Останнім часом все частіше працівники Білгород-Дністровського КП «Водоканал» стикаються з проблемою збоїв роботи міської системи каналізації. У цьому матеріалі автор спробує дослідити причинно-наслідкові аспекти цього питання. Почнемо з сьогоднішніх днів.
Тільки за останній місяць фахівці вищезгаданого Водоканалу кілька разів виїжджали на місця серйозних аварій, причому, у різних районах міста. Так, нещодавно виїзній бригаді слюсарів довелося зайнятися ремонтом ділянки стічного трубопроводу на вул. Захисників Вітчизни. Тамтешній колектор повністю вийшов із ладу. Сморід, калюжі стоків, антисанітарія – всі ці«принади» дісталися на собі випробувати місцевим жителям.
Внаслідок злагодженої роботи працівники підприємства швидко відновили роботу колектора.
«Наші хлопці, не зважаючи ні на що, таки пробили і якісно прочистили трубопровід у даному районі. Було вичищено мулу об’ємом аж у п’ять самоскидів! Крім того, дістали кілька величезних шматків бетонних брил, які потрапили до колектора внаслідок його провалу. Каналізація там знову працює у задовільному режимі» – поділився головний інженер Водоканалу Максим Мазуренко на своїй сторінці у Фейсбуці.
Буквально наступного дня знову аварійна група працівників-водоканальників мчала на черговий виклик. І не один. Найбільш проблемною виявилася ділянка каналізаційної магістралі у мікрорайоні Сонячний. Тут роботи було трохи більше, хоча, «атрибути» питання ті ж самі – каміння, ганчірки, мул, пластикові пляшки, розломи колектора.
Виявилося, що старий бетонний каналізаційний колектор діаметром 500 мм та довжиною 65 метрів безнадійно провалений. До речі, дана конструкція була встановлена ще в 1971 році. Враховуючи терміни давності, цю трубу необхідно було замінити років 20 тому. Довелося провести заміну 65 метрів каналізаційної труби. На це пішло трохи більш як два дні.
Слів немає – хлопці спрацювали оперативно і, що там казати, самовіддано. Але проблема не пішла. Отже, настав час зазирнути в витоки цього не запашного питання.
Старе місто, так вже склалося, розташоване на трьох великих пагорбах. З огляду на це, вийшло, що саме місто, немов розділилось на дві основні частини – верхню і нижню. Старожили іноді так і кажуть, мовляв, «верхнє» і «нижнє» місто. Я не дарма це позначив.
Раніше, і, особливо нині, під час таїння снігів взимку, злив улітку, всі потужні потоки вод бурхливими річками звалювалися у так зване «нижнє» місто. Це завдавало певних проблем мешканцям тамтешніх місць. Підтоплювалися двори, підвали, та й траплялося самі будинки.
Проте, за старих часів, там були прориті спеціальні відвідні канали, якими природні стоки йшли в Дністровський лиман. Це точно було на вулицях Московській, Шевченка, Лесі Українки та інших, які розташовані ближче до лиману. Крім того, що важливо, добре рятували ділянки плавень, які споконвіку були розкидані прибережною зоною цієї частини міста. Плавні грали роль свого роду «губки» під час буяння стихій – вони брали на себе майже всю основну частину зливових стоків.
Зауважу, що плавні, перериваючись рідкісними виходами до лиману та невеликими селами, йшли до самого Дністра. Десятки тисяч гектарів! Уздовж берега, за щільною стіною очеретів, жили люди. І живуть.
І ось ще. Майже через кожні 50-100 метрів від лиману наші пращури прорили ерики вглиб плавнів. Такі, за півтора-два метри завширшки канали. Еріки відігравали важливу роль у житті мешканців водоймища. Під час нересту сюди заходили відкласти ікру карась, тарань, короп та інші види риб. Я все це виразно пам’ятаю, начебто це було минулого тижня!
До речі, під час нересту ні в кого з аборигенів навіть не виникало думки скористатися довірливістю риби та влаштувати їм засідки. Еріки регулярно очищали від зайвих заростей водоростей та очерету. Зауважте, ніхто до того не понукав.
Ну, а з приходом нової влади та «ідей» у 60-х – 80-х роках століття минулого, все стало змінюватися. І не завжди на краще. Білгород-Дністровський бурхливо заростав новими мікрорайонами. Сучасні райони Перемоги, Сонячний, Південний – це все з тієї історії.
Приблизно в той же час була розпочата, на мою думку, одна з найбезглуздіших авантюр. У районі вулиць Московської, Плавневої, Лесі Українки деякі заїжджі розумники-проектанти з Москви, порадили місцевій владі також відбудувати селище багатоповерхівок. Адже раніше особливо не вдавалися в подробиці що до чого. Та й керували містом чужі люди, не з місцевих. Їм-то по барабану ті ж плавні. Треба сказати, і на той час «дурисвітів» вистачало.
На плавні пішов тотальний наступ. За півроку майже в кілометровій зоні міста плавнів не стало. Ще через якийсь час тут почали рости будинки. А вся прилегла територія була загорнута в асфальт. Проблеми почалися майже за рік-другий. У підвалах деяких будинків, які ще не здалися в експлуатацію, вже з’явилася вода. Воду з підвалів то відкачували, то нарікали на будівельників, то на погану природу. Скінчилося тим, що найближчий приватний сектор почав регулярно підтоплюватись. Який мер за останні 30 років не брав на себе докори та прокляття тих, хто там, у низовині, жив і живе досі?
Знову ж таки, у ті самі «реформаторські» 60-ті, на початку 70-х років, було проведено основні магістралі каналізації за допомогою громіздких залізобетонних труб. За задумом, їхній термін придатності закінчувався через 30 років.
Місто росло, обростало новими кварталами та виробничими об’єктами, а питання реконструкції каналізації якось не розглядалося. Зрештою, то тут, то там, у різних мікрорайонах міста, колектор не витримував навантажень. Траплялося те, що й відбувається нині.
Одна з «гарячих» точок міського комунального господарства – колектор на вул. Кишинівській. Понад 20 років він у вкрай аварійному стані, якщо можна застосувати такий термін.
Зрозуміло, для його повної реконструкції потрібні солідні кошти, і сьогодні питання навряд чи можливо вирішити у повному обсязі. Коли війна, коли немає коштів та інше. Частково дещо замінили, але самі розумієте – якщо гниє рука, її слід ампутувати, а не лікувати лише палець…
Всі ці роки, із кошмарною періодичністю, згаданий колектор виходив з ладу. Десятки тисяч кубів стоків йшли прямісінько в Дністровський лиман. Ось вам і загибель риби, екологічна проблема та інше.
Підводячи межу. Я не фахівець. Я не знаю, що саме можна зробити в даній ситуації в стародавньому місті з цієї проблеми, уникнувши повної реконструкції системи міської каналізації. Очевидно, що, до того ж давно слід звертатися до кабінетів уряду. Вимагати, просити, спати там, підіймати народ і таке інше. Знаю одне, що способом героїчних протистоянь за допомогою групи працівників місцевого Водоканалу з його обмеженими можливостями можна боротися з невеликими осередками аварій. І що нам, городянам, чекати – невідомо. Принаймні, поки що…
Інтернет-видання Бессарабії
