8 березня не стало 25-річного скульптора з Лиманської громади Тараса Шевченка, який у перші дні повномасштабного вторгнення добровільно встав на захист країни. Проте, причиною смерті захисника стала не війна. Що саме стало причиною смерті хлопця та хто в цьому винен, батьки Тараса Шевченка розповіли виданню Нromadske.
До великої війни Тарас не збирався йти в армію, був за «мир без кордонів» та був повністю поглинутий у творчість та свої скульптури. Але в перші дні повномасштабного вторгнення Тарас вирішив приєднатися до війська. Його навіть не хотіли брати, однак він чотири дні “штурмував” ТЦК, і врешті решт добився свого – 1 березня Тарас вдягнув військову форму та став частиною 32 окремої артилерійської бригади ВМС.
Влітку 2022 року батьки помітили, що у Тараса з’явилися проблеми зі здоров’ям – в нього тремтіли руки. Тож з осені родина почала звертатися до лікарів, зокрема консультувалися у неврологів.
«Це через нерви. Він не міг миритися з несправедливістю. Спочатку командир у них був нормальний, але потім його замінили. Тарас готував їжу, а новий командир вимагав, щоб йому приносили їсти в кімнату. Тарас відмовився, і з того моменту до нього почали ставитися інакше», — розповів батько Тараса Олександр.
Чи було відверте цькування, син батькові не розповідав, але жалівся, що тих, хто сперечався з командуванням, відправляли на небезпечніші ділянки фронту.
На початку 2023 року Тарас поїхав на вишкіл до Польщі у складі 37 окремої бригади морської піхоти, де під час навчань у нього почала розвиватися грижа шийного відділу. Після ситуації, коли Тарас знепритомнів у строю, він попросив командування відправити його на військово-лікарську комісію, але медикиня йому відмовила. Направлення Тарас отримав лише після того, як його мати Людмила залучила до справи юристів.
На Великдень 2023 року Тарас приїхав додому і в розмові з рідними сказав: “Мамо, я поламаний, я — руїна”.
У червні 2023 року Тарас пройшов ВЛК, яка визнала його непридатним до служби в морській піхоті через проблеми із шийним відділом хребта, тому його скерували у рекрутинговий центр ВМС. У жовтні Тараса перевели в пункт постійної дислокації ближче до лінії фронту і його стан ще більше погіршився – з’явилися напади паніки, тахікардія, задишка без видимих причин.
У березні 2024 року в Тараса розпочалися часті панічні атаки, під час яких він падав на землю та тримався за голову. Спочатку лікарі підозрювали епілепсію, але діагноз не підтвердився, після чого призначили повторну ВЛК, яка визнала Тараса придатним до служби у ВМС, хоча з’явився новий діагноз — «дисциркуляторна енцефалопатія І стадії».
У червні 2024 року Тарас приїхав додому на вихідні й Людмила повезла його до поліклініки в Татарбунарах, де він розповів психіатру, що має суїцидальні думки. Лікар дав направлення на шпиталізацію для стаціонарного обстеження, але у частині це направлення проігнорували та не відпустили на лікування.
Проте вже наступного місяця, після чергового нападу, військова частина сама скерувала Тараса у психіатричну лікарню, де він провів два тижні, однак стан його не покращився. Після перебування у лікарні Тарасу не призначили повторну ВЛК, проте повідомили, що його переводять у 126 бойову бригаду, яка на той час воювала у Кринках.
11 серпня 2024 року Тарас вирішив самовільно залишити частину, щоб лікуватися. Батьки зняли йому квартиру в Одесі, а мати приїздила в обласний центр і ходила з ним до лікарів.
У перший же день після СЗЧ у Тараса сталася панічна атака.
«Він почав приймати ліки, але вони викликали страшну побічну реакцію. У нього почали судомитися щелепи, здавалося, що зуби можуть випасти. Це було перед моїми очима. Життя, як по мінному полю», — згадує Людмила.
8 березня Тарас вийшов чекати на матір біля магазину, де в нього стався черговий напад.
«Я дзвонив йому в цей момент. Відповіла людина, яка намагалася його врятувати. Запитала, що робити. А я звідки знаю? Поки чекали на „швидку“… Організм не витримав. Медики сказали, що це була моментальна смерть», — розповідає Олександр.
У свідоцтві про смерть вказано, що причиною стали інтоксикація та гострий панкреатит. У Тараса проблеми з травленням були й раніше: у 2019 році він також лікував гастрит. Батьки переконані, що важкий ментальний стан сина значно посилив його інші хвороби.
«У нього була тонка, вразлива душа. Вона просто не витримала», — пояснила мати Тараса.
Фото з сайту Громадське
Інтернет-видання Бессарабії
