До редакції видання “Махала” завітав Олександр Олександрович Банев, корінний мешканець Болградського району. З дитинства і дотепер проживає в Болграді. Іменем його батька названий Виноградівський ліцей. Олександр Олександрович народився в 1949 році і весь час проживав в місті, тому він є живим свідком бурного росту Болграда у другій половині ХХ століття. Завдяки історії, яку він нам розповів, ми отримали цінну історичну інформацію про вигляд центра міста.
«Я прочитав вашу статтю про будинок з годинником. Мені є що додати до цієї історії, всі свої слова я вам підтверджує датами. Бо місто змінювалося і так сталося що це все пов’язано з моїм життям», – почав свою розповідь мешканець Болграду.
Виявляється, в 70-х роках ХХ століття в будівлі, де зараз розміщена адміністрація комунального підприємства «Горводоканал», був готель, в якому навіть були номера класу «люкс».
«У 1973 році я в цю «гостиницу» поселив двох німецьких працівників, які приїхали до нас, щоб лагодити обладнання вузла зв’язку. Вхід до готелю був з двору, там були номери, стійка реєстрації. Того готелю, що є зараз, («Кооператор» на вул. Інзовська) ще не було, навіть тої будівлі не було», – каже Олександр Олександрович.
По словах нашого співрозмовника, управління ЖКГ розміщувалося в будівлі, де зараз знаходиться Центр первинної медико-санітарної допомоги.
Скільки номерів мав готель – пан Олександр не пам’ятає, але точно знає, що в ньому часто хтось мешкав.
“Мій батько Олександр закінчив гімназію. В якому році це було – не можу сказати, але він народився в 1914 році. Тоді тут панувала Румунія. Гімназія була безкоштовною для всіх, там були хороші викладачі. По закінченню школи батько навчався на юриста в Бухаресті. В той час, до речі, ходив потяг Болград – Бухарест. Там, де зараз стоїть адміністративна будівля районної ради та військової адміністрації, була одноповерхова будівля. А в ній – попечительська рада», – каже наш співрозмовник.
Крім ради, там були бібліотека, реальне училище, типографія та декілька приватних будинків, в яких розміщувалися крамниці.
Цікавий факт, та будівля, з вікна якого росте дерево, і де зараз розміщені товариство інвалідів «Вікторія» та ветеранські організації – це частина саме цих будинків. Тобто цій будівля вже більше 100 років.
В типографії видавалася газета гімназії, друкувалися табелі успішності учнів та навіть книги румунською та болгарською мовами.
Після того, як територія Південної Бессарабії по завершенню Другої Світової війни перейшла до складу СРСР, гімназію перетворили на міську школу номер 1. А в цих будівлях розмістився батальйон зв’язку 68-ї танкової бригади. І він проіснував там до 1968 року.
З цією датою в Олександра Олександровича пов’язана життєва історія. На той момент він працював вчителем фізики в першій школі. Батальйон зв’язку розформували та кудись переводили, це було пов’язано з подіями так званої «Чеської весни».
«Вузли зв’язку, всі апарати та обладнання стали розбирати та виносити. До мене прибігли діти та принесли цілу купу плат з радіообладнання. Хлопчики знайшли радіостанцію та розібрали її, а деталі принесли мені. О, це був скандал. Неминуче на мене чекало б розслідування від міліції та, можливо, КГБ. Але діти не вкрали цю радіостанцію, а підібрали, бо її покинули біля будівлі. То ми з директоркою викликали міліцію та сказали: «Хлопці випадково знайшли ці деталі край дороги та принесли в школу. Хто знайшов – не знаємо, принесли то й все. Беріть це і робіть що хочете». Міліція покрутила носом, але все забрала без зайвих питань», – сміється Олександр Банєв.
Цей веселий чоловік у поважному віці, з прекрасною пам’яттю ще довго розповідав про цікаві історії і факти про Болград. Ми збережемо їх до наступного разу.
Ми дуже вдячні нашому читачу Олександру Олександровичу Баневу, що він прийшов до нас у редакцію та розповів це. Такий відгук неймовірно важливий для нас і для історії міста Болград.
Інтернет-видання Бессарабії
