Як виживає крафтовий бізнес в Україні під час війни? Чи є проблеми, а головне – чи є шанс на розвиток? Про це ми говорили з підприємницею Наталією Русєвою, яка разом із чоловіком Сергієм займається торгівлею, туризмом та крафтовим виробництвом національної їжі.
Наталія Русєва керує крафтовим виробництвом бессарабської їжі, а також туристичною локацією «Механа», розташованою у Болграді. У довоєнні часи цей бізнес розвивався. Локація потрапила до кількох міжнародних проєктів, у тому числі до етногастрономічного маршруту «Дороги вина та смаку Української Бессарабії», але війна внесла свої корективи.
– Наталю, скажіть, як виживає ваш бізнес під час війни? Які напрямки виявилися життєздатнішими, а від яких довелося тимчасово відмовитися?
– Ми маємо і туристичну локацію, і виробництво. Але виробництво – це насамперед. Ми не зупиняли його. У нас є можливість продавати продукцію у Болграді, у нашому магазині, а також надсилаємо замовлення поштою.
Також до нас на локацію приїжджають відвідувачі, це невеликі групи туристів чи родини. Для них ми робимо невеликі безкоштовні експрес-дегустації, як правило, потім люди купують нашу продукцію. Тому як виробництво ми працюємо, а ось як туристична локація – виживаємо, це поки що складно.
– Ви позиціонували себе саме як туристична локація із крафтовим виробництвом продуктів європейського рівня. Які справи з виходом на європейський ринок?
– Цього року мало роботи на локаціях. Зазвичай осінь – це гаряча пора, до нас приїжджали групи з України та ближніх країн, але не цього року.
Тому я присвятила себе набуттю нового досвіду. Завдяки Міжнародному проекту, який працює у Болграді, я відвідала три семінари – у Румунії та Болгарії. На цих форумах ми багато чого навчилися, подивилися, як працює туристичний бізнес у цих країнах. Але найцінніший досвід я привезла з Італії.
Поїздку здійснити було складно за фінансами та за часом, але ми змогли і представили свою продукцію через проект «Slow food Ukraine». Це великий ярмарок-фестиваль їжі в італійському місті Турін, на якому крафтові виробники з усієї Європи презентують свої унікальні напої та продукти, а також проводять майстер-класи з кулінарії.
Для українських учасників організатори надали великий стенд на безоплатній основі як підтримка нашій країні. Крім нас там були люди із Закарпаття, Одеської області та інших регіонів.
– Як виглядали виробники України порівняно з іншими країнами?
– Гідно. Гастротуризм в Україні розвивається. Наша спільна команда проводила цікаві заходи: презентації, майстер-класи, дегустації. Публіка фестивалю тепло зустріла нашу країну, багато відвідувачів, багато уваги. Україна цікава європейцю, як країна для туризму, зокрема й гастрономічного.
Я підглянула безліч організаційних та кулінарних ідей, які, думаю, застосовуватиму у своїй роботі на нашому виробництві.
– Ця виставка більше досвід чи є конкретні контракти на постачання, договори про співпрацю?
– Більше досвід. Як реклама української кулінарії. Щодо продажу є деякі труднощі. Наприклад, поки що не зрозуміло, як ввозити до країн ЄС свою готову продукцію (особливості законодавства). Над цим треба думати.
– Оцінюючи український крафтовий бізнес та європейський ми на рівні?
– Ми вище рівнем за темпами просування бізнесу, наявності та сміливості ідей. Але нам важко.
У Європі велика підтримка надається малому та середньому бізнесу. Ось, конкретний приклад, у самому Турині на території міста безліч маленьких магазинів, кафе, пекарень, кондитерських та невеликих продуктових виробництв. Людина, що має землю, збирає з неї пшеницю, але не продає зерно, а переробляє на борошно, а далі на своїй маленькій пекарні робить випічку та реалізує через власний магазин та невеликі кафе партнерів.
Великі мережі супермаркетів у багатьох європейських містах знаходяться за містом. У нас в Україні ситуація інша, і це дещо урізає наш ринок збуту.
– Дайте пораду, як не опустити руки дрібним підприємцям, особливо тим, хто займається крафтовим виробництвом.
– Шукати! Постійно шукати нові ринки та способи продажу. І найголовніше – шукати рецепти та ідеї. Зараз на крафтову їжу та продукти великий попит.
Радянський та пострадянський період 90-х нашкодив локальній кулінарії. Багато рецептів страв та напоїв забуті. Колись порожні полиці магазинів змушували нас готувати і купувати одне й те саме. Зараз можливостей більше, проте рецепти та технології втрачені, потрібно їх відновлювати.
Не боятися! Постійно просувати свою продукцію. І тут ще одна проблема – реклама. У нашому регіоні у маленьких виробників не вистачає знань та умінь у просуванні свого продукту. Дуже допомогла б реклама, але люди бояться в неї вкладатись, а дарма! Інтернет та соціальні мережі приносять хороші дивіденди. Правильно описана послуга, продукт та адекватна ціна – залучать покупців.
– Ви з оптимізмом дивитеся у майбутнє?
– Так! Ми готові розвиватися та йти вперед. Нині важкий час, але треба працювати, виплачувати зарплати, платити податки. Цим ми підтримуємо державу та нашу Армію. Якщо ми збережемо своє виробництво в цих умовах, то коли настане мир, матимемо напрацювання, рецепти, ідеї та буде легше працювати!
Україна – це країна, де все можливо. Ми не відчули себе в Європі, ніби ми чогось не вміємо чи не знаємо. Ні! Ми можемо знати, ми хочемо. Єдине, нам більше б сміливості в рішеннях.
Бесідував Серафим Савченко
Більш розгорнуте інтерв’ю з Наталею Русєвою можна подивитися на нашому ютуб-каналі за посиланням.