У його скарбничці футбольних перемог двадцять одна медаль, до яких додалися і два кубки найкращого гравця команди. Погодьтеся, такі досягнення – це успіх для будь-якого досвідченого гравця. Але у нашому випадку володарем такої великої колекції нагород є… 7-річний хлопчик. Вражає, правда? Ось і ми вразилися і вирішили неодмінно познайомитись з юним чемпіоном, а також його мамою, яка, як з’ясувалося, є натхненником усіх перемог сина.
З Тетяною Гаврилицею ми зустрілися біля її магазину, що недалеко від морвокзалу. Через деякий час до нас приєднався і сам юний чемпіон – усміхнений світловолосий хлопчик у шортах.
«Футболом я захоплююсь із чотирьох років. Я побачив, як інші грають, і мені теж захотілося. І потім дуже сподобалося. Мій кумир – Кріштіану Роналду. Тренуватися ходжу на стадіон «Водник», до Андрія Семеновича Удовіна та Олександра В’ячеславовича Переведенцева, їжджу на змагання. У нашій команді я нападник», – розповів він, трохи зніяковівши.
«Він шульга. У нього дуже сильний удар… Із середини поля він б’є вільно. А ще він добре подає кутові. Він нещодавно бачив, як Зінедін Зідан забив унікальний гол: м’яч спочатку вдарився вгору штанги, потім об землю і лише потім зайшов у ворота. Коля два дні тренувався та повторив цей гол… Ми часто з ним виходимо на майданчик третьої школи, я допомагаю йому з тренуваннями, стою на воротах та відбиваю удари», – додає мама.
За словами Тетяни, інтерес сина до футболу став виявлятися ще з дворічного віку.
«У нього вдома немає машинок, конструкторів, як в інших хлопчаків – тільки м’яч був. Коли він ходив у дитсадок, наша найулюбленіша вихователька Любов Леонідівна говорила: «Танечко, віддайте його кудись тренуватися, він уже весь садок навчив грати у футбол». Ми так і вчинили. Пішли до «Водника», записалися. Йому тоді було 3,5 роки. Буквально за кілька тренувань наш тренер Олександр В’ячеславович Переведенцев сказав: «З нього буде толк!», – додала вона.
Коля Гаврилиця багато їздить на різні футбольні змагання і у цих поїздках його незмінно супроводжує мама:
«Ми виїжджали в Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Львів, Одесу, Болград. За два місяці до війни були на змаганнях у Бучі – це був перший його виїзд, де він показав високий рівень, і який залишив найяскравіші враження».
Тетяна розповіла, що у квітні, коли їздили до Львова на VII Всеукраїнський дитячий турнір з футболу «Dynamo Invest Cup» та Коля виграв кубок найкращого гравця команди, на нього звернули увагу у місцевій футбольній академії «Скеля» (м. Стрий Львівської області). Його запросили на співбесіду і у червні вони туди поїхали, а звідти – вже до Польщі на змагання.
«У Львові виникло невелике непорозуміння: у команді Чернігова подумали, що Коля насправді старший за інших гравців і тому на поле виходити не повинен. І все тому, що він трохи високий і не по роках тренований. Потім чернігівці підійшли до нас, перепросили. А зіграв тоді Коля просто чудово! У фіналі рахунок був 3:0 на користь нашої команди і всі три голи забив мій син», – згадує Тетяна.
Коля, за словами мами, характером трохи впертий, але в хорошому сенсі цього слова. Якщо він поставив собі за мету – наприклад, відпрацювати якийсь удар у футболі – то обов’язково цього досягає. У нього є, скажімо так, спортивна «злість»: я обов’язково зроблю, доб’юся. Він не з тих, що якщо не вийшло, то опускають руки та не роблять. «Зараз він відпрацьовує техніку обходу супротивника зліва та справа. У нього навіть комп’ютерні ігри на футбольну тематику. З навчанням Коля справляється, намагається, навіть попри часті виїзди на турніри та змагання», – каже вона.
Нещодавно разом з ізмаїльською командою їздили на змагання до Приморського.
«Коля показав себе дуже добре і знову отримав кубок найкращого гравця. У Приморському навіть мами грали у футбол – ви б тільки це бачили! Я забила два пенальті!.. Коля вже другий рік грає за Ізмаїл, де з хлопцями працює першокласний тренер та чудова людина Юрій Володимирович Бурлака, який просто чудовий, він чудово вміє працювати з дітьми. Він відразу помітив Колю, сказав, що має потенціал і почав нас запрошувати до Ізмаїла і на виїзні змагання», – розповіла подробиці Тетяна.
На жаль, наразі Коля не грає за рідне місто, бо, за її словами, юні ренійські футболісти з початку війни практично нікуди не виїжджають. З різних причин. Наприклад, батьки деяких гравців не мають змоги фінансувати такі поїздки.
«Нещодавно на стадіоні «Водник» пройшов футбольний турнір. Дякуємо його організаторам та спонсорам, що є у нас такі люди, які у такий складний час знайшли для цього можливість. Діти були просто щасливі! Якщо Коля ще кудись виїжджає, інші юні ренійські футболісти з клубу «Олімпік» давно ніде не були через війну і для них цей турнір став дуже великою і хвилюючою подією. В «Олімпіці» займається дуже багато дітей різних вікових груп, з ними працюють чудові, досвідчені тренери Олександр Переведенцев та Андрій Удовін, які дуже багато вкладають у своїх вихованців. З такими старшими наставниками у наших дітей, безперечно, є майбутнє», – підсумувала Тетяна.
Слухаючи свою співрозмовницю, я мимоволі спіймав себе на думці: скільки вона вкладає у свого сина часу, сил і, звичайно, грошей. Адже поїздки на змагання ніхто не спонсорує, їх доводиться оплачувати із власних коштів. Напевно, не кожен з батьків на це здатний. Та й прямо скажемо, нелегко це фінансово. Тому було б непогано, якби до підтримки дітей приєдналися б спонсори, меценати та просто небайдужі люди. Адже ренійські діти на цих змаганнях репрезентують не своїх батьків – вони репрезентують місто, громаду, а коли беруть участь у міжнародних змаганнях, то й країну.
Майбутнє свого сина Тетяна Гаврилиця бачить лише у футболі. Вона розповіла, що у Львові один молодий професійний тренер, який також звернув увагу на задатки Колі, сказав, що йому потрібно більше уваги приділяти тренуванням. А потім спитав, чи готова вона із сином переїхати жити до Львова, щоб він міг займатися при футбольній академії «Скеля», якій уже понад сто років. Жінка чесно зізналася, що не готова ось так відразу залишити рідне місто, бізнес і вже налагоджене життя. Але в перспективі, коли Коля стане старшим, все можливо, адже це його майбутнє.
Що ж, нам залишається побажати юному футболісту подальших перемог, які прославлять його та наше містечко на Дунаї, а ми будемо ним пишатися. Я вже вирішив для себе, що коли Коля стане відомим чемпіоном і фанати вишиковуватимуться до нього в чергу за автографом, усім розповідатиму, що ми, коли він був зовсім ще маленьким, ось так запросто сиділи з ним і його мамою і говорили про його велике футбольне майбутнє.
Інтернет-видання Бессарабії
