Інтернет-видання Бессарабії
Пошук

«Ми не маємо допустити, аби перевага була за російською армією»- волонтерка з Каракурту Любов Няглова

21 Березня 2023 15:30
Тетяна Манолова
«Ми не маємо допустити, аби перевага була за російською армією»- волонтерка з Каракурту Любов Няглова

Волонтерка Любов Няглова в мирному житті була вчителькою, але після початку повномасштабного вторгнення Росії розпочала допомагати Збройним Силам України.

Обрала шлях благодійності

Якось Любов побачила інформацію про збір для інтернату під Миколаєвом, куди евакуювали людей, що залишилися без дому та не змогли виїхати. Свої роздуми щодо збору допомоги вона адресувала сестрі Світлані Басистій, вчительці Каракуртського ліцею.

“Я розуміла, що в Каракурті є навчальний заклад і через колектив, батьків та учнів ми можемо організувати допомогу, і вдячна, що молоде покоління віддало перевагу волонтерству”, – розповідає Любов. 

Тоді в селі зібрали одяг, харчові продукти та спочатку направляли волонтеру, що займався логістикою. З ним Любов працювала декілька місяців, а далі сама відвозила вантаж. Так вона неодноразово оголошувала збір для постраждалих від війни в Херсоні, Миколаєві.

Один з сюжетів про селище Луч Миколаївської області на Youtube підштовхнув Любу підтримати людей, що там залишилися. В Лучі ще за радянських часів  розміщувалися  родини військових, і біля цього населеного пункту були позиції українських бійців.

“До вторгнення там жили 1000 людей, а коли я приїхала туди їх було 40. Люди живуть у темних сирих підвалах без світла та тепла, живуть компактно, дружно, допомагаючи один одному виживати. Під час інтенсивних боїв допомагали нашим захисникам. Селище дуже сильно постраждало, немає жодної вцілілої будівлі: зруйновані всі житлові будинки, школа, Будинок культури, церква”, – розповіла Любов. 

Бійців після відступу російської армії передислокували, та волонтерка з Каракурту виявила бажання допомагати цьому батальйону. Любов зв’язалася з сержантом, щоб дізнатися про потреби військових, пізніше виявилося, що захисник родом з Рені. Так їх співпраця триває і досі. Оскільки офіційного дозволу на пересування в прифронтову зону Любов не мала, то звернулася до волонтерської організації з Миколаєва.

У волонтерстві також важлива теорія

В цьому напрямку Любові Нягловій допоміг Ілля Русинський, керівник албанської громадської організації “Обор”, військовий пенсіонер. 

“Ілля Миколайович допомагає ідеями, що ґрунтуються на знанні військової справи, побуту солдатів на фронті. Він неодноразово передавав унікальні речі з власної колекції, які приємно дивують та вражають бійців. Це унікальна піч-скороварка, мішок для питної води, валізка з інструментами для ремонту тощо. Військові все питають, де ви це взяли?”, – розповідає Любов.

В Каракурті не закуповують аби що, а конкретно за потребами бійців батальйону. Так є список необхідних речей. Наприклад, взимку збирали інвентар для будівництва окопів, бліндажів. 

Потреби змінюються в залежності від ситуації на фронті. Спільна білизна, пральні машинки, засоби гігієни, цвяхи, лопати, молотки, буржуйки, скоби, теплі шкарпетки, окопні свічки – що тільки не збирала Любов з односельцями. “Навіть вологі серветки спершу ми тестуємо, а потім відправляємо бійцям. Бо їздимо туди та бачимо, в яких умовах знаходяться воїни”, – каже волонтерка. Вона активно слідкує за офіційними джерелами, знає що відбувається на фронті, теоретично підкована та практично налаштована допомагати.

Любов зазначає, що у списках військових ніколи не має продуктів, все чітко за потребами фронту, але волонтери намагаються порадувати захисників. “Ми ж ідемо в гості до них, а з порожніми руками незручно. Ось на Масляну напекли каракуртські жінки близько 1000 млинців та відправили хлопцям. Бачили б ви їх захват від домашньої їжі”, – каже волонтерка.

Мінус проблема, плюс допомога

Миколаївська волонтерська організація бере на себе логістичні питання та доставляє каракуртський багаж з Миколаєва до місця призначення. Але доставити його до цього міста – це ще той квест.

“Кожного разу думаєш, а як, а коли, а як буде? Інколи доводилося їхати на зерновозах та по декілька разів перевантажувати посилку, а вона ж об’ємна”, – пояснює Любов.

Так, на допомогу волонтерці прийшли місцеві активісти, які допомогли  з транспортуванням вантажу. “Одного разу Сергій Пейчев поїхав зі мною та побачив, як це працює та наскільки це важливо для фронту. Відтоді ми співпрацюємо. З моїх пліч спала одна проблема логістична, яка дуже важлива”, – розповідає волонтерка.

Терміново бути почутою

Волонтерка Любов Няглова прагне тепер вже частіше, ніж раз на місяць, допомагати бійцям. Вона бачила зсередини, як живуть люди під обстрілами, поранених бійців та знає ціну нашої свободи. 

“Мене якось спитали, чи не боюся, коли їду відвозити вантаж? А я кажу, що там знаходжуся декілька годин, а люди  живуть постійно під обстрілами. Потрібно розуміти, у війни немає вихідних”, – розповідає жінка.

Вона давно не думає про комфорт, її будинок став складом, де вона сортує та пакує речі, інструменти, продукти. “З будинку я віддала на благодійність чимало речей. Як можна думати про комфорт, коли люди залишилися без одягу, сплять в сховищах? Зазначу, що ми, саме ми тут, а не тільки ЗСУ маємо не допустити аби Росія прийшла на нашу землю. Бо всі блага не потрібні вже будуть тоді”, – стверджує Любов.

У волонтерки єдина мрія  – Перемога.  Та те, як скоро вона буде, залежить від кількості однодумців навколо.

Тетяна Манолова

Поділитись
Зараз читають