Після руйнування Запорозької Січі частина козаків знайшла прихисток у гирлі Дунаю, де постала Задунайська Січ. Вони зберегли свої традиції, військову структуру та автономію, продовжуючи боротьбу за власну свободу. Згодом історичні обставини сприяли виникненню на цих землях Дунайського козацького війська, яке відіграло важливу роль у заселенні та розвитку південних степів Бессарабії. Про непросту долю цих козацьких формувань та їхній вплив на розвиток регіону – у статті журналістки інтернет-видання «Махала», підготовленій на основі матеріалів Національного заповідника «Хортиця» («190 років від утворення Дунайського (від 1856 року Новоросійського) козацького війська»), сайту «Аккерманіка» («Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо») та статті Вікіпедії «Дунайське козацьке військо».
Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році частина козаків, не бажаючи підкорятися Російській імперії, переселилася на територію Османської імперії. Турецька влада дозволила їм оселитися в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ. Козаки зберегли традиційну військово-адміністративну структуру, подібну до Запорозької Січі, та підтримували відносини з турецькою владою, виконуючи військову службу в її інтересах. Вони брали участь у військових кампаніях Османської імперії, а в мирний час займалися рибальством, скотарством та сільським господарством.
У Задунайській Січі діяли суворі козацькі закони, а порушників карали так само, як на Запорозькій Січі. Козаки мали автономію, але повинні були воювати за Османську імперію. Деякі отамани Задунайської Січі були подвійними агентами, ведучи таємні переговори з росією.
У 1806–1807 роках, під час російсько-турецької війни, частина задунайських козаків на чолі з отаманами Трохимом Гайдабурою та Іваном Губою перейшла на бік росії. Взимку 1807 року було оголошено про створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, офіційно затвердженого указом імператора Олександра I. Кошовим отаманом призначили чорноморського писаря Івана Підлесецького. Однак у розпал війни 1807 року імператор раптово скасував існування війська. Після його ліквідації 500 козаків переселилися на Кубань, а значна частина розійшлася по селах та містах Бессарабії, не припиняючи звертатися до уряду з проханням створити постійне козацьке військо.
Перехід козаків на бік росії викликав гнів Османської імперії, і турки почали переслідувати тих, хто залишився. Усть-Дунайське військо стало першим козацьким формуванням, створеним після ліквідації Запорозької Січі. Чимало козаків, які воювали в російській армії, згодом приєдналися до інших військових формувань на Кубані та Дону.
Війна з Туреччиною 1828 року прискорила створення нового козацького формування. У червні 1828 року російський уряд дав згоду на формування Дунайського козацького війська. До його складу увійшли Усть-Дунайські, Буджацькі, Чорноморські козаки та задунайські запорожці, які проживали в Бессарабії та Херсонщині. Поступово до війська приєдналися дворяни, службовці, селяни-переселенці, волонтери з балканських країн та Молдови, відставні солдати, а також значна кількість селян-втікачів. Територіально до війська входило 11 станиць та хуторів Акерманського повіту з населенням 131 150 осіб.
Під час російсько-турецької війни 1828–1829 років Дунайські козаки брали участь у штурмі фортеці Ізмаїл. У війську існував своєрідний козацький кодекс честі, що забороняв зраду та втечу з поля бою. Деякі козаки займалися контрабандою, перевозячи товари через Дунай. Військо підпорядковувалося Новоросійському та Бессарабському генерал-губернатору. Безпосереднє керівництво на місцях здійснювалося Військовим правлінням на чолі з наказним отаманом, якого призначав царський уряд. Одним із перших наказних отаманів був С. Василевський. Штаб та Військове правління розташовувалися в місті Акерман (нині Білгород-Дністровський).
Дунайське козацьке військо було частиною нерегулярних сил Російської імперії. Воно складалося з двох кінних полків по 600 шабель, а служба тривала 30 років: 25 років – польова, 5 років – внутрішня. Козаки мали добру військову підготовку та бойовий досвід. Вони несли прикордонну службу на річках Дунай і Прут та чорноморському узбережжі до Дністра, а також виконували внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях. Після ліквідації війська частина козаків переселилася до інших регіонів імперії, включаючи Кубань і Дон.
У 1856 році, у зв’язку з відділенням від росії придунайської частини Бессарабії, Дунайське військо було перейменоване у Новоросійське. З цього часу військо несло прикордонну службу на Чорноморському узбережжі.
У 1868 році, у зв’язку із проведенням загальної військової реформи, Новоросійське військо було ліквідоване, а козаки переведені у становище селян-власників. Цей процес тривав протягом року і завершився у грудні 1869 року. Незважаючи на ліквідацію, Дунайське козацьке військо відіграло важливу роль у заселенні та економічному освоєнні південно-бессарабських степів, а також у розвитку козацьких традицій у регіоні. Це було останнє козацьке формування на території сучасної України. Ліквідація війська викликала хвилю невдоволення серед козаків, і деякі з них продовжували чинити спротив імперській владі.
Деякі нащадки козаків Дунайського війська і досі проживають у регіоні, зберігаючи козацькі традиції.
Фото: національний заповідник «Хортиця». На фото козаки на службі в арміях Османської та російської імперіях.
Інтернет-видання Бессарабії
