Арцизький ринок у 1920–1930-х роках був не лише місцем торгівлі, а й справжнім центром економічного та культурного життя Південної Бессарабії. Тут перетиналися шляхи купців, фермерів, ремісників і містян, створюючи унікальну атмосферу, де перепліталися мови, традиції та історії. Особливості життя ринку в румунський період досліджувала журналістка інтернет-видання «Махала», спираючись на матеріали Олексія Коваля, опубліковані на сайті ГО «Краєзнавці Одещини».
У серці південної Бессарабії, де перетиналися культури й традиції різних народів, вирувало життя Арцизького ринку. Це був не просто торговий майданчик – це була сцена, де щодругого вівторка розігрувалася яскрава вистава взаємодії, торгівлі, емоцій і живої історії.
Арцизький ринок збирав торговців і покупців із різних куточків світу. Сюди приходили люди з Брієнн, Ново-Арциза, Gnadental, Friedenstal, Парижа, Alt-Elft і Теплиці. Місцеві ремісники були відомі далеко за межами регіону: теплицькі майстри славилися виготовленням карет, а гончарі та майстри з виробництва вил і граблів з Парижа та Alt-Elft знаходили своїх покупців навіть серед іноземців.
Атмосфера ринку заворожувала. Здалеку сюди долинали голоси, немов під час будівництва Вавилонської вежі, перемішуючи три основні мови – німецьку, російську та румунську. Особливо активними були торги на кінному ринку. Тут румунські офіцери купували породистих коней у німецьких заводчиків, а торговці майстерно укладали угоди. За традицією, після домовленості продавець і покупець тиснули один одному руки, а брокер одним ударом руки закріплював угоду.
Прогулюючись пішохідною вулицею Добровольського, можна було відчути справжній дух тогочасного міста. Довга будівля готелю приховувала у собі історії мандрівників, що зупинялися тут на нічліг. Біля лавки м’ясника Гуго Вальдова панував непереборний аромат смаженої ковбаси, а поряд булочники продавали щойно спечені хрусткі бублики. Вгамувати спрагу можна було склянкою квасу, який продавали у кіоску неподалік.
На ринку не лише торгували – тут зустрічалися друзі, заводили знайомства, обговорювали новини. Атмосфера нагадувала велике свято: всюди лунала музика, шарманщики розважали публіку, сміх і гамір не вщухали. Проте були й тіні на цьому святі життя – серед натовпу можна було побачити військових інвалідів, які втратили здоров’я на війні, але не отримали допомоги від держави. Вони жебракували, а сліпий музикант виконував меланхолійні пісні під акомпанемент гармоніки.
За рядами єврейських магазинів знаходився овочевий ринок, де торгівля кипіла, мов у бджолиному вулику. Тут продавали свіже домашнє молоко, зелень, морську сіль, а поруч цигани пропонували ковані вироби ручної роботи. Окремою частиною був рибний ринок – сюди рибалки привозили улов із Чорного моря та Дунаю.
Для Герберта Остера цей ринок був чимось більшим, ніж місцем купівлі-продажу. Для нього він був місцем, де зустрічалися культури, створювалася історія та народжувалися спогади.
Арциз – місто, що вирувало життям і торгівлею, було ідеально розташоване в самому центрі німецького етносу Бессарабії. Уже в 1830-х роках воно отримало ринкові права, а у 1914 році, після прокладення залізниці Аккерман-Лейпциг, стало ще більш економічно значущим завдяки залізничному вокзалу. Але справжній масштаб ринку стає зрозумілим лише тоді, коли уявляєш його простягнутим на 2 км уздовж головної вулиці. Це був справжній торговий всесвіт, де можна було знайти абсолютно все, що пропонувала Бессарабія.
Міська влада не просто стягувала податки за торгові місця – вона ретельно організовувала весь процес торгівлі. Десятеро «Desatzki», досвідчених та авторитетних чоловіків, забезпечували порядок, не поступаючись у цьому навіть поліції. Вони врегульовували суперечки, стежили за чесністю торгівлі та контролювали дотримання правил. А команда невтомних прибиральників намагалася підтримувати чистоту серед безперервного потоку покупців, возів і худоби, що заполоняли ринкові вулиці.
Про важливість Арцизького ринку писав пономар і писар А. Вітт у «Німецькому народному календарі для Бессарабії» (1931):
«Ринок відігравав ключову роль в економіці. Його доходи спрямовувалися на фінансування громади, церкви та інфраструктури. Торгові місця, які переважно орендували єврейські підприємці, приносили значний прибуток колонії.»
Не менш вражаючі згадки залишив пастор Альберт Керн:
«Арциз, разом із Тарутино та Саратою, мав неабияку перевагу завдяки щотижневим базарам. Його кінний ринок був найбільшим у всій південній Бессарабії, залучаючи покупців навіть із Волині, Румунії та Болгарії.»
Серед численних торговців особливо примітною була історія одного місцевого шевця – Еміля Херманна. Народжений 24 лютого 1906 року, він змалку був зачарований ринком і прагнув до торгівлі. Однак розумів, що спочатку потрібно опанувати це ремесло. У 1922–1923 роках Еміль навчався у Готлоба Руделя шевському мистецтву, а після служби в армії у 1928–1929 роках відкрив власну майстерню. Орендувавши приміщення у Фрідріха Раша, він почав будувати власну справу, а у 1931 році одружився з Амалією Каппель, яка стала його надійною партнеркою в бізнесі.
Майстерня Еміля Херманна швидко здобула популярність. В ній працювало 4 учні та 6 підмайстрів, а у 1936 році він відкрив взуттєвий магазин. Покупці приїздили не лише з Арциза, а й із навколишніх сіл. Ринок завжди вирував багатомовним гомоном – німецькою, українською, російською, молдавською та іншими мовами. Торгівля йшла жваво: фіксованих цін не було, адже мистецтво торгу було невід’ємною частиною процесу купівлі-продажу.
Згодом він розширив свою діяльність, відкривши додаткові торгові точки на ринку в Сараті, де базарний день припадав на середу. Завдяки вдалому розташуванню та попиту бізнес процвітав, зміцнюючи економічне становище родини.
Арциз був не лише торговельним осередком, а й містом промислового виробництва. Тут працювали: млин «Прогрес», заводи сільськогосподарських машин Йозефа Меске і Йоганна Богнера, ткацькі та суконні фабрики, торговий дім братів Хакерів, галантерейні, годинникові та продовольчі магазини.
Щотижня сотні людей долали десятки кілометрів, аби потрапити на арцизький ринок. Дехто витрачав на дорогу понад добу, зупиняючись у постоялих дворах, щоб дати відпочинок коням перед довгою дорогою назад.
Сьогодні Арциз розширився і зріс у чисельності населення, проте його німецький колоніальний дух залишився лише в історичних хроніках. Колись його ринок був доволі велелюдним і був істинним серцем економічного життя Бессарабії.
Фото сайту ГО «Краєзнавці Одещини»
Інтернет-видання Бессарабії
