28 липня у Рені відбулися автопробіг «Шлях надії» та пам’ятний захід, присвячений Дню вшанування пам’яті захисників та захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Ця дата присвячена пам’яті жертв масового вбивства в Оленівці та всіх загиблих у ворожому полоні. Захід, що об’єднав десятки родин, був організований відділом культури, туризму, молоді та спорту Ренійської міської ради за ініціативи громадської організації «Ветеранське серце» та за підтримки міської ради. Люди прийшли, аби віддати шану тим, хто пройшов через ворожі застінки, і підтримати тих, хто щодня чекає на своїх рідних. На заході побував журналіст інтернет-видання «Махала».
Учасники автопробігу о 08:00 зібралися на вулиці Степана Чобану, після чого колона автівок рушила містом за маршрутом: вул. Степана Чобану — вул. Вознесенська — вул. Госпітальна — вул. Соборна — вул. Віорела Дулоглу — вул. Вознесенська, прямуючи до парку Перемоги. Учасники прибули до Алеї слави, де відбулися меморіальна церемонія «Незламні у пам’яті», акція підтримки родин військовополонених та безвісті зниклих «Чекаємо разом» та була презентована ініціатива «Наповнимо Скриньку надії».
Зі сцени просто неба пролунали перші слова, нагадуючи кожному присутньому про пам’ятну дату, яка об’єднує всіх нас.
«Ми зібралися, щоб виконати свій людський обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати тих, хто віддав найдорожче за Україну. Пам’ятати тих, хто навіть у полоні залишився вірним своїй державі. Пам’ятати тих, чиє життя обірвалося далеко від рідного дому, у місцях, де не повинно було бути ні війни, ні жорстокості, ні смерті», — звернулася до людей ведуча Єлизавета Здраєвська.
Стоячи пліч-о-пліч, мешканці громади слухали про те, що означає опинитися в неволі.
«28 липня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Цей день був встановлений не випадково. Він нагадує всьому світу, що навіть у XXI столітті війна може переступити всі межі людяності. Що міжнародне гуманітарне право, Женевські конвенції, правила поводження з військовополоненими можуть бути цинічно знехтувані. Але він також нагадує нам про інше. Про силу людського духу. Про незламність українців. Про людей, які навіть у найтемніші хвилини залишилися вірними Україні. Коли військовий потрапляє у полон, він не перестає бути захисником. Він не припиняє свою боротьбу. Вона лише набуває іншої форми. Боротьби за життя. За право повернутися додому. За право ще раз обійняти своїх дітей. Побачити батьків. Почути рідний голос», — наголосила ведуча.
Згодом усі згадали конкретну страшну подію, яка стала кривавим шрамом на серці країни — теракт у Волноваській виправній колонії.
«Чотири роки тому, у ніч з 28 на 29 липня 2022 року, Україна пережила одну з найтрагічніших сторінок цієї війни. У Волноваській виправній колонії в Оленівці, де утримувалися українські військовополонені — оборонці «Азовсталі», — стався вибух. Загинули щонайменше 53 українські захисники. Понад 130 отримали поранення. Ця трагедія стала символом болю для всієї країни. Символом того, що люди, які вже склали зброю і перебували під захистом міжнародного гуманітарного права, не були захищені від війни. Імена багатьох із них назавжди залишаться в історії України. Їхній подвиг — це приклад мужності. Їхня пам’ять — наш спільний обов’язок. На жаль, Оленівка не стала останньою трагедією. Україна й сьогодні продовжує документувати злочини проти військовополонених. Світ дізнається про нові факти порушення міжнародного гуманітарного права. Про людей, які не повернулися. Про тих, хто загинув у неволі. Про тих, кого було страчено після здачі в полон. Про тих, хто не витримав нелюдських умов утримання. За кожним таким повідомленням — не просто статистика. За кожною цифрою стоїть людина. Її життя. Її мрії. Її родина. Її майбутнє, яке обірвала війна. Ми не можемо повернути тих, кого вже втратили. Але можемо зробити найважливіше. Не дозволити світові забути. Не дозволити знецінити їхню жертву. Не дозволити мовчанню стати сильнішим за правду. Бо пам’ять — це теж боротьба. Боротьба за справедливість. За відповідальність. За людську гідність», — продовжила ведуча.
Після цих пронизливих слів присутніх закликали схилити голови у хвилині мовчання. Пролунав Державний гімн України, після чого посадові особи під тиху інструментальну мелодію поклали квіти та запалені лампадки до пам’ятного знаку борцям за незалежність України. Як зазначила ведуча: «Полум’я свічки — це символ пам’яті, вдячності та віри. Сьогодні кожна лампадка стане тихим промінчиком світла для тих, кого вже немає поруч із нами».
Далі пам’ятний захід продовжився акцією підтримки тих, хто продовжує вірити і виглядати своїх рідних щохвилини.
«В цей день ми говоримо не лише про тих, хто загинув. Ми говоримо і про тих, кого продовжують чекати. Про тих, чиї імена сьогодні звучать у молитвах. Про тих, чиї фотографії матері щодня цілують перед сном. Про тих, кому діти залишають місце за святковим столом. Про тих, кого дружини продовжують називати своїм найближчим і найдорожчим. У нашій громаді десятки родин живуть у болісному очікуванні звістки про своїх рідних, які вважаються безвісти зниклими. Для них кожен новий день починається з надії і закінчується молитвою. Ми не можемо скоротити цей шлях очікування. Але можемо пройти його поруч. Разом», — звернулася ведуча до учасників.
Емоційною частиною меморіального заходу стало започаткування в громаді нової ініціативи.
«Надія живе доти, доки її оберігають наші серця. Саме тому сьогодні ми започатковуємо символічну «Скриньку надії» — місце, у якому зберігатимуться слова любові, підтримки та віри в повернення наших захисників. Кожен охочий може покласти до скриньки лист, звернення чи кілька щирих слів підтримки для наших захисників, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими. Ця скринька стане живим свідченням нашого спільного очікування і знайде своє місце в історико-краєзнавчому музеї, де кожен зможе додати до неї нові рядки віри. Ми непохитно віримо: настане той світлий день, коли ці конверти будуть розпечатані власними руками захисників — у день їхнього омріяного і такого довгого повернення додому», — розповіла ведуча.
Почесне право відкрити скриньку надали представниці молоді Ренійської громади Емілії Упельник. Щойно дівчина опустила перший конверт, над парком залунали аудіозаписи реальних листів матерів, дружин та сестер. Під ці сповнені любові та розпачу голоси, родичі безвісти зниклих та прості мешканці підходили до столу, залишаючи свої послання в дерев’яній скриньці.
«У цих листах — не просто слова. У них — любов, яка не згасає. Турбота, що не знає відстані. Молитви, які щодня лунають за тих, кого чекають удома. І найголовніше — незламна віра в зустріч. Ми віримо, що обов’язково настане день, коли кожна родина обійме своїх рідних. Коли слово «очікування» залишиться в минулому, а його замінить найжаданіше й найщасливіше слово — «повернулися», — прокоментувала ведуча.
Завершився захід сильним музичним акордом — піснею Світлани Тарабарової «Повертайся живим» у виконанні Наталії Воронової. Люди тримали державні прапори та портрети найрідніших. А на словах пісні «Я ж казав: повернуся живим…» у небо над Алеєю Слави раптом здійнявся густий жовто-блакитний дим — символ життя і віри в те, що кожен український воїн врешті-решт знайде дорогу додому.
«Нехай цей день настане якнайшвидше. День, коли мати обійме свого сина. Батько — свою дитину. Дружина — свого чоловіка. Дитина — свого тата. День, якого сьогодні чекають тисячі українських родин. Слава Україні! Героям слава!» — підсумувала ведуча.
Інтернет-видання Бессарабії
