Олександр Полібза хоч й не називає себе етнографом, але його діяльність тісно пов’язана з цією сферою. Він займається відновленням та популяризацією Бессарабської культури вже більше десяти років. Значне місце в його роботі займає національне вбрання.
Найчастіше він їздить в експедиції в села не тільки української Бессарабії, а й південної частини Молдови. За ці роки він зібрав не тільки багато цінної інформації, а, мабуть, найбільшу колекцію старовинних національних костюмів. Більшість з яких – жіночі.
Багато хто вважає, що чоловіки не не надто розуміються на вбранні та не цікавляться одягом, але історія Олександра спростовує ці стереотипи. Його колекція налічує більше 100 костюмів, про кожен з яких він може надати всю детальну інформацію: звідки цей костюм, якого він року, з якого матеріалу зроблений, як робили тканину, він знає про кожен елемент, зображений на одязі, в який сезон його носили та багато іншого.
В його будинку-музеї окрема кімната відведена під старовинне вбрання, яке ретельно зберігається в старовинних шафах. Їх декілька: кожна з них розділена на райони, звідки був привезений костюм. Своїх гостей він обов’язково запрошує до цієї кімнати, де є що показати.
Чоловічого вбрання збереглося мало. А ось жіноче ще можна знайти в селах, дехто і досить зберігає речі у скринях, але залишилося такого добра мало. Молодь часто не сприймає цінності в старих бабусиних речах, нерідко викидаючи їх на смітник. Олександр бачить свою місію в збереженні цієї частини національної культури, яка безповоротно зникає з нашого життя.
Олександр сам пере і відновлює одяг. Є речі, які потрапляють до нього не в дуже гарному стані, але в турботливих руках майстра й колекціонера набувають нового життя. Він настільки захоплений своєю справою, що навіть відновлює самостійно зразки старовинного одягу через фотографію, щоб зібрати повний комплект.
Олександр опанував декілька традиційних ремесел, які пов’язані з виготовлення національного вбрання Бессарабії: ткацтво, прядіння та робота зі шкірою. Усього цього він навчився під час своїх експедицій у носіїв цієї інформації – старожилів бессарабських сіл.
“Я почав займатись цією справою, бо мені було важко дивитись, як зникають наші багатовікові традиції. Мені захотілось повернути хоч якусь їхню частинку. Надихнувся моїми київськими колегами з Українського Інституту Історії Моди, бачив, як вони відновлюють український традиційний одяг, мене це зацікавило, і я вирішив у нас провести те ж саме дослідження. Я дізнався, що навіть на території одного села, але в різні часи, мода дуже відрізнялась. Тому в одному селі можуть бути декілька традиційних строїв (старовинне жіноче вбрання)”, – поділився Олександр своїми дослідженнями.
Майже 90 відсотків його колекції складають жіночі костюми. Чоловічий одяг не мав такого різноманіття залежно від населених пунктів. Звичайно, були винятки, але здебільшого чоловічий костюм всюди був однаковий. Олександр пояснює це тим, що чоловіки служили в армії, й додому всі приходили приблизно в однаковому одязі, тому з часом відмінності між селами стерлися. Чого не скажеш про жіноче вбрання. Тут ситуація кардинально інша. Кожне село мало свій архаїчний стрій, якого дотримувалися жительки цього села, бо не існувало такого поняття, як стандартний “традиційний” одяг, в одному селі він міг бути різним, але з дотриманням одного стилю. Жіночій костюм мав дуже багато тонкощів, починаючи від кольору одягу і закінчуючи тим, як він виглядав на жінці – наприклад, навіть спосіб зав’язати хустку.
Одним з цікавих фактів жіночого одягу є те, що кожне село мало свої узори на тканині, й по цих узорах, з якого виготовлено стрій, можна було дізнатися з якого села людина.
Олександр також вивчає нематеріальну спадщину Бессарабії: традиції, обряди, пісні тощо. Він досліджує певні особливості різних сіл. Одним з прикладів може бути село Кубей Болградської громади, де зараз він мешкає. В цьому селі і навіть в своєму будинку Олександр намагається відродити традиції, які останній раз були у побуті 50-70 років тому.
За кілька років проживання в цьому в селі разом з його мешканцями вдалося відродити більше десяти старовинних обрядів: “Седянка”, “Піпіруда”, “Лазари”, “Хоро”, “Лазарки”, “Траки”, “Янювден” та інші. Олександр зізнається: “Формат сценічних заходів мене не дуже влаштовує”. Набагато важливіше для нього справжнє відродження традицій.
Всі матеріали Олександр публікую в своїй групі “Бессарабія.Буджак”. Це одне з небагатьох джерел, де можна знайти інформацію про культуру Бессарабії. “Ця група є своєрідним архівом, тут зберігається величезна кількість інформації про наш регіон, яку більше ніде не знайти, серед якої і статті, і фотографії, і відеоматеріали, а також безцінні спогади багатьох літніх учасників цієї групи“, – повідомив Олександр.
Фото автора статті.
Матеріал створений за підтримки Волинського прес-клубу
Інтернет-видання Бессарабії
