Кожної весни, у травні, в Болграді у 1930-х роках проводилися популярні скачки, які привертали увагу людей з усього регіону. Іподром, розташований на околиці міста, ставав центром змагань: тут відбувалися не лише традиційні кінні перегони, а й видовищні заїзди на бричках.
Участь у перегонах брали не тільки місцеві мешканці, а й заможні приїжджі — багатії та землевласники. Коней ретельно готували: чистили, прикрашали, і вони мчали трасою під захоплені вигуки глядачів. Водночас екіпажі на каретах демонстрували елегантність і майстерність керування.
Свято не обмежувалося лише гонками. Навколо іподрому влаштовували ярмарки, виступали музиканти, а для дітей відкривали ігрові майданчики. Це створювало особливу атмосферу — у Болграді не було людини, яка б не чекала цього дня.
Журналістка інтернет-видання “Махала” дослідила цю історичну подію.
Іподроми — це не лише місце спортивних змагань, а й культурний феномен, що поєднує спорт, елегантність, мистецтво та соціальну взаємодію. Від античності — коли перші кінні перегони проводили у Давній Греції та Римі — вони були символом аристократії та престижу. Подібні змагання сприймалися як розвага і водночас як демонстрація сили та добробуту.
У ХХ столітті, попри зміни суспільства, традиція скачок зберегла значущість, але стала демократичнішою — доступною для широкої публіки. Яскравим прикладом цього були Болградські скачки, які в 1930-х роках перетворили місцевий іподром на культурний осередок, що об’єднував різні верстви суспільства.
«Кожна весна приносила у Болград особливу атмосферу. На іподромі збиралися не лише місцеві жителі, а й аристократи та землевласники з усієї Одеської області», — згадує місцевий житель Валерій Дімітров. Його мати, Марія Степанівна, була свідком тих подій.
«Тут можна було побачити не тільки прекрасних коней, а й розкішні карети, що мчали по трасі, вражаючи глядачів майстерністю та розкішшю», – ділиться спогадами матері Валерій.
Скачки зазвичай відбувалися в останню суботу травня. Участь була безкоштовною. Змагалися як легкі верхові, так і запряжні коні у бричках. Окремо демонстрували найкращих жеребців і меринів із господарств.
На природних «трибунах» збиралися гімназисти, ремісники, купці та землевласники. Переможців нагороджували кубками, відрізами сукна, іноді — срібними відзнаками від меценатів. Часто вручали й «живі подарунки»: поросят чи ягнят — переможцям, курей або качок — учасникам.
Свято поєднувало спорт, торг і спілкування: тут укладали угоди, наймали жокеїв, обговорювали питання селекції.
Молодь особливо чекала цих перегонів. Іподром був не лише спортивною ареною, а й місцем, де вирувало життя. Дівчата приходили в ошатних сукнях, чоловіки — у костюмах, а коні ставали справжніми зірками. Їх прикрашали, і коли вони мчали трасою, неможливо було відвести очей.
Карети ж вражали розкішшю: навіть із позолоченими деталями, вони рухалися по колу майже як у танці.
«Навколо іподрому завжди панувала весела атмосфера. Продавали смачні пиріжки, свіжі фрукти, грали музиканти, для дітей влаштовували конкурси. У ті дні все місто йшло на іподром і залишалося там до пізнього вечора», — розповідає Валерій.
У 1920–1940-х роках скачки проводили щороку. Це підтверджують архівні світлини, деякі з них збереглися й до сьогодні.
На жаль, 1940 рік став останнім — вже перед початком Другої світової війни. Люди відчували, що це свято було особливим — остання можливість пережити радість і єдність перед страшними часами.
Скачки в Болграді залишилися у пам’яті назавжди. Подія зникла, але золоті миті — свято, спорт, стиль і азарт — досі живуть у спогадах.
Інтернет-видання Бессарабії
