Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах орієнтовно у XIV – XV столітті, їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна і землі, передача її у спадок – ці та інші дії потребували детальних даних в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священникам вести метрики народжених, одружених, померлих.
На півдні Одещини понад два століття живуть представники і представниці болгарського, гагаузького, албанського народів. Життя родин регламентувалося чіткими і, за нашими мірками, жорсткими патріархальними традиціями.
«Ім’я болгарської жінки згадували два рази в житті: коли вона народилася і коли помирала», – розповіла директорка обласного центру болгарської культури в м.Болград Галина Іванова.
Виходячи заміж і приходячи до будинку чоловіка, вона мала продовжувати саме цей рід. Змінювати прізвище чи ні – такого вибору дівчина не мала взагалі. Це навіть не обговорювалося. Дівчина входила в родину і приймала всі традиції роду і побуту. Вона була загалом безправна в новій родині. В той час в одному домі могли жити декілька поколінь. Невістка мала всіх обслуговувати – старих діда і бабу, свекрів, чоловіка, дітей. А вже наостанок дбати про себе. І ці традиції в селах живуть і досі.
«Розкажу вам на прикладі своєї мами, – почала Галина. – Вона вийшла заміж у 16 років, мало що вміла робити. Потрапила в сім’ю, де її всьому вчили, навіть тому, як прати речі. Спочатку вона прала білі, а потім чорні речі старого діда, потім окремо білі і чорні речі баби, потім свекра, потім свекрухи, чоловіка, дітей, а наостанок свої. Це прання тривало цілий день. Так було заведено в цій родині. І змінити це вона не могла. Невістка, болгарською – булка – виконувала всю важку роботу по дому. За дітьми дивилася бабця. А невістка цілий день була у полі. А коли поверталася, їй давали у руки шматок хліба та відправляли далі працювати вже на свою ділянку. Втомилася чи ні – це було не важливо. Ти молода булка і маєш виконувати всі вимоги сім’ї. Невістка не мала нічого. І навіть зароблені гроші повинна була віддати свекрусі. А та вже вирішувала, на що їх витратити».
В традиціях болгар і досі називати жінку ім’ям чоловіка.
«У болгар жінка втрачала своє ім’я. Моя бабуся називала своїх сусідок тільки так: буля Моніуца – жінка Моні, буля Васіуца – жінка Василя. Пам’ятаю, як послали мене за чимсь до сусідки. Стою я біля воріт і кричу: «Буля Мішіуца, буля Мішіуца!». А сама думаю, а як же її насправді звуть? Навіть не знаю – жінка Міші та все. Згодом, коли стала доросла, то зрозуміла, що це неправильно. Прикро за наших жінок.
У дитинстві я проходила ще через одне випробування, яке мені дуже не подобалося. Кожна родина мала вуличне прізвисько. Коли я йшла від однієї бабусі до іншої, мене завжди вчили, як казати, якщо на вулиці спитають, чия я дівчинка. В одній частині села мене знали на прізвисько родини батька, а в іншій – на прізвисько родини матері. Мені було важко вимовляти ці прізвиська, і я соромилася їх. Але в селі не завжди тебе могли згадати – хто ти, хто твої батьки. Але варто було сказати вуличне прізвисько і тебе зразу ідентифікували», – розповідає Галина.
Прізвиська, навіть якщо були недоброзвучні й принизливі, не змінювалися. Їх носили всі наступні покоління.
А ось прізвища могли змінюватися. Це відбувалося в декількох випадках. І стосувалося це не тільки жінок, але й чоловіків.
«Моє дівоче прізвище Георгієва. Я вирішила дізнатися про свій родовід, дійшла до певного покоління і зупинилася. Пізніше з’ясувалося, що моє прізвище мало бути Стоянова. Коли я почала з’ясовувати, виявилося, що хтось із моїх предків був із багатодітної сім’ї. Родина не могла його забезпечити житлом і всім необхідним, щоб він завів свою сім’ю, і він змушений був піти в родину дружини, тобто фактично в прийми. У болгар це називається – пріведен зет (приведений в родину зять). І якщо він прийшов в інший рід, то мав брати і прізвище цього роду. Так відбувалася зміна прізвищ.
Ще у болгар був звичай віддавали дітей із багатодітних сімей до бездітних родин. Це найчастіше робилося серед родичів. Але були й родичі з різними прізвищами. Просто віддати дитину в чужу сім’ю – було не за правилами.
Ця традиція торкнулася і моєї родини. Так, в іншу сім’ю віддали мого дядька – рідного брата мого діда. Він знав, хто його справжня біологічна мама, а хто прийомна. Але до матері він звертався леля – тітка, знаючи, що це його рідна мама, а лелі говорив мама, тому що вона виховала його, він ріс у її сім’ї. Незважаючи на те, що це вважалося турботою про дітей – фактично це дуже травмувало людську психіку. Мій дядько до кінця днів своїх носив образу в душі, що його віддали в іншу родину», – поділилася Галина.
Аналогічні традиції були й в гагаузів. Про них розповіла директорка обласного центра гагаузької культури в с.Виноградівка Болградської громади Ольга Кулаксиз.
Гагаузька дівчина теж мала брати прізвище чоловіка і жити в його родині зі свекрами, дотримуючись всіх правил цього будинку. Інших варіантів не було.
Гагаузька жінка теж не мала прав в родині, важко працювала, обслуговуючи всіх членів сім’ї. Нерідко були випадки, коли вибір чоловіка залежав від батьків дівчини. Вона не мала суперечити, а тільки погоджуватися. Але кожне правило, як відомо, має винятки. Бувало, якщо наречений не подобався батькам і вони забороняли доньці виходити за нього заміж – дівчина втікала з дому. Це було боляче для всіх. Бо часто родина довго не пробачала доньці, і батьки навіть могли не піти на весілля.
У гагаузів існувала така завуальована традиція примирення. Дівчина, яка вже жила в родині нареченого, до весілля не мала права там митися і прати речі. Вона щосуботи ходила додому. Зустріч доньки і батьків мала наближувати пробачення.
На щастя сьогодні жінка має багато прав, які надає їй сучасне суспільство і закон. Патріархальні традиції родини потрохи зникають. Змінює жінка чи навіть чоловік прізвище після одруження чи ні – це вже справа кожної людини.
Які тенденції є в Болградському районі? За інформацією ми звернулися до керівниці Болградським відділом державної реєстрації актів громадянського стану в Болградскому районі Одеської області Мирослави Тріщук.
«Протягом 2020, 2021 и 2022 року в Болградському районі було зареєстровано 422 шлюби. В 328 випадках жінка взяла прізвище чоловіка. В 91 випадку залишила своє прізвище. У трьох випадках чоловік взяв прізвище дружини. Подвійних прізвищ не було. На своєму прізвищі зазвичай залишаються жінки, які не хочуть змінювати документи. Серед молодих пар теж це трапляється. Зазвичай так буває, коли на молодих чекає виїзд за кордон.
Ми не маємо права брати у людей пояснення, чому наречена бере прізвище чоловіка чи не бере. Це їхнє право. Якщо хочуть, вони нам розказують. Молоді пари зазвичай кажуть, що повернуться і дружина перейде на прізвище чоловіка. Але я не пам’ятаю таких випадків. Найчастіше вони вже це не роблять. Також я не пам’ятаю випадків, щоб чоловіки висловлювали якесь обурення тим, що жінка залишає своє прізвище, вони сприймають це нормально. Навпаки, десь 30% молодих навіть радяться, як краще зробити. Але ми в такому випадку нічого порадити не можемо. Це їхнє право і їхній вибір».
Про те, що сучасне життя потрохи усуває патріархальні традиції, розповіли Галина Іванова і Ольга Кулаксиз.
«У болгар спостерігається тенденція, що дівчина не бере прізвище чоловіка. Насамперед це стосується тих родин, які виїжджають із сіл. Міське життя впливає на молодь. Вони обирають той варіант, який їм зручніший. І якщо зараз жінці зручно не змінювати прізвище, то чому ні. Ми все одно продовжуємо свій рід. Але вже немає тих жорстких патріархальних правил, як раніше. Навіть якщо чоловік бере прізвище дружини, то це найчастіше потреба родини, вирішення якоїсь важливої проблеми. І дуже добре, що і жінка, і чоловік таке право мають», – поділилася Галина.
«У чоловіків-гагаузів не прийнято змінювати прізвище. Але такі поодинокі випадки мені відомі. І на те у них завжди є поважна причина. Але про це не прийнято говорити навіть зараз. Жінки залишають своє прізвище частіше. Ось моя невістка залишила собі дівоче прізвище. На той час родині так було необхідно. Поки що вона його не змінила, але дитина на прізвищі батька», – розповіла Ольга Кулаксиз.
Згідно ст.35 Сімейного Кодекса України не тільки жінка, але й чоловік можуть обирати прізвище при одружені. А саме:
➡️ обрати прізвище одного (однієї) з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами;
➡️ приєднати до свого прізвища прізвище нареченого/нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися;
➡️складення понад двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена та (або) наречений;
➡️ якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище іншого (-ї).
Ми вирішили дізнатися, як до цього ставляться мешканці нашого району, тож запитали різних людей.
Олена і Юрій Стібак одружилися під час війни
Олена і Юрій переїхали в Болградський район з окупованого Снігірівського району на Миколаївщині. В Болграді вирішили одружитися. Юрій – військовослужбовець, незабаром після весілля повернувся до місця служби, а Олена залишилася. Вона зараз живе в с. Банівка Василівської громади. Тут молодим дали дім з присадибною ділянкою. Село їм дуже подобається, і вони навіть планують залишитися тут жити. Після одруження жінка взяла прізвище чоловіка.
«Я хотіла змінити прізвище і взяти чоловікове, навіть не думала про те, що можна залишити своє, хоча вважаю, що на міцність шлюбу це не впливає. Впливає – любов, повага і спільні справи. Але сьогодні йде війна і мені хотілося навіть спільним прізвищем підтримати чоловіка, який служить в ЗСУ. Його зараз немає поряд, я його чекаю. І дуже чекаю нашої Перемоги. Нас з Юрієм багато що пов’язує, бо ми три роки разом. А тепер пов’язує і спільне прізвище. Для мене це важливо».
Наталя Димитрова залишила своє прізвище
Зазвичай люди неохоче розповідають, чому вони зробили так чи інакше. Але Наталя розповіла нам про свій вибір, бо вважає, що в цьому немає проблеми. Так вважає і її чоловік.
«Це не перший мій шлюб. Я вже змінювала прізвище і знаю, що це дуже клопітно. Треба міняти багато документів. А це коштує часу і грошей. Тим більше зараз йде війна. Я знаю, що є проблеми з виготовлення нових бланків паспортів. Тому навіщо робити зайві рухи і стрес собі. Ми з чоловіком вирішили, що це не потрібно. Тим більше, що прізвище не впливає на міцність шлюбу. Ми вже давно разом. Спочатку жили цивільним шлюбом, потім вирішили зареєструвати його офіційно. Нічого не змінилося в наших стосунках, крім штампа у паспорті. Традиції брати прізвище чоловіка – це добре, ми не проти цього, але для себе я вибрала той варіант, який дозволяє не псувати нерви ходінням по різних державних інстанціях. І дуже добре, що закон це дозволяє», – розповіла Наталя.
Якщо під час реєстрації шлюбу відбулася зміна прізвища – обов’язковій заміні підлягають такі документи:
➡️ внутрішній паспорт (паспорт громадянина/громадянки України);
➡️ закордонний паспорт;
➡️ ідентифікаційний код;
➡️ водійське посвідчення;
Також необхідно внести зміни до:
➡️ медичної картки та страхового полісу (при його наявності);
➡️ банківських договорів, карток та рахунків;
➡️ реєстраційних документів підприємця (внесення відповідних змін до ЄДР, зміна ЕЦП, внесення змін до документів, згідно яких ФОП веде свою господарську діяльність);
➡️ студентського, читацького квитків та залікової книжки;
➡️ дисконтних та членських карток;
➡️ заповіту.
Отже, змінювати прізвище чи ні – вибір залишається за людиною. Головне, що вона це вибір має.
Тетяна Терзі
Інтернет-видання Бессарабії
