Кілька років тому у Рені з’явилася добра традиція – проведення адресних благодійних ярмарків, гроші від яких спрямовуються конкретним людям, які потрапили до складної життєвої ситуації. Їх організовує команда волонтерів «БлагоДаря» на чолі з підприємцем Тетяною Голуб – реалізовують на них домашню випічку власного приготування. Але лише ярмарками діяльність ренійських благодійників не обмежується…
Тетяна веде сторінки в соцмережах, в яких регулярно оголошується збір коштів для тих, хто опинився у складній життєвій ситуації та потребує моральної та, звичайно, фінансової підтримки небайдужих людей. А ситуації бувають різні. Автомобільна аварія – і постраждалий пересувається в інвалідному візку. Тяжка хвороба – і людина прикута до ліжка. Або дитина народжується з тією чи іншою патологією: ДЦП, проблеми із зором… У всіх цих ситуаціях потрібні дороге лікування та реабілітація, а грошей сім’я часто не має. Ось тут і приходять на допомогу такі, як Тетяна – люди, які ніколи не пройдуть повз чуже лихо.
Про те, що життя підкоряється тільки сильним, які приймають виклики, що нею кидаються, і, незважаючи ні на що, йдуть тільки вперед, Тетяна Голуб знає і по собі. Вона народилася і виросла у простій робітничій сім’ї, її батьки працювали в порту. Тата не стало, коли їй виповнився рік. Трьох дітей – її та двох старших братів – мама підіймала сама. Одразу після школи вона пішла працювати, бо мати не мала можливості дати їй освіту, яку отримала вже потім, коли вийшла заміж. У 2012 році відкрила свій бізнес, магазин «Biju», в асортименті якого товари для рукоділля, швейна фурнітура, аксесуари для волосся та всілякі дрібниці для жінок.
Волонтерською діяльністю почала займатися десь із 2015–2016 року. Дізналися з друзями, що в Ізмаїльському дитячому будинку, де утримувалося багато діток із Ренійського району, було погане постачання продуктами та вирішили туди з’їздити. Згодом такі поїздки стали регулярними: з друзями скидалися на продукти та приїжджали туди в середньому двічі на рік, а також робили подарунки до свят. «Нам було дуже шкода цих діток, дуже хотілося їм хоч якось допомагати», – зізнається Тетяна.
Якось один її знайомий, дізнавшись, що вона займається благодійністю, розповів, що у його тітки з Лиманського, якій було вже за 40, народилися двійнята, дівчинка та хлопчик. Дівчинка з’явилася на світ із серйозними патологіями.
«Я поїхала до Лиманського, побачила цю дівчинку, яку звали Софією. Почала їй допомагати, вийшла на один фонд в Одесі, ми її відправили туди, зібравши грошей на дорогу. Лікарі, оглянувши дитину, сказали: не мучте її, нехай вона проживе стільки, скільки їй відведено, а від медичних маніпуляцій краще їй не стане, операції її тільки замучать… На жаль, торік їй було років п’ять, вона померла, я їздила на її похорон. А ось хлопчик із цих двійнят здоровий» – розповідає Тетяна.
Потім волонтерка познайомилася із ренійською дівчинкою Святославою, яка має ДЦП. Батьки їздили з нею на реабілітацію до Одеси і їм потрібні були кошти на операцію на суглобах. Причому терміново, бо організм дитини зростав. Вона почала розміщувати пости у соцмережах та збирати гроші.
«У нас утворилася група активних помічників у зборі допомоги для Святослави, і у спільному чаті хтось запропонував організувати ярмарок, ідею одразу всі підхопили. Ми напекли домашньої випічки, виставили у парку та реалізовували. Виручені гроші пішли на лікування Святославі», – наголосила Тетяна.
Тетяна зібраних грошей ніяк не стосується – вона лише дає реквізити карти того, хто найбільше потребує допомоги або його родичів.
«Я свого роду сполучна ланка між тими, кому потрібна допомога, і тими, хто може допомогти, – уточнює вона. – Тобто я через сторінки в Інтернеті розповідаю, у кого яка біда трапилася, і що потрібна допомога, а хто вважає за потрібне і може, той і допомагає безпосередньо нужденній людині. Щоправда, останнім часом ярмарків не проводимо, немає в цьому гострої необхідності – остання була торік, щойно розпочалася війна».
Коли почалася війна, до Рені приїхала велика кількість переселенців. У ситуації, коли терміново потрібно рятуватися від обстрілів, люди брали із собою лише найнеобхідніше, яке містилося в одній валізі чи дорожній сумці. І коли вони заселялися в порожні будинки, то без елементарних зручностей: холодильника, пральної машини, телевізора.
«Ми, як то кажуть, кинули клич: хто і чим може допомогти? – продовжує наша співрозмовниця. – І в міру своїх можливостей допомогли багатьом обжитися на новому місці. Гуманітарку збирали та роздавали як місцевим жителям, так і приїжджим. Ми адресно допомогли продуктами харчування та речами понад 70 сім’ям у містах Рені та Ізмаїл. Особливо у перші півроку війни. Я неодноразово привозила ліки з Ізмаїла, тому що в Рені все смілі з аптек, а маршрутки до пуття не ходили, та й люди боялися кудись виїжджати. Крім того, забезпечили дитячий будинок памперсами та харчуванням. Відвезли памперси та харчування до дитячого відділення Ренійської лікарні».
Учасники команди «БлагоДаря», звичайно, не залишилися осторонь і потреб ЗСУ, збирали гроші на обмундирування нашим захисникам. Неодноразово відправляли продукти військовим та теробороні. Передавали у військкомати пледи, консерви. Відправили продукти харчування та ліки на передову.
Тетяна наголошує, що сама такий обсяг роботи не подужала б, тож дякує великій команді однодумців, усім, хто бере участь у благодійних заходах, хто завжди поруч і підтримує.
«Звичайно, слова подяки ми адресуємо і нашим землякам, звичайним людям, які, прочитавши в соцмережах про збирання коштів тому чи іншому нужденному, відгукувалися та переводили на карту посильну суму», – зазначає волонтерка.
«Щоб допомагати людям, потрібно лише одне – щиро співпереживати чужій біді, глибоко перейнятися тією ситуацією, в якій виявилася людина, – сказала на завершення нашої бесіди Тетяна Голуб. – Пам’ятаю, коли ми вперше вирішили поїхати до Ізмаїльського дитячого будинку, багато наших друзів відмовилися, казали, що просто не зможуть це зробити, бо, побачивши бідних сиріт, потім всю ніч плакатимуть. Якщо хочеш і можеш допомогти – зроби це, а не шукай причин, як захистити себе від негативних емоцій, щоб ніч, не дай Боже, не пройшла у сльозах. Треба думати насамперед про цих дітей, які залишилися сиротами і раді будь-якій увазі. Приїдеш до таких дітей, у них обов’язково будуть позитивні емоції, не приїдеш – вони почуватимуться покинутими. Третього не дано…»
Інтернет-видання Бессарабії
