Сьогодні, 12 липня, в світі відзначають день різнокольорових очей. Це явище має свою назву. Гетерохромія – різний колір райдужної оболонки правого і лівого ока або неоднакове забарвлення різних ділянок райдужної оболонки одного ока. Вона є результатом відносного надлишку або нестачі меланіну (пігменту). Насправді ж аномальне забарвлення зіниць серед людей трапляється дуже рідко – приблизно в 1% жителів планети, і частіше серед жінок, ніж чоловіків.
Колір наших очей залежить від кількості меланіну в райдужці. Коли пігменту дуже мало, очі матимуть світло-блакитне та синє забарвлення, коли його достатньо – зелене, а коли меланіну забагато, то очі будуть карими або темно-карими.
Кількість меланіну в очах визначають два гени в організмі. Коли в людини є різнокольорові очі, то гени «працюють» лише в одному оці. Зазвичай причиною виникнення такої особливості є генетична спадковість.
Дана аномалія, практично не піддається лікуванню і виправленню. За допомогою операції можна позбутися тільки від придбаного внаслідок будь-яких причин цього дефекту. Та на сьогоднішній день гетерохромія стає модною та досить поширеною, навіть штучно за допомогою лінз.
В минулому столітті це явище не було модним. Навпаки. Про це свідчить ця історія, яку підготувала журналістка видання «Махала».
Патріархальний уклад життя мешканців півдня Одещини минулого століття диктував і відносини між членами родини. Найбільше страждали молоді жінки, які в родині були на правах служниць. Сьогодні такий шлюб ми б назвали нерівним, а тоді в болгарських чи гагаузьких родинах навіть не було такого поняття. Жінка змушена була погоджуватися на нерівний шлюб, бо у неї найчастіше не було вибору і вона підкорювалася традиціям. Ми вирішили дослідити гендерну нерівність у шлюбах минулого століття на півдні Бессарабії.
Директорка обласного центру болгарської культури в м.Болград Галина Іванова зауважує, що майже кожен шлюб у XX столітті сьогодні можна було б назвати нерівним. І це не про багатство чи вік нареченого та нареченої, а про стосунки в родині, де дівчина була пригноблена, її розглядали як безкоштовну робочу силу і служницю в домі. Були випадки, коли гендерна дискримінація в шлюбі посилювалася через фізичні особливості. Про один з таких випадків розповіла Галина Іванова.
В бідній селянській родині народилася дівчинка з очима різного кольору.
Це сьогодні наука дає пояснення такому явищу – гетерохромія (виникає воно через нерівномірний розподіл пігменту мелатоніну, який відповідає за колір райдужки ока). А в ті роки різні очі були майже ознакою того, що людина має силу магії і ворожіння. Переважно неписьменні місцеві мешканці сторонилися таких людей, бо пояснити різний колір очей не могли.
«У мене одне око від мами, а інше від папи», – з посмішкою розповідала пізніше своїм онукам. Але додавала, що намучилася вона з цими очима, бо в дитинстві з нею ніхто гратись не хотів. Навіть коли ходила в школу, то, за її спостереженнями, вчитель карав її за невиконане домашнє завдання жорстокіше, ніж інших, та ще й примовляв, що виною всьому її різні очі, які дивляться не так.
Але колір очей дівчина змінити не могла, як і ставлення людей до себе.
Тож коли її посватали і взяли в чоловікову родину, бо була працьовита і добра, вона зраділа, бо залишатися “в дівках” було соромно. Про любов мова не йшла, просто не мала іншого вибору.
Дівчина багато працювала, але недоїдала, навіть втрачала свідомість, а ще треба було догодити чоловікові, свекрусі та доглянути дітей.
Свекруха часто не дозволяла молодим побути на самоті і казала: «Краще іди і роби мені масаж, бо зараз вам немає чим зайнятися – будете робити дітей».
За словами Галини Іванової, поняття «нерівний шлюб» у болгар не було, про це не говорили, але явище існувало повсюдно. Молода дружина не мала права голосу, незалежно від того, з якої вона родини – бідної чи багатої. Хоча багата дівчина рідко виходила заміж за бідного, бо родина її була проти, а йти проти традицій сім’ї вона не мала права. Та ще йти в бідну родину – це свідомо приректи себе і своїх дітей на злидні.
Галина Іванова розповіла легенду, яка також пов’язана з нерівністю жінки в шлюбі. Легенду їй розповіла старша жінка, яка рано втратила свою матір. За її словами, мати віддала свою тінь і померла через 40 днів. Випадків, щоб чоловік віддав свою тінь – не відомо в історії.
Отже про що мова…В одному з сіл Болградського району в той час будували православну церкву. Було таке повір’я, щоб церква стояла міцно і ніщо з нею поганого не трапилося, хтось мав віддати свою тінь. Для людини, яка на це погодиться, це велика жертва, бо людина має померти. Будівельники вирішили: хай віддасть свою тінь та жінка, яка першою принесе обід чоловіку. Жінка, незважаючи на те, що мала 9-місячну дитину, та її чоловік, погодилися. Як це мало бути? Жінка мала стати так, щоб її тінь падала на фундамент. Там, де мала б бути її голова, в фундамент вбивали міцний кіл.
І вважалося нормальним, що чоловік віддавав у жертву свою дружину.
У гагаузів також не було такого виразу, як нерівний шлюб, але були, як їх називали, особливі шлюби. Про це нам розповіла директорка обласного центру гагаузької культури Ольга Кулаксиз.
За її словами, особливими вважалися шлюби, де були велика різниця у віці дружини та чоловіка, або різні фізичні особливості, хвороби когось із подружжя, навіть коли дружина була значно вище на зріст свого чоловіка. Але ніхто не навішував ярлики чи насміхався з цього. Люди ставилися з розумінням. Були випадки, коли одружувалися багаті з бідними і навіть коли хлопець брав за дружину дівчину, яка народила дитину поза шлюбом.
Така поведінка дівчини суспільством засуджувалася, її після цього не допускали брати воду з громадського колодязя, бо вона вважалася нечистою. Але все вирішував шлюб. Як тільки вона ставала законною дружиною, суспільство змінювало ставлення до неї – фактично хлопець рятував і її честь і подальше життя. З його боку це вважався благородний вчинок. Як жилося дівчині в такій родині – залежало від родини. Але в гагаузьких родинах бути такі ж жорсткі правила, як і в болгарських: свекруха керувала всім, а невістка мала догоджати.
Особливим вважався і шлюб, який молоді брали проти волі батьків. Це було рідко, найчастіше по любові. Але батьки хлопця могли не прийняти дівчину в родину, тоді вони йшли у сім’ю нареченої. Коли їм і там не давали житло, то просилися до когось з родичів чи жили окремо. Але це був, швидше, виняток – на таке мало хто наважувався.
У сімейних стосунках, зокрема – батьків і дітей, із роками відбулося багато змін. Бо в більшості молоді родини Бессарабії живуть окремо, а невістки воліють не вступати в прямі контакти зі свекрухами. В селах ще зберігається традиція, що молодший син має залишитися жити з батьками і доглядати їх в старості. Але поступово і це зникає. І хоча вираз нерівний шлюб чи особливий шлюб все ще існує в повсякденному житті, але в більшості випадків родини самотужки будують сімейні традиції, а на зміну патріархальним устоям приходить сучасна модель сім’ї, де стосунки будуються на повазі і взаємопідтримці.
Архівні фото з групи в «Фейсбук» «Бессарабія.Буджак»
Інтернет-видання Бессарабії
