Командир роти вогневої підтримки 4-го батальйону 122 окремої бригади ТрО Геннадій на позивний «Барс» переконаний, що справжнє командування вимірюється не званням чи посадою, а відповідальністю за життя підлеглих. Свій шлях у війську він пройшов від командира відділення до командира роти і розповів про нього пресслужбі бригади.
До початку повномасштабного вторгнення Геннадій працював моряком, а перший військовий досвід отримав під час строкової служби. Одним із найскладніших етапів для нього стали бої за Бахмут.
«Саме там я зрозумів, що командир — це не просто людина, яка виконує накази. Ти постійно ухвалюєш рішення, від яких залежать життя людей», — говорить військовий.
За словами Геннадія, найбільшою цінністю для нього є особовий склад. Значна частина бійців його роти воює разом із ним із перших днів повномасштабної війни. За цей час вони стали згуртованою командою, у якій кожен знає: командир зробить усе можливе, щоб повернути людей живими.
«Для мене немає нічого дорожчого за особовий склад. Машину можна втратити й відновити, а людське життя — ні», — наголошує він.
Одним із найважчих моментів у службі командир називає випадок, коли під час виконання бойового завдання був поранений військовослужбовець. Після цього він змінив свій підхід до управління підрозділом.
«Я зрозумів, що не можу покладатися лише на чужу інформацію. Тепер особисто контролюю переміщення людей, постійно стежу за повітряною обстановкою. Якщо є хоча б найменший шанс убезпечити особовий склад — я маю його використати», — розповідає Геннадій.
На його переконання, сильний командир повинен бути насамперед опорою для своїх військовослужбовців.
«Командир має бути за своїх людей. Забезпечити їх усім необхідним, відстояти їхні інтереси й зробити все можливе, щоб вони повернулися живими», — зазначає він.
Не менш важливою Геннадій вважає й турботу про моральний стан бійців. На його думку, найкраща мотивація після виконання складних бойових завдань — можливість відпочити та побачити рідних.
«Після важких бойових виходів людям потрібно хоча б трохи відпочити, побачити рідних, відновитися. Це мотивує значно більше, ніж будь-які промови», — каже командир.
Для Геннадія командування — це насамперед щоденна відповідальність за людей. Саме тому головним принципом своєї служби він називає прагнення зробити все можливе, аби зберегти життя кожного військовослужбовця.
Інтернет-видання Бессарабії
