Нещодавно в Одесі відтворили болгарське весілля кінця XX століття. Його організували Тетяна Чепразова та її подруга Ольга Чербаджи. Близько 170 гостей протягом двох днів брали участь у весільних обрядах, танцювали під болгарську музику та частувалися традиційними стравами. На свято з’їхалися мешканці різних населених пунктів Бессарабії та міста Одеса. Гості одягнулися в стилі 1990-х років, а дехто приніс із собою речі, які колись були невіддільною частиною весільного побуту. Дійство відбулося на території комплексу відпочинку просто неба Grill Park. Тетяна Чепразова розповіла журналістці інтернет-видання «Махала», скільки тривала підготовка до весілля, як виникла ця ідея та що цікавого відбувалося під час свята.
За словами Тетяни Чепразової, ідея відтворити болгарське весілля виникла 23 грудня 2025 року — наступного дня після першого болгарського гуляння, яке організувала Ольга Чербаджи.
«Наступного дня ми з Ольгою зібралися обговорити, як усе пройшло. Думаючи про наступний захід, який можна було б провести, ми згадали про Масляну, а буквально слідом подумали й про весілля», — згадує Тетяна.
Спочатку подруги планували провести весілля навесні, але через певні обставини задум довелося відкласти. Влітку організувати захід також не вдалося, тож зрештою вони зупинилися на осені.
Як пояснює Тетяна, у Бессарабії весілля часто справляли саме восени, коли завершувалися основні польові роботи та збір урожаю.
Активну підготовку до свята організаторки розпочали наприкінці серпня. Одним з перших завдань став пошук великого намету, в якому можна було б розмістити всіх гостей.
«Щоб знайти намет, ми, мабуть, обдзвонили всю Одеську область. Куди тільки не телефонували! То наметів уже немає, то розміри нам не підходять», — розповідає Тетяна.
Зрештою вдалося знайти два однакові намети, які можна було з’єднати між собою. Так організаторки змогли облаштувати простір для 170 гостей.
Паралельно жінки збирали посуд, килими, весільний інвентар та інші речі, необхідні для відтворення атмосфери болгарського весілля кінця ХХ століття. До підготовки долучалися люди з різних куточків Бессарабії. Одні давали необхідні речі в тимчасове користування, інші передавали їх організаторкам назавжди.
Одним з перших відгукнувся Олег Ятланжи, родом з села Табаки. Він запросив Тетяну та Ольгу до себе додому й запропонував забрати необхідні речі просто з горища.
Килими, якими прикрасили намет зсередини, Тетяна взяла у своєї мами в Городньому. Мама Ольги виготовила вінки для кумів та елементи оздоблення короваю.
У пошуках необхідного весільного інвентарю жінки об’їздили чимало населених пунктів Бессарабії. Поїздки не завжди минали легко, траплялися й прикрі випадки. Під час однієї з подорожей організаторки аж тричі пошкодили колеса свого автомобіля.
Окремою частиною підготовки стало весільне меню. Скласти його Тетяні та Ользі допомогли кухарки з Нової Іванівки Любов Стойковова та Анна Мітєва. Страви добирали, спираючись на спогади про те, чим традиційно частували гостей на болгарських весіллях.
«На столах були домашня локшина з куркою, баранина, голубці, фарширований перець, олів’є, салат зі шлунків, салат із грибами, риба, котлети, картопля з мітитеями, ковбаса із сиром, чорнослив із горіхами, а також айва та яблука, тушковані у вині. Доповнював меню салат із буряка та чорносливу», — розповіла Тетяна.
На столах також стояли вази із солодощами, печивом і рогаликами, а серед фруктів були яблука та виноград. Із напоїв подавали вино, ракію, шампанське та «Юпі» — порошковий напій, популярний у 1990-х роках. Його спеціально для свята надіслав Тетяні підписник із Великої Британії.
На другий день весілля до меню додали картопляне пюре та шурпу, яку готували у великому казані.
Знайти пару організаторкам вдалося приблизно за два тижні до свята. Юрій та Вікторія Шишман з Ізмаїла погодилися взяти на себе роль наречених. Юрій родом з Кубея, а Вікторія — з Оріхівки (Пандаклій).
Спочатку Тетяна та Ольга сподівалися, що на їхню ідею відгукнуться справжні молодята, які захочуть відсвяткувати власне весілля за традиціями болгарських сіл Бессарабії. Однак знайти таку пару не вдалося, тож організаторки запросили вже одружене подружжя. З Юрієм та Вікторією вони вперше поспілкувалися по відеозв’язку лише за день до свята.
Весілля розпочалося в суботу по обіді. Основну підготовку до зустрічі гостей завершили ще напередодні: встановили намет, занесли столи та прикрасили простір килимами.
На свято гості прийшли у вбранні, стилізованому під 1990-ті роки. Щоб відтворити атмосферу того часу, вони приносили традиційні весільні подарунки: короваї, півнів, графини з вином, коробки цукерок, килими, сервізи та інші речі, які було заведено дарувати на весіллях у ті роки.
«Люди максимально занурилися в цю атмосферу й зробили свято ще красивішим», — каже Тетяна.
Під час святкування відтворили обряд дарування кумів. Кумам дарували сорочки, кумі — відріз тканини на сукню, а на голови надягали спеціальні вінки.
За весільною традицією наречений вирушив за нареченою, яка чекала неподалік у білому «Жигулі», прикрашеному стрічками та обручками. Організаторки не очікували, що його супроводжуватиме стільки людей, але зрештою за нареченою поїхали майже всі гості. Окремо підготували вантажівку з приданим — подушками, ковдрами та іншими речами.
«Молодята сіли в автомобіль, а гості розмістилися у вантажівці з приданим. Під музику вся компанія повернулася до місця святкування. Біля фотозони розвантажили придане, а гості танцювали навколо нього», – каже Тетяна.
На весіллі відтворили й інші традиційні обряди: викрадення туфлі та нареченої, а також її викуп. Окремим дійством стало винесення весільного короваю, який спекла пекарка з Криничного.
Тетяна та Ольга виконували ролі тещі та свекрухи. Під традиційну пісню про частування кумів вони виходили до гостей із дарами на розносах і брали участь в обрядовій частині свята.
Святкування продовжилося наступного дня. Гості куштували солодку ракію, відтворювали обряди, пов’язані з приготуванням баниці невісткою, переодяганням батьків молодят та викупом чоловіка. Учасники співали, танцювали й частувалися.
Серед гостей були мешканці не лише Одеси, а й Криничного, Катлабугу, Ізмаїла, Оріхівки, Кілії, Сарати, Арциза, Кулевчі, Дельжилеру та Делень. За словами Тетяни, гості з Кулевчі привезли молодятам великий каравай.
Організація дводенного весілля потребувала значних витрат, однак грошових спонсорів у проєкту не було. Захід фінансували завдяки квиткам, які заздалегідь купували гості, а чимало необхідного організаторки отримали завдяки допомозі друзів, підписників та інших небайдужих людей.
«Капіталу в нас не було, грошових спонсорів теж. Але були наші прості бессарабські люди, які допомагали хто чим міг. Хтось дав вино, хтось спік коровай, хтось привіз намет. Усе вдалося завдяки спільним зусиллям наших друзів, підписників і всіх, хто хотів допомогти», — розповідає Тетяна.
Під час підготовки організаторки стикалися не лише з підтримкою, а й із критикою. За словами Тетяни, дехто в соцмережах писав, що традиційне весілля — це «минулий вік», і сумнівався, чи вдасться жінкам відтворити його таким, яким воно було раніше. Водночас багато людей телефонували, пропонували допомогу, ділилися спогадами та розповідали які весільні обряди проводили в їхніх селах.
Тетяна зізнається, що з дитинства бере участь у заходах, присвячених болгарським традиціям і звичаям. Ольга Чербаджи також добре знає місцеві обряди. Тому подруги вирішили поєднати у весільному дійстві традиції різних населених пунктів Бессарабії.
«Ми намагалися відтворити щось і з її села, Нової Іванівки, якісь звичаї та традиції з мого села. А ще дослухалися до людей, які в соцмережах радили, що можна додати», — розповідає Тетяна.
Найбільше організаторок зворушила реакція гостей, які дякували їм за свято та обіймали після завершення обрядів.
«Люди підходили до нас, дякували, обіймали. Нам з Олею не вірилося, що ми це все втілили в реальність», — згадує Тетяна.
Дводенне весілля об’єднало традиції різних болгарських сіл Бессарабії — обряди, музику, страви, одяг і предмети побуту. Тетяна та Ольга хотіли показати, що ці звичаї можуть жити не лише у спогадах старших поколінь, а й залишатися частиною сучасного культурного життя.
Фотограф: Надія Іванова (Селіогло)
Інтернет-видання Бессарабії
