Культура — це душа народу, яка зберігає його ідентичність та традиції. У кожному куточку країни є люди, які своєю працею примножують це багатство. Журналіст інтернет-видання “Махала” зустрівся з мешканцем села Кубей Пантелеєм Кирмизи, який більшу частину свого життя присвятив розвитку культури у рідному селі.
Пантелей Кирмизи народився 13 серпня 1953 року в селі Кубей. З дитинства проявляв інтерес до творчості та активно брав участь у культурному житті села. Після школи він вступив до Одеського культурно-просвітницького училища, де розпочав навчання на хореографічному відділенні, закладаючи фундамент для своєї майбутньої культурної діяльності.
“Я вирішив присвятити своє життя культурі, бо, мабуть, це передалося мені від мами. З дитинства я пам’ятаю, як ми збиралися всією родиною, а вона співала для нас. Ті вечори залишилися у моїй пам’яті як щось тепле та надзвичайно душевне. У школі я теж активно долучався до різних заходів, дуже любив танцювати й співати. Пригадую, як одного разу мене не допустили до участі в концертній програмі. Це сильно засмутило мене, але я знав, що танцюю добре, і не збирався зупинятися. Ця ситуація лише зміцнила мою рішучість продовжити мій шлях”, – поділився на початку розмови Пантелей Кирмизи.
На третьому курсі навчання Пантелея Петровича направили на місячну практику до рідного села. Повернувшись додому, він із запалом організував невеликий колектив із місцевих хлопців і дівчат. Саме цей гурт став основою для створення знаменитого ансамблю народного танцю “Кадинжа”.
Після завершення навчання та отримання диплома Пантелей Кирмизи повернувся до Кубею, де продовжив розвивати створений ним колектив “Кадинжа”. Він із натхненням працював над вдосконаленням майстерності учасників, перетворюючи ансамбль на справжню гордість села.
“Коли я повернувся після навчання, кілька пар у колективі залишилося, деякі люди виїхали, когось забрали до армії. Тож мені довелося знову набирати людей, щоб відновити склад. Ми почали активно тренуватися, адже ми горіли бажанням створити щось унікальне. Ми підготували три танці на основі місцевих народних танців. Однак через 3 місяці мене призвали до армії. Це було нелегке рішення – залишити колектив на такому етапі” – поділився своїми спогадами Пантелей Петрович.
Під час зборів до військової частини Пантелей Кирмизи разом із другом із сусіднього села Іваном Георгієвим мали бажання потрапити служити до ансамблю “Пісні та Танцю Одеського Військового Округу (КОдВО)”. Вони були сповнені ентузіазму та мрій про продовження творчої діяльності навіть під час служби, однак доля розпорядилася інакше.
“Більше тижня нас тримали в розподільчому пункті, і ми з нетерпінням чекали, що нас направлять до КОдВО. Десь за тиждень мого друга дійсно забрали туди, а мене відправили до Київських внутрішніх військ у конвойний полк. Нашим завданням було супроводження ув’язнених по всій Україні. Звісно, я був засмучений, що не потрапив до ансамблю, але служба є служба”, – поділився Пантелей Кирмизи.
Під час служби Пантелей Петрович познайомився з однодумцями, які теж були пов’язані з культурою. Разом вони організували заняття у військовому клубі, де підтримували свою фізичну форму та вдосконалювали навички. «Як спортсменам, так і нам, артистам, потрібно постійно працювати над собою, тому навіть у таких умовах ми знаходили можливість тренуватися», – згадує він.
Під час одного з відряджень до частини, де служив Пантелей Кирмизи, завітав керівник Ансамблю пісні та танцю України та Молдавської РСР. Його метою було знайти нові таланти, які могли б поповнити ряди ансамблю та внести свіжу енергію до колективу.
“Як тільки я приїхав з відрядження з Івано-Франківська, мене покликав мій товариш Олександр. Він сказав, що керівник хору вже побував у частині, прослухав усіх бажаючих, і що завтра його направляють туди. Я тоді дуже засмутився, що не встиг прослуховування. Проте на ранок сталося щось неочікуване. На зборах наш “замполіт” виголосив моє прізвище та прізвище мого друга. У цей момент я зрозумів, що Олександр просто по-дружньому пожартував, і нас двох відібрали до військового хору. Радість була неймовірною, адже це був мій шанс потрапити до великого творчого колективу”, – з усмішкою виголошує Пантелей Петрович.
Так доля подарувала Пантелею Кирмизи можливість займатися улюбленою справою навіть під час служби. Потрапивши до ансамблю, він не лише продовжив вдосконалювати свої танцювальні здібності, а й став частиною великого культурного проєкту, що прославляв народне мистецтво на весь Союз.
“Це був неймовірний досвід, який назавжди залишився в моєму серці. Ми виступали в різних країнах тодішнього СРСР, поділяючи сцену з нині всесвітньо відомим хором імені Верьовки та ансамблем імені Вірського. Спілкуючись із такими талановитими людьми, я ще більше усвідомив, наскільки важливо нести свою культуру до широкого загалу”, – згадує зі сльозами на очах Пантелей Петрович.
Після завершення служби у Пантелея Кирмизи з’явилася унікальна можливість приєднатися до молдовського ансамблю «Жок». Його керівник Володимир Курбет особисто запросив Пантелея до колективу.
“Повернувшись до села, я вже планував свою поїздку до Молдови, але раптово отримав несподіваний візит. Одного ранку голова колгоспу Афанасій Сатиров, дізнавшись про мої плани, особисто приїхав до мене додому. Ми поїхали до його кабінету. Там він серйозно поговорив зі мною та попросив залишитися в селі, аби розвивати культурне життя нашої громади. Він також запропонував високу зарплату, якої я зовсім не очікував. Його щирість і віра в мене зрештою вплинули на моє рішення” – розповів Пантелей Петрович.
Протягом свого творчого шляху Пантелей Кирмизи залишався незмінним керівником ансамблю “Кадинжа”. Завдяки їх невтомній праці та самовідданості у 1979 році колектив здобув почесне звання «Народний». Колектив став постійним учасником і прикрасою багатьох заходів обласного, всеукраїнського та міжнародного рівня. У кожному виступі ансамбль демонстрував багатство місцевої культури, прославляючи рідний край на великих сценах. Під керівництвом Пантелея Кирмизи ансамбль перетворився на справжній символ культурного життя регіону, надихаючи нові покоління на розвиток народного мистецтва.
“Перші виступи нашого колективу відбувалися в рідному селі. Згодом ми почали виступати на районних та обласних концертах. З кожним роком наш професіоналізм зростав, і одного разу нас запросили до Москви, де ми виступили на головній площі ВДНГ поруч із відомими колективами. Згодом були одні пам’ятні виступи в Болгарії, Туреччині та Туркменістані. Особливо запам’яталося в Туркменістані, як під час виконання композиції “Башим аарер” зал вибухнув оваціями, люди махали прапорами та підтримували нас щирими вигуками”, — із гордістю згадує Пантелей Кирмизи.
Протягом усіх цих років Пантелей Петрович невпинно продовжував працювати над розвитком ансамблю «Кадинжа». У 1999 році Пантелей Кирмизі був відзначений почесною відзнакою «Заслужений артист України». Церемонія нагородження відбулася в палаці «Україна» в Києві, де диплом йому вручив тодішній президент України Леонід Кучма. У 2001 році, крім педагогічної діяльності, він також обійняв посаду директора Будинку культури.
“Наш колектив “Кадинжа” виконував бессарабські танці – це танці народів, які споконвіку жили в нашому краї: гагаузькі, болгарські, молдовські, ромські та інші. Кожен танець був унікальним і передавав характер та емоції певної культури. Завдяки цьому ми не тільки демонстрували різноманітність народного мистецтва, але й об’єднували його в єдину гармонію. Ми по праву вважалися одним із найкращих колективів Одеської області, і наші виступи завжди викликали захоплення як у глядачів, так і у журі на конкурсах”, – з гордістю розповідає Пантелей Кирмизи.
У 2007 році через стан здоров’я він був змушений залишити посаду балетмейстера ансамблю. Однак, навіть відмовившись від активної хореографічної діяльності, він не полишив культурної сфери та продовжив працювати на посаді директора Будинку культури, яку обіймав до 2017 року.
“Професійна культурна діяльність дала свої плоди, але й наклала відбиток на здоров’я. Багаторічні виступи, тренування та організаційна робота виснажують. Багато хто вважає, що культура це легко, але насправді це важка праця, яка вимагає років наполегливих зусиль”, – ділиться Пантелей Петрович.
Нині Пантелей Кирмизи перебуває на заслуженій пенсії, але сцена й досі залишається важливою частиною його життя. На святах односельці та гості ще мають можливість почути його золотий голос, а іноді й побачити танець, який завжди викликає теплі емоції в публіки.
“Робота культурного працівника, чесно кажучи, в наш час не надто цінується. Зарплати маленькі, інфраструктура майже не працює. Головне ті, хто обирають цей шлях, повинні мати неабиякий ентузіазм і щире бажання. Тільки тоді можна досягти чогось значущого”, – зазначає Пантелей Кирмизи.
Про життя цієї унікальної людини можна було б написати ще багато сторінок та навіть книг, адже кожен етап його творчого шляху сповнений різних подій. Хочемо подякувати всім працівникам культурної сфери, які, попри труднощі, продовжують працювати заради нашого духовного збагачення. Ви створюєте те, що наповнює наше життя красою, гармонією та натхненням.
Фото Кубейського Будинку Культури
Інтернет-видання Бессарабії
