Ангеліна Балашова народилася та виросла у селі Залізничне Болградської громади. З дитинства любила співати та захоплювалася, коли чула гру на гітарі. 19-річна дівчина майже від початку війни стала допомагати волонтерському центру Болграда, брала участь в акції «Буде мир», де співала пісні, щоб підняти бойовий дух болградців й підтримати хлопців, які зараз на передовій.
Ангеліна володіє унікальним тембром та стилем. Її легко помітити серед інших виконавців, а все тому, що кожен проспіваний рядок проживає вокалістка. Співала Ангеліна з дитинства, вона використала будь-яку нагоду, щоб більше часу приділяти своєму захопленню.
«Кохання до музики мені прищепив тато. Він добре володіє гітарою. Я пам’ятаю, як моя мама «страждала» від того, що я відривала її від справ, брала пляшку і співала в неї, зображуючи мікрофон, примовляючи: «Слухай мене, слухай, я співатиму». Все дитинство та юнацтво я проходила на уроки з вокалу. Це було не просто хобі, я розуміла, що хочу пов’язати свою професію з музикою», – ділиться Ангеліна.
Знайти свій стиль у виконанні Ангеліні допомогла педагог із вокалу Ольга Василівна Іванова.
«Я довго не розуміла, хто я. Навіть не припускала, що маю власний стиль, я просто співала. Завдяки моєму викладачеві я знайшла себе в музиці. Я покохала її ще більше. За що дуже вдячна Ользі Василівні», – розповідає Ангеліна
У 9 класі Ангеліна познайомилася з таким інструментом як укулеле (Укулеле має всього 4 струни, відноситься, як і гітара, до класу струнних щипкових, має власне унікальне звучання), з яким у вокалістки вийшов дуже крутий тандем.
«Коли мені нема куди подіти свої думки, я залишаю їх на папері. Так мені ставати спокійніше, всі емоції закладаю в текст. Я пам’ятаю, як написала свою першу пісню. Це було у 9 класі. Пісню присвячувала моїй сестрі. Я подарувала її їй на День народження. Тоді я покохала й укулеле, всі пісні я поєднувала з цим маленьким музичним інструментом.
Мені досі ніяково комусь показувати свої вірші. Але цей етап я намагаюся подолати, тому що розумію, що для того, щоб розвиватися, потрібно ділитися та радитись з іншими», – розповідає Ангеліна.
Після закінчення школи Ангеліна вирішила продовжувати розвиватися у напрямі мистецтва. Тому вибір ліг на Харківську державну академію культури. Тільки от факультет наша героїня обрала – культурологія.
«Я хотіла вступити на факультет музичного мистецтва, мене навіть взяли на творчий конкурс, але я побоялася піти туди. Нині дуже шкодую», – поділилася наша героїня.
На запитання, про що мріє і де бачить себе через два роки, Ангеліна відповіла швидко і впевнено.
«Наразі хочу, щоб закінчилася війна. Це поки що на першому місці моїх мрій. А потім я бачу себе щасливою студенткою третього курсу Харківського вищого коледжу мистецтва. Я хочу просто займатися музикою та дарувати її іншим», – каже Ангеліна.
24 лютого стало для всіх початком «нового життя» у новій реальності. Наша героїня на момент підлої атаки Росії була не в Харкові.
«Як відчула, що треба їхати додому, – каже наша героїня. – У мене спрацювала інтуїція. Я 23 лютого сіла до автобуса «Харків – Одеса». І рано-вранці 24 лютого була вже в Одесі», – ділиться Ангеліна.
«Пам’ятаю, як я запропонувала своїй сестрі разом поїхати додому, відпочити та повернутися з новими силами до Харкова, але вона не захотіла. Вже бувши в Одесі на автовокзалі, я усвідомила, що це не просто удача, а щось інше мене вивело з Харкова. Війна – найбільший мій страх. І з цим страхом мені довелося зустрітися віч-на-віч. Моїм сестрам вдалося вибратися з Харкова, але дуже складним шляхом, це зараз не має значення, головне, що всі вони поряд», – згадує наша героїня.
Перші два місяці війни для Ангеліни були дуже складними. Довелося зустрітися зі своїм страхом. Після подолання страху нашій героїні довелося боротися із почуттям провини та сорому за те, що вона не зупиняє танки голими руками, як це робили люди у Херсоні, що вона не страждає, як люди в інших містах. 19-річна патріотка хотіла хоч чимось допомогти і бути корисною. Так вона натрапила у соціальній мережі на Координаційний штаб гуманітарної допомоги у Болграді.
«25 березня я прийшла на ресепшн Координаційного гуманітарного штабу, який перебував у будівлі адміністрації та попросилася до команди. Спочатку ми всі працювали на складі. Я прогулювала пари, щоби сортувати гуманітарну допомогу. Нині не уявляю свого життя без волонтерства. Для мене волонтерство – це покликання, якому я хочу присвятити частину свого життя. Волонтерити мені подобається більше, ніж вчитися. Я сподіваюся, що мені вдасться поєднати волонтерство із навчанням», – каже Ангеліна.
Бажаємо нашій талановитій героїні успіхів у всіх планах. Хочемо висловити подяку батькам за виховання дочки, за патріотизм та доброту. Війна не тільки показала нам людей, але й зробила нас ближчими і співчутливими один до одного. Разом до перемоги! Все буде Україна!
Софія Чебан