За переписом населення України 2001 року, болгарами себе назвали 205 тисяч громадян, з яких 150 тисяч проживають в Одеській області, в південній її частині – у Буджаку. Сьогодні болгари є однією з найбільших національних меншин України, хоча їх переселення на ці землі відбулося відносно нещодавно — трохи більше 200 років тому.
Заселення болгар до Буджаку стало важливою історичною подією кінця XVIII — першої половини XIX століття. Цей процес був зумовлений складними політичними, соціально-економічними та культурними умовами, що склалися в Османській імперії, а також політикою Російської імперії, яка прагнула швидше підкорити південну Україну, інтегрувати її в загальноімперські рамки й зміцнити свої позиції на Балканах. Історичні джерела переселення болгар вивчала журналістка видання “Махала”. Одним із джерел стала рідкісна книга “Очерки истории села Задунаевка” Малева Н. В., яка була надрукована в Одесі у 2005 році.
Упродовж кількох століть болгарський народ перебував під владою Османської імперії. Турецька адміністрація здійснювала жорстку політику щодо православного населення Балкан. Болгарські землі страждали від високих податків, примусових реквізицій, тиску на християнську віру та обмежень у правах. Ситуація погіршилася в другій половині XVIII століття, коли внутрішні суперечності Османської імперії, а також зовнішні конфлікти з Росією призвели до посилення експлуатації та гноблення місцевого населення.
Особливої жорстокості зазнали селяни й ремісники. Під час російсько-турецьких воєн (1768–1774, 1787–1792, 1806–1812) територія Болгарії неодноразово ставала полем бойових дій. Це призвело до масових руйнувань, втрати майна, голоду та погіршення умов життя. Болгари шукали виходу з цих обставин, і одним із рішень стало переселення до сусідніх регіонів, які контролювала Російська імперія.
Російський уряд активно сприяв міграції болгар. За указами імператора Олександра I і подальшими рішеннями Миколи I, переселенцям надавалися численні пільги: кожна сім’я отримувала до 60 десятин землі, звільнення від податків і військової служби. Крім того, уряд забезпечував переселенців транспортом, їжею й матеріальною підтримкою на перші роки.
Переселення болгар до Буджаку проходило в кілька хвиль, які були тісно пов’язані з російсько-турецькими війнами.
1. Перше переселення (1769–1791 роки)
Під час перших російсько-турецьких воєн XVIII століття болгарські переселенці вперше почали масово прибувати до Бессарабії. У цей період у регіоні оселилося близько двох тисяч людей. Основними причинами були бойові дії на території Болгарії, знищення сіл, переслідування турками православних болгар. Переселенці осідали здебільшого в містах, таких як Кишинів, Ізмаїл, Аккерман, Бендери.
2. Друге переселення (1806–1812 роки)
Друга хвиля переселення відбулася під час нової російсько-турецької війни. Цей період став більш масштабним: до Буджака прибуло близько трьох тисяч болгарських сімей.
Було засновано низку болгарських сіл, які згодом стали культурними й економічними центрами:
1808 рік – Козаклія, Ердек-Бурну.
1809 рік – Кубей.
1811 рік – Каракурт, Курчі, Колгаз, Бешгіоз.
1812 рік – Баурчі, Дезгінжа.
Однак через складні умови життя багато з них покидали нові поселення, шукаючи кращих умов.
3. Масове переселення (1828–1834 роки)
Найбільша хвиля переселення болгар до Буджаку відбулася після завершення російсько-турецької війни 1828–1829 років. У цей час регіон прийняв понад 60 тисяч переселенців.
Ця хвиля призвела до заснування численних сіл:
1813 р. – Тараклія, Чейшія, Чешма.
1819 р. – Чадир-Лунга, Шикерлик-Китай, Старі Трояни, Енікіой.
1820 – Нові Трояни, Гайдар.
1821 р. – Болград, Дмитрівка, Саталик-Хаджі, Банівка.
1822 р. – Кайраклія, Ново-Іванівка-Код-Китай, Задунаївка.
1830 – Ісірлія, Главані, Чумлєків, Гюльмян, Купаран, Селіогло, Карамарин, Пандаклія, Твардиця, Давлет Агач, Кортен, Вайсал, Камчик, Кулевча, Дельжилер, Бургуджія, Хасан-Батир.
Особливо важливою подією стало заснування Болграда, тому що це місто стало центром болгарської громади в Буджаку, де концентрувалися освіта, релігія й культурне життя переселенців.
4. Пізні переселення (1853–1856 роки та 1860–1862 роки)
У період Кримської війни та після неї відбулося останнє переселення. Близько 900 сімей із Болгарії переважно оселялися у вже існуючих селах. Але також саме в цей час болгари заснували в Буджаку свої останні поселення: Кальчево, Кайраклія II, Болгарія.
Болгарські села в Буджаку були компактними, з розвиненою інфраструктурою. Вони об’єднувалися в округи, такі як Кагульський, Ізмаїльський, Буджацький, Прутський.
Села зберегли традиційний для Болгарії уклад життя. Центральною частиною села був майдан, де розташовувалася церква. Житла будували з місцевих матеріалів — глини, каменю.
У громадах підтримувалися звичаї та свята, що були типовими для болгарської культури.
Болгарські переселенці стали активними учасниками розвитку сільського господарства в Буджаку. Завдяки їхній праці цей регіон перетворився на одну з найрозвиненіших аграрних зон Бессарабії. Болгари вирощували зернові культури, займалися виноградарством і садівництвом, що сприяло економічному піднесенню регіону.
Засновані болгарами села зберігають багатий культурний спадок. Це відображається в архітектурі церков, збереженні болгарських традицій, кухні та фольклорі.
Переселення болгар до Буджака було не лише важливим історичним явищем, але й прикладом того, як етнічна група змогла адаптуватися до нових умов, зберегти свою культуру та сприяти розвитку регіону.
Фото з книги “Очерки истории села Задунаевка”
Інтернет-видання Бессарабії
