У сучасному світі інформація дедалі частіше стає інструментом впливу на суспільні процеси. Розвиток цифрових технологій і соціальних мереж суттєво пришвидшив поширення інформаційних загроз. Ці глобальні тенденції відчутні й на півдні Одещини. Мешканці регіону щодня отримують інформацію з соціальних мереж, месенджерів та інших платформ, де поширюються значні обсяги інформації, частина якої потребує перевірки.
Ще задовго до появи інтернету та цифрових технологій інформація використовувалася як інструмент впливу у війнах і політичному протистоянні. В античні часи слово та символи мали не меншу силу, ніж зброя. Полководці добре розуміли, що перемога залежить не лише від фізичної сили армії, а й від морального стану війська та настроїв населення.
В античній Греції та Римі інформаційний вплив застосовували для деморалізації ворога: поширювали чутки про могутність власного війська, перебільшували поразки супротивника або приховували власні втрати. Такі дії, хоч і не мали сучасної назви, були ранніми формами психологічної війни. Війна сприймалася не лише як зіткнення армій, а як боротьба за розум і волю противника, де обман і маніпуляція відігравали одну з ключових ролей.
«Сила переконання, яку дає мистецтво красномовства, здатна формувати громадську думку та впливати на політичні рішення, а в руках безпринципного оратора може становити загрозу для суспільства», – за мотивами трактату Марка Туппія Цицерона De Oratore.
Закладені ще в античності основи інформаційного впливу з розвитком держав перетворилися на складні та системні інструменти. Інформаційні політики удосконалювалися, тому вже у ХХ столітті пропаганда перетворилася на невід’ємну складову державної політики, а інформація на стратегічний ресурс. Сам термін «пропаганда» з’явився ще у XVII столітті, однак найбільшого поширення й значення він набув саме у ХХ столітті. Пропаганда означає систематичне поширення ідей, поглядів або наративів з метою сформувати потрібне ставлення, переконання чи поведінку людей, а її головною ознакою є цілеспрямований вплив.
У ХХ столітті пропаганда активно використовувалася державами для формування суспільних настроїв, мобілізації населення та пояснення подій у вигідному для влади світлі. У різних країнах, від СРСР і націонал-соціалістичної Німеччини до США та Великобританії вона застосовувалася через пресу, радіо, кіно та систему освіти як інструмент впливу на масову свідомість.
Яскравим прикладом цього є радянський період в Україні, коли цілеспрямовано формувалися й нав’язувалися ідеологічні наративи, покликані уніфікувати світогляд і суспільні уявлення. Важливою складовою цієї політики була мовна сфера. Домінування російської мови в освіті, державних установах, медицині, армії та медіа сприяло уніфікації інформаційного простору та поступовому витісненню локальних особливостей регіонів.
Інші мови народів СРСР часто опинялися в другорядному становищі: їх зводили до фольклорного або побутового рівня, а в масовій культурі та на сцені нерідко висміювали через стереотипи та анекдоти, що також було елементом системного Інформаційного впливу. Навіть коли фільми, пісні чи вистави грунтувалися на національних традиціях окремих народів, то персонажі зазвичай спілкувалися російською, що закріплювало домінування однієї культурної моделі та знецінювало інші.
«Російська мова в Радянському Союзі виконувала роль мови міжнаціонального спілкування, але фактично стала мовою влади, освіти й публічного простору, витісняючи мови інших народів», – на основі аналізу радянської мовної політики.
Цей підхід спирався на ідеологічну концепцію так званої «New Soviet Man» або «нової радянської людини». Її метою було формування універсального типу громадянина, для якого колективне цінності та лояльність до системи мали бути важливішими за національну, культурну й особисту ідентичність. На півдні Одещини ці наративи посилювалися багатонаціональним складом регіону та тривалою політикою русифікації.
На практичному рівні така ідеологія безпосередньо позначилася на святковому календарі та побутових традиціях мешканців Бессарабії. За свідченнями старожилів, до кінця 1960-х років Різдво в регіоні традиційно відзначали 24 грудня за григоріанським календарем. Однак із утвердженням радянської влади ці звичаї стали об’єктом системного тиску, релігійні свята офіційно заборонялися, а їх дотримання трактувалося як прояв «релігійних пережитків». Збереження різдвяних обрядів відбувалося переважно приховано, адже відкриті святкування могли спричинити адміністративні переслідування або соціальний осуд, сформований під впливом радянської пропаганди
Водночас тиск не обмежувався лише заборонами. Знищення різдвяних традицій супроводжувалося цілеспрямованою інформаційною кампанією, спрямованою на зміну суспільного сприйняття релігійних свят. Через пресу, систему освіти, клуби та масові заходи Різдво послідовно зображували як «пережиток минулого», несумісний із образом прогресивної радянської людини. Релігійні обряди висміювали, або підмінювали світськими аналогами, формуючи у свідомості громадян відчуття сорому за дотримання традицій. Така практика, як елемент системного ідеологічного та інформаційного тиску, не лише витісняла релігійні практики з публічного простору, а й поступово руйнувала механізм передачі культурної пам’яті між поколіннями.
Подібні механізми застосовувалися й у мовній політиці. На півдні Одещини, де традиційно побутували болгарська, гагаузька, румунська та багато інших мов, то російська поступово утверджувалася як так звана «мова успіху». Через освіту та офіційні комунікації формувалося уявлення, що використання рідної мови с ознакою провінційності та соціальної обмеженості, що стало класичним прикладом інформаційного тиску. Наслідки такого впливу відчутні й сьогодні частина молодого покоління або зовсім не володіє рідною мовою, або використовує її на мінімальному рівні. Це пов’язано з тим, що старшому поколінню системно нав’язували уявлення про російську як «головну» та «перспективну» мову, якою мали спілкуватися й діти. Попри розпад СРСР, цей наратив продовжив існувати й ще тривалий час зберігав свій вплив у регіоні.
У цифрову епоху інформаційний вплив лише посилився. Сучасні технології значно прискорили поширення контенту та розширили канали комунікації. Соціальні мережі, месенджери та інші платформи стали не лише джерелом новин, а й простором боротьби за увагу, емоції та свідомість людей, де інформація дедалі частіше використовується як інструмент впливу та маніпуляції.
Які саме інформаційні загрози поширені на півдні Одещини, у яких формах вони проявляються та які реальні приклади можна навести — ми детально розглянемо в наступних публікаціях Махали.
Інтернет-видання Бессарабії
