на пошив одягу. Так стався один з випадків. Односелець попросив його пошити штани “Дзвіночки”. Цей фасон дуже сподобався молоді. Від його знайомих почали надходити замовлення на такий вид штанів. В тиждень Борис Дмитрович шив до десятка таких штанів, тоді почався бум на них.
Борис Дерменжи зауважив, що зараз працювати набагато легше. Коли він починав свою діяльність, то використовував праску на вугіллі, з нею було важко прасувати, бо вона довго гріється, треба правильно підібрати температуру, щоб не спалити одяг, а зараз треба лише увімкнути у розетку. Така ж ситуація і зі швейними машинками. Зараз можна вибрати і швидкість, і варіант шва, і різні інші функції.
За свою справу Борис Дмитрович завоював повагу односельців. І досі вони звертаються до нього по допомогу, бо знають, що він зробить все як треба – якісно.
“Борис Дмитрович майстер своєї справи, завжди допоможе відремонтувати будь-який одяг. Якось мені треба було підшити спідницю, то я віднесла йому. Він зразу прийняв її на ремонт, зробив все, що треба. Добре, що поруч живе такий майстер, робить все охайно і професійно”- розповіла сусідка Олександра Кіор.
“Хочу зауважити, що Борис Дмитрович один з останніх майстрів з одягу, він свою роботу виконує дуже сумлінно, тому увесь мій одяг, який потребує ремонту, я відношу тільки до нього”,- поділився односельчанин Микола.
За багато років наполегливої праці, Борис Дмитрович Дерменжи не тільки вдосконалив свою майстерність, але й став прикладом наполегливості, відданості справі і професіоналізму.
Стаття створена за підтримки Волинського прес-клубу.
Інтернет-видання Бессарабії
