Наприкінці минулого століття місто Болград славилося мотоспортом. В місті постійно проводились змагання (навіть міжнародного рівня!), проживало багато любителів мотоциклів та звідусіль було чутно рев моторів. Сьогодні цього немає. Історії про екстремальний спорт – мотокрос – батьки та дідусі лише з натхненням розповідають своїм нащадкам.
Інтернет-видання “Махала” дослідило історію незвичайного спорту. В цьому нам допоміг один з представників мотоциклетної історії Болграда – Борис Лазарев.
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття мотоциклетний спорт був досить сучасним і популярним технічним видом спорту. Керівництвом Одеського обласного «ДОСААФ» (у нинішні часи «Болградський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України») було прийнято рішення про відкриття секцій з мотоциклетного кросу та водо-моторного спорту.
Міжнародний мотокрос у Болграді біля джерела «Три тополі» багато років привертав увагу фанатів та професійних гонщиків своєю захоплюючою динамікою та складністю траси.
Існує ціле покоління глядачів, які встигли на власні очі побачити захоплююче та динамічне шоу, де гонщики змагалися на спеціально підготовленій трасі, випробовуючи свої навички керування мотоциклами в умовах зі змінним рельєфом.
Будівництво мототраси в районі села Виноградівка, як зручне місце для тренувань та змагань, надавала безліч переваг. Близьке розташування до міста, зручна транспортна розв’язка з асфальтовим покриттям, наявність джерела, виїзних буфетів, туалету та естакади для обслуговування автомобілів зробили це місце ідеальним для організації мотоподій. Вболівальники могли бачити гонщиків у дії, чути рев мотоциклів та відчувати атмосферу гонки. Траса включала різні елементи, такі як пісок, гравій, бруд і т.д. Це створювало різноманітність сценаріїв та вимагало від гонщиків адаптуватися до різних умов.
Змагання з мотокросу завжди збирали по декілька тисяч глядачів. Найчастіше їх проводили влітку чи восени, але в основному їх прив’язували до Міжнародного Дня працівників автомобільного транспорту. Змагання з мотокросу швидко набули високого статусу та популярності: вони проводилися на різних рівнях, аж до міжреспубліканських, завжди залучали численних глядачів, вболівальників та спортсменів.
Перші змагання в Болграді були проведені у 1972 році й надалі проводилися щорічно, аж до 1988 року. Після цього сталася перерва і змагання відновилися в 1996 році й проходили девʼять років поспіль. Останній чемпіонат відбувся у 2010 році. У перегонах брали участь спортсмени з таких міст як Київ, Одеса, Чернівці, Кишинів, Полтава, Тирасполь, Болград, Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Теплодар, Кагул, Вулканешти, Бендери. У перших змаганнях були й учасники з Грузії та Прибалтики.
Цей вид спорту завжди вимагав чималих фінансових вкладень. Змагання проводилися за спонсорської підтримки та величезного бажання мотогонщиків. Підтримали ініціативу спортсменів Болградського спортивно-технічного клубу міська рада, колективи ЦРЛ, пожежної частини, таксомоторного парку та райвідділ міліції, спонсори-підприємці, Болградська Райспоживспілка. З особливою подякою учасники згадують Ігоря Івановича Плохого – не одноразового спонсора змагань.
Мотокрос включав елементи каскадерства, такі як високі стрибки й трюки в повітрі. Це надавало заходу додаткову динаміку та видовищність. Гонщики використовували спеціальні мотоцикли для мотокросу, обладнані для роботи на нерівних трасах радянського, європейського та японського виробника. Вони мають видатну маневреність і потужність, що робило гонку ще більш захопливою.
На превеликий жаль, 13 жовтня 1988 року під час змагань на трасі сталася трагедія: під час заїзду на мотоциклах з візками отримав смертельну травму спортсмен із міста Кишинів Петро Заїка. Лише через багаторічну перерву під впливом гонщиків-ентузіастів у 1996 році траса знову відновила свою роботу і виховала ще не одне покоління спортсменів.
Професіоналізм, постійна підготовка та обов’язкове бажання перемагати – ось ті якості, які ніколи не дозволяли зупинятися на досягнутому спортсменам!
Змагання давали можливість виявити свою професійну підготовку, спортивний стиль їзди та волю до перемоги. У змаганні брало участь, як правило, 10 команд з різних областей України та Молдови. Обов’язкова умова змагання – Зоряний заїзд, в якому змагалися найкращі, був додатковим, останнім заїздом після двох основних. Проводився на розсуд організатора, в якому визначався лише один переможець. Цей заїзд не впливав на результати двох основних. Переможець зазвичай нагороджувався найціннішим призом та титулом «Зірка змагань».
Ветерани спортсмени Болградського спортивно-технічного клубу: Дмитро Кружков, Віктор Пельтек, Борис Боровський, Валентин Лазарев, Віталій Греков, Борис Іванов, Игорь Ющенко, Олексій Георгієв, Євген Долгов, Олександр Жуков,Юрій Євтушенко, Ігор Кобелев, Володимир Варзопов, Володимир Личенков, Євген Бортник, Борис Лазарев, Володимир Гриченли, Володимир Жуков. Саме ці люди стояли біля витоків та стали першими пропагувати мотоциклетний спорт у Болграді. На превеликий жаль багатьох із них вже немає в живих.
Саме фотоархів та спогади родини Лазаревих дають нам сьогодні можливість поринути у історію мотоциклетного спорту Болграда.
Борис Лазарев – постійний учасник змагань у Болграді та призер етапу міжнародного чемпіонату Молдови 2004 року, де успішно посів перше місце у мотоциклах класу «Чезет». Любов до мотокросу йому прищепив батько – відомий у спортивному колі майстер спорту Валентин Лазарев.
Борисе, розкажи, будь ласка, що для тебе мотокрос?
Мотокрос для мене – це хобі, підкріплене сімейною традицією. Вперше звук мотогонок я почув бувши немовлям ще в утробі матері. З самого раннього дитинства батько регулярно брав мене з собою на різні змагання, так що особливо іншого вибору для хобі у мене не було.
Завдяки цьому виду спорту починаєш займатися і загальною фізичною підготовкою: біг, плавання, їзда на велосипеді та лижах, оскільки мотокрос вимагає хорошої фізичної витривалості. До того ж завдяки цьому хобі в мене з’явилися спортсмени-приятелі з багатьох містах. Це цінно.
Існує думка, що даний вид спорту підвищує адреналінову залежність? Це правда?
Це правда, але особисто в мене залежності вже немає. Виступати я перестав у 2005 році. Сьогодні я іноді для душі виїжджаю на тренування на мотоциклі, а також практично щоденно їжу на велосипеді.
Як гадаєш, чому мотокрос в Болграді став історію і не має проводження сьогодні?
Цей вид спорту вимагає чималих фінансових витрат. Перш за все це підтримка від міської ради, спонсорів, відповідних організацій. Необхідне приміщення під секцію, інструменти, купівля мототехніки, екіпіровки, запчастин, паливно-мастильних матеріалів, а також витрати на утримання мототраси в належному стані та витрати для виїзду на інші змагання та автомобілі для перевезення мотокоманди.
Мова йде про дуже великі кошти. Крім вищезгаданого, для підтримки цієї традиції в нашому місті потрібно молоде покоління, якому прищеплювали любов до спорту з дитинства. Аби виховати перспективного спортсмена та чемпіона потрібно чимало зусиль та багато років.
На превеликий жаль, сьогодні на просторах інтернету не можна знайти багато відео- та фото-матеріалів зі змагань в Болграді. Але є відео, зняте Арцизьким телецентром 3 листопада 2002 року.
Ще один відеоархів від Сергія Туфекчи пам’яті друга Валентина Лазарева.
Інтернет-видання Бессарабії
