У посушливому степовому регіоні вода завжди мала велике значення. Наявність джерела води часто визначало місце заснування сіл і напрямки господарської діяльності місцевих жителів. Однак сьогодні обсяг води в регіоні зменшується: без води залишаються криниці, пересихають озера, а малі річки, які колись мали сталу течію, поступово зникають з ландшафту.
Журналіст інтернет-видання “Махала” вирішив дослідити проблему обміління річки Карасулак, що протікає територією Болградського району та впадає в найбільше природне озеро в Україні — Ялпуг. Сьогодні річка переживає серйозні зміни, а потік її води значно зменшився. Що залишилося від річки Карасулак, якою вона була раніше і які можливості для її збереження існують сьогодні — ці питання стали головною темою розслідування.
Щоб скласти об’єктивну картину сучасного стану річки Карасулак, ми надіслали інформаційні запити до органів місцевого самоврядування, обласних департаментів екології та Державного агентства водних ресурсів, аби отримати офіційні дані. Також проаналізували місцеву наукову літературу та архівні матеріали, що дозволило відтворити історичну динаміку річки. Також провели опитування серед населення, яке ще пам’ятає річку повноводною.
Річка Карасулак бере свій початок поблизу села Кубей Болградського району. Далі прямує на південь та протікає через села Каракурт та Криничне, де впадає в озеро Ялпуг. ЇЇ назва має тюркське походження та в перекладі означає «чорна вода», що пояснюється поєднанням слів «кара» — чорний та «су» — вода. Вона належить до басейну річки Дунай і є однією з малих водних артерій, які формують складну гідрологічну систему півдня Одещини. Її орієнтовна довжина складає 43,5 км.
«Село Кубей розташоване на правому березі річки Карасулак, що має також назву Кайнакі (з тюрк. «джерело, струмок»), оскільки живиться тут численними джерелами. Зі спогадів старожилів район Кайнакі завжди був небезпечним для життя. Тут від буйства і великої кількості води земля подекуди здіймалася вгору. Навколо росли високі очерети, водилися птахи, змії, тут знаходили тимчасовий притулок вовки“, — йдеться в книзі “Кубей: нариси і матеріали історії села Кубей-Червоноармійське в Бессарабії”.
Річка Карасулак та її околиці стали важливою частиною історії перших переселенців з Болгарії, які оселилися на цих теренах. Місце для нового поселення було обрано неподалік від озера Ялпуг, де було багато прісної води та різнотрав’я, що дозволяло ведення тваринництва. Проте непередбачувані труднощі змусили людей шукати нове місце для життя. Частина переселенців вирішила переселитися вгору по течії річки Карасулак, де вони знайшли територію, на якій раніше існувало зруйноване татарське селище.
“Прісна вода та соковита трава вселяли надію на гарний початок нового життя. Але незабаром настало розчарування. Докучливі полчища комарів і хвороба, що почалася – малярія, яка косила людей, змусили наших предків шукати нове місце для проживання. Головна умова для утворення селища в степу – це, звісно, вода. Розвідники донесли, що у верхній течії річки Карасулак розташоване зруйноване, напівзгоріле татарське селище, де поблизу є висока й соковита трава, а також чиста, прісна вода, що б’є з численних фонтанів. Старійшина роду, оглянувши територію, дав згоду на поселення”, – зазначено в книзі “Кубей: нариси і матеріали історії села Кубей-Червоноармійське в Бессарабії”.
У другій половині XX століття річка Карасулак, як і багато інших малих річок України, зазнала значного втручання з боку людини. Частина природного русла була випрямлена та розчищена. У деяких місцях річку перекривали земляними дамбами, аби штучно регулювати течію.
Складні кліматичні умови, зокрема тривале та спекотне літо, вимагали розв’язання питання водопостачання та будівництва іригаційних споруд. У радянський період у селі Кубей було збудовано водогін, через який вода з підземних джерел почала використовуватися для потреб населення та сільськогосподарських підприємств. Основним джерелом поповнення водних запасів річки були саме ці підземні джерела, тому інтенсивний забір води з них призвів до значного обміління річки.
Також у цей період у руслі річки створили кілька штучних водойм, що дозволило забезпечити колгоспну іригаційну систему додатковою водою для штучного зрошення полів. Це рішення допомогло поліпшити умови для сільськогосподарського виробництва.
Хоча створення штучних споруд на річці позитивно вплинуло на забезпечення водопостачання в селі, але, водночас ці зміни суттєво порушили природну гідродинаміку річки Карасулак. У результаті течія сповільнилася, що призвело до застою води та зменшення здатності річки до самоочищення. Крім того, це сприяло замуленню русла та заростанню берегів очеретом.
Своїми спогадами про стан річки протягом ХХ століття та її зміни в сьогоденні поділилися мешканці сіл Болградського району, на території яких протікає річка Карасулак. Багато хто з них згадує часи, коли річка була важливою частиною повсякденного життя, забезпечуючи не лише воду для побутових потреб, але й створюючи умови для відпочинку.
«Раніше ця річка була повноводною. Пам’ятаю, як у дитинстві ми з друзями йшли туди купатися, проводили години на березі, гралися й відпочивали. А тепер на місці, де ми колись відпочивали, немає навіть сліду від води — тепер це просто поле. І навіть важко уявити, що колись тут текла річка», — згадує жителька села Кубей Марина Гайдаржи.
«Я живу біля річки, тому з дитинства пам’ятаю, як часто йшов сюди ловити рибу і купатися з друзями. Коли річка розливалася, рівень води підіймався значно, затоплюючи все навколо. Я пам’ятаю, що інколи навесні сильна течія навіть зносила мости, але зазвичай глибина в річці була помірною, в середньому до 1,5 метра. Десь 1960–1980-х роках річка Карасулак залишалася досить повноводною, потім поступово почала міліти», — розповідає старожил села Кубей Федор Перж.
Також спогадами про минуле річки Карасулак поділилися мешканці села Каракурт Василівської громади.
«У дитинстві ми часто ходили до гаю, і завжди було трохи страшно переходити річку — вона тоді була досить глибока. У середньому її глибина сягала метр або навіть півтора. На березі ми проводили дозвілля, купалися, а ще річку використовували для напування худоби», — розповіла мешканка Каракурту Марія Бітова.
Інша жителька села Каракурт Олена Кірчева, згадує про зими свого дитинства, коли річка замерзала та ставала улюбленим місцем для розваг школярів.
«Взимку річка замерзала, тому після школи ми каталися на льоду. Зими тоді були суворіші, випадало більше опадів, і річка не пересихала. У весняний період, коли вода підіймалася, до нас доходила риба, і місцеві ловили її. Хоча наші будинки не були розташовані безпосередньо біля річки, але іноді під час паводків вода доходила до подвір’їв. Згодом річка сповільнилась, бо стало випадати менше опадів та почали створювати на її руслі дамби», — розповіла Олена Кірчева.
Своїми спогадами про Карасулак поділилися й старожили села Криничне. Вони пам’ятають часи, коли річка мала постійний потік і слугувала джерелом питної води для худоби.
«Мені було 13 років, я пас табун колгоспних коней. І скажу вам – я сам пив із цієї річки, коли пас їх. Вода була настільки чиста. Річка не була глибока, але мала постійну течію», — розповів 84-річний Михайло Іванович Чанев, 1941 року народження.
«Мій батьківський будинок розташований біля річки. Вода була чиста, але купалися ми нечасто. Під час сильних дощів нашу територію регулярно затоплювало. В радянський період русло річки трохи вирівняли та поглибили, але цього було недостатньо — наші городи продовжувало заливати. Кілька років тому проводили роботи з додаткового поглиблення. І навіть не так давно, ще декілька років тому, у нас була повінь. Зараз же річка повністю пересохла, хоча ще п’ять років тому у ній текла хоч і невеличка, але все ж вода», — пригадує Анна Федорівна Бука, 1948 року народження.
Протягом останніх десятиліть річка Карасулак переживала численні екологічні труднощі, що стали наслідком антропогенного впливу — спорудження дамб, безконтрольного забору води, забруднення русла й незаконного скидання відходів. Поступово Карасулак втрачала свою природну течію, міліла, заростала очеретом. У багатьох місцях русло пересохло зовсім, або стало непридатним навіть для напування худоби. Колись повноводна річка, що давала воду трьом селам, перетворилась на пересохлу балку.
Протягом останнього десятиліття до вирішення проблеми зникнення річки Карасулак почали активно долучалися місцеві екологічні активісти та небайдужі мешканці прибережних сіл. Часто до таких ініціатив долучалися школи, працівники комунальних установ, фермери. У селах організовувалися прибирання берегів, проводилися толоки з очищення русла від сміття, очерету та інших заростей, що перешкоджали течію води.
Активісти зверталися до державних структур із проханнями розробити програми ревіталізації, брали участь у громадських слуханнях, писали звернення до обласних і державних органів, щодо знаходження методів вирішення цієї проблеми
Для з’ясування офіційної інформації щодо екологічного стану річки Карасулак на території громад, через які вона протікає, журналіст інтернет-видання «Махала» надіслав інформаційні запити з проханням надати відповідні дані. Звернення були направлені до Кубейської, Василівської та Криничненської сільських рад.
У відповідь надійшли офіційні відповіді від Кубейської та Василівської громад, у яких надали загальну характеристику стану річки на відповідних територіях, а також про заплановані природоохоронні заходи. На момент підготовки статті Криничненська сільська рада, попри встановлені законом строки, на запит не відповіла.
«На 2025 рік не заплановано фінансування робіт з відновлення річки Карасулак, але у Програмі охорони навколишнього середовища, яка наразі розробляється виконавчим комітетом на 2026 рік, передбачається виконання робіт щодо збереження річок, у тому числі р. Карасулак. Фактів засмічення витоку річки побутовими або сільськогосподарськими відходами не було. Серед населення завжди проводиться роз’яснювальна робота щодо збереження природного стану річки. Падіння рівня води занепокоїло громаду. Тому керівництво ради звернулось до фахівців інституту ДРПВІ «УКРПІВДЕНДІПРОВОДГОСП» для проведення обстеження і надання пропозиції щодо проведення проєктно-вишукувальних робіт. Замовлено робочий проєкт «Капітальний ремонт-розчистка річки Карасулак в межах с. Кубей Болградського району Одеської області», — розповіли в Кубейській сільській раді.
На території Василівської громади, а саме в межах села Каракурт, річка Карасулак пересохла, місцями заросла очеретом. Візуально зберігається потік води впродовж року, але існує сезонне пересихання.
«У селі Каракурт вже багато років не проводились роботи з очищення річки від мулу. Щорічно на протязі року прибирається прибережна зона берегів від сміття. Ініціатором робот є староста села Каракурт Олена Жечева. Проблем із засміченням річки або її берегів побутовими та господарськими відходами немає, бо періодично проводяться роботи з прибирання. Місць несанкціонованого скиду сміття біля річки також немає. На теперішній час у громади не заплановані заходи щодо відновлення витоку річки. Основною проблемою, з якою стикається не лише наша громада, є водопостачання на полях, що призводить до пересихання річок. Зміна клімату та виникнення посух, також цьому сприяє», — зазначили в Василівській сільській раді.
На території Криничненської громади, під час особистого візиту журналіста до річки Карасулак, вдалося зафіксувати характерні ознаки її деградації. У багатьох місцях русло повністю пересохло, а його краї заросли густим очеретом та чагарниками.
Сьогодні річка Карасулак — це радше спогад про колись повноводну водну артерію, ніж живий потік. На багатьох ділянках русло пересохло, перетворившись на балку, зарослу очеретом та кущами. Вода зберігається хіба що після рясних дощів або під час весняного паводка. Місцями створені штучні ставки, утворені в знижених ділянках русла, але вони не забезпечують стабільного водопостачання і швидко висихають у посушливі періоди.
Щоб з’ясувати офіційний гідрологічний статус річки Карасулак та дізнатися, чи включено її до обласних або державних програм зі збереження водних об’єктів, журналіст інтернет-видання «Махала» надіслав інформаційний запит до Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор’я та нижнього Дунаю. У відповідь надано офіційне роз’яснення.
«На стан річки Карасулак впливають як природні (зменшення кількості опадів, підвищення мінімальних, максимальних і середньодобових температур повітря, зниження рівня і дебітів ґрунтових вод тощо) так і антропогенні (розорювання долини річки, що своєю чергою приводить до замулювання русла, перегородження русла різноманітними гідротехнічними спорудами, трубні переїзди, земляні греблі тощо). БУВР річок Причорномор’я та нижнього Дунаю не займається вивченням і моніторингом гідрологічного стану річки Карасулак. Окремо, в рамках державної програми, проводить гідрохімічний моніторинг в одному пункті (біля с. Криничне)», — зазначили в БУВР річок Причорномор’я та нижнього Дунаю.
З відповіді також стало відомо, що до Плану управління річковим басейном Дунаю на 2025–2030 роки включено проєкт №13 — «Ревіталізація річки Карасулак на території Василівської та Кубейської територіальних громад», а також захід №14 — «Розчистка Карасульського водосховища на території Кубейської ТГ Болградського району Одеської області». Орієнтовна вартість двох заходів № 13 та № 14 становить 115,675 млн грн.
«Факти скидання неочищених стоків не встановлені. Сміттєзвалища, які безпосередньо мали б вплив на гідрохімічний стан води не виявлені. Догляд та обслуговування річки Карасулак відповідно до статті 10 Водного кодексу України належать до ведення органів місцевого самоврядування (територіальних громад). Починаючи з 2023 року, за ініціативою БУВР річок Причорномор’я та нижнього Дунаю, щорічно надаються пропозиції до Держводагентства України щодо включення об’єкта «Розробка ТЕО «Покращення санітарного стану річки Карасулак в Одеській області. Капітальний ремонт» до Плану заходів із захисту від шкідливої дії вод. За наявною у БУВР річок Причорномор’я та нижнього Дунаю інформацією за останні 10 років роботи з очищення русла річки Карасулак, берегоукріплення або вивезення мулу не проводилися», — повідомили в БУВР.
Наразі проводиться робота з оновлення Державного водного кадастру за розділом поверхневі води. Так, у розділі лінійні водні об’єкти, окрім інших, планується до включення мала річка Карасулак. Після завершення вищезазначеної роботи, уся опрацьована інформація має бути представлена на офіційному сайті Держводагентства України.
Стан річки Карасулак, як і багатьох малих річок регіону, залежить не лише від рішень органів влади. Значну роль у збереженні водних ресурсів відіграє також поведінка місцевого населення. Побутове сміття, неочищені стоки, розорювання прибережних зон — ці дії накопичуються та впливають на загальний стан води. В умовах замкненої водної системи, навіть локальне забруднення згодом може позначитися на якості питної води в колодязях чи водоймах.
Фото автора та з Фейсбук груп сільських ініціатив.
Інтернет-видання Бессарабії
