Війна невблаганно забирає найкращих — тих, хто у мирному житті творив, розбудовував та дбав про своїх близьких. Ще одним болісним рубцем на серці Ренійської громади стала звістка про загибель українського солдата Андрія Володимировича Самодіна. Він не був уродженцем Бессарабії, але саме тут, у Котловині, живе зараз його родина, і саме ця земля стане для нього останнім притулком. Журналіст видання «Махала» поспілкувався з дружиною полеглого героя Ларисою Каразанфір, аби згадати, яким він був у цивільному житті, як пройшов свій непростий шлях і якою ціною виборював наше мирне майбутнє.
Життєвий шлях Андрія Самодіна об’єднав кілька регіонів України, але останні роки його життя були міцно пов’язані з родиною та коханою жінкою.
«Андрій народився 7 листопада 1969 року у Вільнянську Запорізької області. Батько помер, коли він був зовсім маленьким, тож він його майже не пам’ятав, виховували його мама та сестра. За освітою він був радіомайстром, закінчив відповідне училище. Він мав золоті руки, у мирному житті працював із металом, наприклад, з жестянкою — зокрема, працював у Запоріжжі на реставрації мечеті», — розповідає Лариса Іванівна.
Мирне життя родини порушила війна. Однак спочатку змінити місце проживання їх змусила пандемія, а згодом ворожі обстріли змусили шукати прихисток на Одещині.
«Ми жили у Криму, в Ялті, а як почався ковід, переїхали до Запоріжжя. Прожили там менше ніж рік, і коли почалися жорстокі бомбардування, то вирушили до Одеси. Уже там його і мобілізували до Збройних Сил України. Він навіть «учебку» по суті не пройшов. Його мобілізували у грудні 2023 року, потім він пішов на своє друге бойове завдання, а вже 5 лютого 2024 року зник безвісти на Донецькому напрямку. Ми довгі місяці шукали його, і лише зараз дізналися про страшну правду — він загинув внаслідок ворожого обстрілу», — згадує жінка.
Рідні та близькі важко переживають цю непоправну втрату. Мама Андрія нині перебуває в Швейцарії, а сестра — в Італії, через що не змогли приїхати на похорон. Від першого шлюбу в захисника залишилася донька, яка живе далеко, у В’єтнамі. Попри всі труднощі, Лариса Іванівна ухвалила рішення поховати чоловіка тут, у Котловині.
«Ми прожили разом вісім років, хоч і були в цивільному шлюбі, однак збиралися розписатися, але не судилося. Спільних дітей у нас не було. Оскільки мама й сестра далеко, я прийняла рішення привезти його сюди й поховати в Котловині, поруч із моїми батьками, щоб він знайшов свій спокій на нашій землі. Андрій був чудовою людиною та чоловіком, сім’я для нього була найголовнішим. Працьовитий, добрий, порядний, у нас було багато планів на майбутнє, але всі їх перекреслила війна», — додала на завершення Лариса Каразанфір.
Прощання із захисником України Андрієм Самодіним відбудеться сьогодні, 21 жовтня, в селі Котловина. О 12:00 розпочалося відспівування у сільській Свято-Успенській церкві.
Фото надані Ларисою Каразанфір.
Інтернет-видання Бессарабії
