Цією інформацією про події давно минулих днів минулого століття з інтернет-виданням “Махала” поділився відомий у Білгороді-Дністровському краєзнавець Олексій Пермінов.
Олексій у минулому фізик-ядерник. У той жахливий для України час катастрофи на Чорнобильській АЕС, він був у гущі подій – працював у її пеклі. Людина унікальна, строга, скрупульозна, яка довіряє лише фактам, вона назавжди закохалася в місто Білгород-Дністровський та його історію… Коли мова зайшла про відомих будь-якому жителю області Бугаз та Кароліно-Бугаз, Пермінов розповів таке.
Колись, у давньогрецькі часи, наш славний Дністер-Тірас впадав у Чорне море двома рукавами. Минули століття, рівень моря піднявся, і долина між руслами виявилася заповнена солоною водою.
Так утворився наш Дністровський лиман. Від моря він відділявся піщаним пересипом. Але, як і раніше, косу прорізали два гирла – місце виходу дністровської води в море. Турки так і називали це місце – Протока (по-турецьки – Boğaz).
А між цими гирлами-протоками, що отримали у картографів поетичні назви Очаківська та Цареградська, знаходився острів витягнутої форми – частина Бугазької коси. Тільки нечисленні рибалки висаджувалися на цей пустельний піщаний берег.
З Бессарабської сторони урочище Бугазу поступово облаштовувалося. З початку 19 століття тут чергувала карантинна брандвахта – військове судно, що контролює вхід до лиману. Пізніше тут з’явився прикордонний кордон, лоцмейстерська та рятувальна станція.
Під час Кримської війни на безіменному острові також чергував козачий кордон – побоювалися висадки десанту з англо-французької ескадри для захоплення Бессарабії. Козачі сигнальники – «махно» – будь-якої хвилини були готові подати знак у бік Бугаза і навіть Аккермана.
З іншого боку, від острова, за Очаківським гирлом, починалася вже Херсонська губернія. Цими приморськими землями володіли графи Сцібор-Мархоцькі. На ім’я одного з них – Кароля Мархоцького – ця місцевість отримала назву Бугаз Кароліно, ну, або звичне нам – Кароліно-Бугаз.
1913 року до нашого Бугазу провели рельси. У 1916 до Цареградського гирла дотягнули шлях з Одеси і наплавним мостом у бік фронту пішли військові склади. Потім була революція, розвал фронту, у березні 1918 року цим мостом пішли до Одеси останні червоні загони, і Бессарабія перейшла під владу королівської Румунії.
Тепер на цьому острові була прикордонна румунська застава. А за сотню метрів, з іншого боку Очаківського гирла, майорів уже червоний прапор із серпом та молотом. До речі, ця коса в документах радянсько-румунської комісії з врегулювання двосторонніх відносин отримала назву Острів Кароліни.
Якось, рано-вранці 1 серпня 1932 року, неподалік від Бугаза румунські прикордонники помітили двощоглове судно, що насилу маневрує в сильній течії з лиману. У бінокль можна було розглянути червоний прапор на щоглі та назву судна – «Максим Горький».
Оскільки радянські судна, за домовленістю, не могли ходити в румунських водах, було ухвалено рішення змусити судно пристати до берега. На сигнали з берега воно не реагувало, тому було кілька залпів у повітря.
За півгодини очікування судно кинуло якір біля острова Кароліни. Екіпаж допитали, а судно обшукали. Капітан заявив, що парусно-моторний човен «Максим Горький» належить рибколгоспу Керчі, звідки він і пішов до Одеси.
За кілька днів шляху капітан виявив, що компас зламаний і довелося продовжувати шлях без компаса, покладаючись на пам’ять та досвід. Ще за кілька днів корабель підійшов до берега і, побачивши сигнали румунських прикордонників, подумав, що досяг радянського берега і пришвартувався.
«Якби ми знали, що це румунський берег, – заявив капітан судна Іван Рибняков, – ми б ніколи не пришвартувалися. Я краще помру в морі». Заяви решти 16 моряків-рибалок на борту були ідентичні: всі вони підтвердили те, що сказав їхній капітан.
Зроблений обшук ні до чого не призвів. Проте влада схилялася до того, що «Максим Горький» мав намір висадити якихось радянських кур’єрів. Підозри влади були засновані на прецеденті.
Зовсім недавно, 6 липня, у гавані Дністра був спійманий човен із трьома рибалками. На допиті рибалки зі сльозами на очах заявили, що заблукали і, природно, не мають жодного стосунку до комуністичних організацій. Але врешті-решт вони визнали, що один із них мав вирушити до Бухаресту з інструкціями, знайденими в човні.
Судно “Максим Горький” було відведено до Бугаза. Протягом кількох днів, доки спільна комісія вирішувала долю корабля, з Аккермана на Бугаз було паломництво цікавих. Нарешті, після рішення спільної комісії, «Максим Горький» пройшов повз острів Кароліни і був переданий радянським прикордонникам.
Що сказати? Пролетіли десятиліття. Очаківське гирло давно заглушили, і острів Кароліно Бугаз трансформувався на півострів. Тут десятки, а то й сотні баз відпочинку, санаторіїв, кемпінгів та інших місць відпочинку.
23 березня 2007 року пролунав потужний ураган. Вітер ішов із моря. Суховантаж “Бека-1”, під прапором Камбоджі і таке саме судно “Фенікс” під прапором Каморських островів стояли на рейді. Шторм, що розігрався, легко зірвав їх з місця, немов якір для нього – суща дрібниця. Два судна викинуло на мілину в районі ст. Лиманська (неподалік від Кароліно-Бугаз) за 50 метрів від берега і посадило на мілину.
На щастя, обійшлося без жертв. Усі члени екіпажу евакуювались на берег, а після приїзду господаря «Фенікса» та розрахунку – роз’їхалися хто куди.
Що не кажи, а Природа-мати час від часу нагадує про себе, про свою могутність, і, мабуть, про те, що ми, її діти, повинні ставитись до неї з шануванням та любов’ю.
Інтернет-видання Бессарабії
