Українська Бессарабія – край багатонаціональний, багатий на звичаї та традиції. Особливо це стосується всіма улюблених зимових свят. У кожній громаді, у кожному населеному пункті зустрічаються свої особливості святкування, які дбайливо зберігаються і передаються з покоління до покоління. Не є у цьому плані винятком і Ренійська громада.
Незважаючи на те, що Різдво за новоюліанським церковним календарем стало в Україні святковою датою лише цього року, жителі села Орлівка відзначають його 25 грудня протягом уже багатьох десятиліть, починаючи з радянських часів – всупереч тому, що всі православні християни святкували його 7 січня.
Різдво у цьому селі пов’язане з дуже цікавими традиціями. Цікавими настільки, що щороку на це свято Орлівка приймає багато гостей, включаючи фахівців у галузі історії, етнографії та краєзнавства.
Свято починається в ніч із 24 на 25 грудня, коли в цьому селі ніхто не спить, хіба що за винятком найменших. Усі чекають на Мошу, тобто Діда. Село наповнюється звуками гармоні, голосами хлопців, які з колядками оминають абсолютно всі будинки. З давніх-давен Орлівка умовно ділиться на дві частини — «Пленаш» і «Белтерець». Цей поділ закріпився у сценарії унікального орловського обряду “Мошу”. Головну роль у виконанні цього ритуалу грають молоді люди, які свого часу відслужили в армії та незмінно одягнені у військову форму. Апогей свята настає 25 грудня, коли гурти змагаються між собою. Кожна група обирає одного представника і потім ці хлопці, яких тримають за ноги, борються — природно, в жартівливій формі. Переможця нагороджують подарунками, на його честь звучать оплески.
Цікавий факт: у 2021 року маска-переможниця після обряду поїхала до музею Одеського обласного Центру української культури. А виготовив її колишній директор Орловського сільського Будинку культури Георгій Мийня. Її передали до Одеси староста села Михайло Киронаки, директор ДК Мар’яна Кирлиг та молодик на ім’я Андріан, який був у ролі Мошу.
За своїми особливими традиціями відзначають Різдво та мешканці села Новосільське. Зародилися вони в ті далекі часи, коли тут оселилися громади молдаван та болгар, однак вони не спілкувалися між собою. Відповідно, шлюби між представниками обох громад також були категорично заборонені. Але одного разу все змінилося.
Як говорить переказ, у голови болгарської частини села була красуня-дочка, а у старости молдавської – красень-син, який закохався у дівчину і… вкрав її. Що після цього залишалося старостам? Вони були змушені зіграти весілля, після якого взаємної відокремленості двох громад настав кінець. Вони стали жити у мирі та дружбі, разом відзначати всі свята, включаючи, звичайно ж, Різдво.
За традицією, у це свято так звані молдавська та болгарська частини села колядують окремо, але опівночі з 6 на 7 січня зустрічаються у центрі, де розпалюють велике багаття, танцюють та відбувається символічний «обмін» територіями. Вранці колядники знову зустрічаються в центрі села: одна група прибуває на возі з конем, інша – на возі з осликом. Цікавою особливістю звичаю є те, що головні дійові особи – Мошу та Баби – до останнього залишаються невідомими. Хто ховається під масками, не повідомлялося навіть голові сільради. Найсуворіша таємність обумовлена тим, що у фіналі свята хлопці, які грають Мошу, зустрічаються на борцівському килимі. Переможець за традицією отримує живий приз – баранчика.
У Котловині існують свої традиції колядок на зимові свята, особливістю яких у цьому селі є суворий поділ колядників за віком та статтю. У ніч на 7 січня в селі проводиться обряд «Колада», коли колядують лише неодружені юнаки та хлопці-старшокласники. Напередодні Старого Нового року, 13 січня, колядувати виходять хлопчики молодшого та середнього шкільного віку, обряд називається «Кодол». 14 січня настає черга дівчаток-школярок: обряд, у якому вони беруть участь, називається «Зивра».
У селі є гурт «Колада», до якого щороку вливаються нові учасники та вже з середини грудня вони починають репетирувати у сільському Будинку культури. Діти відповідально підходять до справи. Підбирають костюми, вибирають “царя”, “касира”.
Особливістю Котловини було те, що колядки тут здавна виконували молдавською та болгарською мовами, але не рідною гагаузькою. Чому так вийшло? Виявляється, за старих часів запрошували літніх чоловіків для навчання молоді колядкам, але, на жаль, гагаузьких вони не знали. Складність у тому, що колядуючи не розуміли, що співають і чи правильно вимовляють слова. Років 5-6 тому ситуація змінилася, в селі, нарешті завдяки працівникам ДБК, зазвучали колядки рідною мовою, запозичені в інших гагаузьких селах.
На фото: святкування минулих років.
Інтернет-видання Бессарабії
