З 15 до 18 жовтня в Одеській кіностудії проходив «Тиждень воєнного кіно». Як зазначають організатори, подія покликана розповісти про війну через погляд самих військових. У програмі представили документальні фільми, короткометражки та репортажі, зняті безпосередньо на фронті військовослужбовцями та їх підрозділами. Організатори прагнули показати роботу українських захисників зсередини, нагадати про полонених, зниклих безвісти та загиблих, а також зібрати кошти на підтримку поранених воїнів і потреби ветеранів. Більш детальніше про це розповість Махала.
У межах події також відкрили фотовиставку «Перехідний стан» Костянтина Гузенка — документального фотографа, штаб-сержанта 35-ї окремої бригади морської піхоти. У серії представлені світлини, зроблені під час експедицій деокупованими територіями, а згодом — під час військової служби на різних напрямках фронту. Костянтин Гузенко загинув 1 листопада 2025 року під час виконання обов’язків.
Серед фільмів фестивалю показали стрічку «Цифра. НРК як нейронний зв’язок логістики» режисера Олександра Полуєва. Вона розповідає про Христину Нанковську на позивний «Цифра» — військовослужбовицю 88-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади, яка керує наземними роботизованими комплексами. Про участь у заході та показ фільму повідомили в 35-й окремій бригаді морської піхоти.
Стрічка показує один день із життя операторки НРК. Її робота — це не лише керування роботизованою машиною. Христина готує техніку до виїздів, перевіряє обладнання, шукає безпечні маршрути та взаємодіє з іншими підрозділами. Наземні роботизовані комплекси використовують для доставки провізії, боєприпасів і майна на позиції, а також для евакуації поранених і загиблих із небезпечних ділянок.
«Навіщо людину гнати, якщо це може зробити робот? Насамперед безпека людини. Вони зберігають життя, де людина не може пройти, ми намагаємося приїхати НРКшкою», — пояснює військовослужбовиця.
До повномасштабного вторгнення Христина займалася підприємництвом, мала власне фотоательє, фотографувала людей і виховувала двох дітей. Після початку великої війни вона залишила цивільну справу та долучилася до батальйону морської піхоти, де з часів АТО несе службу її чоловік. У фільмі військовослужбовиця розповідає, що одним із вирішальних моментів у прийнятті цього рішення стала розмова з дитиною, яка запитала, за що росіяни вбивають українців.
«Тоді в мені щось переключилося і я зрозуміла, що треба діяти, щоб це не дійшло до мого міста і мої діти не постраждали, щоб не знали, що таке війна. Так, це було дуже важко залишити двох дітей, хтось розуміє мене, хтось не розуміє, як я могла лишити дітей і піти сюди. Насамперед заради них, щоб вони жили в мирі і не знали, що таке війна», — говорить Христина про своє рішення служити.
З дітьми вона підтримує зв’язок щодня, телефонує їм і допомагає старшій дитині виконувати домашні завдання онлайн. Водночас зізнається, що дуже сумує за родиною.
«Частіше люди питають як ти пішла у морську піхоту, думаючи що я якась хвора людина, як це я могла залишити дім і піти в морську піхоту, там же важко. Не треба боятися морської піхоти. Мені подобається як працюють люди, як воно все налагоджено. Чоловіки теж питали як ти пішла? Все просто, клац, підписала контракт і пішла», – додає військова.
Окрема частина стрічки присвячена виконанню місій. Христина згадує випадки, коли роботизований комплекс потрапляв під удар FPV-дрона, а також евакуацію пораненого, під час якої машина разом з екіпажем застрягла в рові. У таких ситуаціях важливо не лише доставити техніку до місця призначення, а й знайти спосіб виконати завдання та допомогти людям.
«Це як дитина, тому ми переживаємо за кожну НРКашку. В них вкладаємо свою любов, щоб вона поїхала і допомагала. Я з нею можу розмовляти, коли їду на завдання: маленький давай, давай, ми зможемо, ми доїдемо, все буде супер, ти приїдеш, відпочинеш і я відпочину, хлопці тебе перевірять. Я з ним комунікую, як із живою людиною. Оператор і НРК це одне ціле», – продовжує розповідати дівчина.
За словами військовослужбовиці, особливо важко переживати місії, під час яких не вдається евакуювати загиблого. Вона наголошує, що завдання підрозділу — доправити тіло, щоб родина могла попрощатися з близькою людиною та поховати її з почестями, як справжнього воїна.
«Були такі ситуації, що нам не вдалося евакуювати 200-го, тому що нас наздогнали FPVшкі і дрон встав. Тоді було важко, морально, що ти не впорався з місією. І деякий час ходиш думаєш: а як це могло статися, мабуть, треба було почекати, треба було щось придумати інше. Тому допомагаємо один одному, якщо ми не будемо допомагати, то нас поборять. Не важливо ти з тої бригади, чи з іншої, якщо у тебе є можливість допомогти – то краще допоможи», — зазначає «Цифра», говорячи про взаємодію між підрозділами.
У стрічці військовослужбовиця також розповідає про підготовку до проходження смуги морського піхотинця, як їй вдалося подолати випробування та отримати блакитний берет. За її словами, під час підготовки вона не лише намагалася впоратися сама, а й підтримувала побратимів, мотивуючи їх не здаватися.
«У мене в голові такі думки: я зможу, я зроблю. Я намагалася пацанів підбадьорювати, мовляв, давайте, давайте ми зможемо, всі дойдемо, всі зафоткаємося з беретами. Пацани говорили: “Ти давала стимул, ти йдеш, а ми що не можемо? Дівчина йде, а ми що, слабкіші за неї? Ні”. Багато хто говори: “спасибі тобі, ти нам не давала здатися”. Найскладніше було мордою у багнюці лежати, ти брудний виходиш, вонючий. Ну а потім з гідравліка помили і ти шуруєш чистенький на другу смугу», — ділиться враженнями Христина.
На завершення фільму військова ділиться думками про те, що наземні роботизовані комплекси матимуть важливе значення і після завершення війни.
«Якщо говорити про розвиток НРК, штучного інтелекту, я вважаю, що роботи це і є наше майбутнє. Нехай робот постраждає, ніж людина. I я вважаю, нехай роботи воюють, а люди керують ними. В цивільному житті мені здається роботи теж потрібні, роботи можуть обприскувати поля, займатися усім», — каже «Цифра».
Свою історію вона завершує словами про майбутнє, до якого прагне разом із побратимами.
«Мене звати “Цифра”, я оператор наземного роботизованого комплексу у 88-му окремому батальйоні морської піхоти З5-ї окремої бригади і ми разом із побратимами та нашою маленькою армією НРК продовжуємо наближати перемогу, наближати майбутнє, де роботи та штучний інтелект будуть робити життя українців зручним та комфортним», — закінчує військовослужбовиця.
Документальну стрічку «Цифра. НРК як нейронний зв’язок логістики» вже можна переглянути на YouTube за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
