В селі Новосільське Ренійської громади вже багато років діє стаціонарне відділення для постійного або тимчасового перебування людей похилого віку, яке часто називають “Дім милосердя”. Журналісти видання “Махала” навідались у гості до постояльців закладу та поспілкувалися з директоркою Альоною Волковою.
Новосільське стаціонарне відділення було створене в 1991 році. Воно з самого початку не мало спеціально збудованого приміщення, тому людей розмістили у квартирах одного поверху триповерхового будинку, розташованого на околиці села. Згодом почали розширюватися. Тепер стаціонарне відділення займає три поверхи в одній парадній. Воно розраховане на 25 людей, зараз там перебуває 24 людини, і ще одна людина на стадії оформлення документів.
“Основна наша діяльність направлена на догляд за одинокими людьми похилого віку з Ренійської громади, які або не мають власного житла. На сьогодні у нас повне заповнення, в нас майже не буває порожніх місць. У зв’язку зі складною ситуацією в Україні, ми також намагаємося надати допомогу ВПО та іншим категоріям населення, які були змушені змінити своє місце проживання”, – розповіла Альона Вікторівна.
Тут перебувають люди різного віку та різного фізичного стану. Є лежачі хворі й ті, хто пересуваються на кріслі колісному, тому на першому поверсі облаштований пандус. Всі люди з інвалідністю розміщені на першому поверсі, щоб у разі екстрених ситуацій могли швидко евакуюватись в бомбосховище, яке облаштоване в підвалі дому. Тут є місця з ліжками.
“Завдяки тому, що в нас є укриття, наш заклад сьогодні може повноцінно функціонувати. Кожен день ми прибираємо та дезінфікуємо приміщення, змінюємо та перемо одяг і постільну білизну, а також надаємо необхідні медичні послуги. У нас меню з чотириразовим харчуванням, яке розроблене нашою дієтичною медсестрою. Весь штат складається з 10 осіб: 5 нянь-доглядальниць, медична сестра, дієтична медсестра, завгосп та працівник пральні. Наразі наш колектив більш-менш укомплектований. Хочу зазначити, що всі ці люди – справжній скарб. Кожен співробітник віддається на 100 відсотків. Якщо, не дай Бог, хтось звільняється, дуже важко знайти нового працівника, адже робота важка, а зарплата дуже маленька”, – зауважила Альона Волкова.
Оскільки ця будівля була пристосована для потреб відділення, то розміщення тут – квартирного типу. На поверхах розташовані однокімнатні, двокімнатні або трикімнатні блоки. У кожному з цих блоків є окремий санвузол: в однокімнатних і двокімнатних – один, у трикімнатних та більше – два санвузли.
В Новосільському декілька таких домів, які дісталися громаді у спадок ще з часів Радянського союзу, бо їх будували болгари, коли прокладали через Новосільське газопровід до Болгарії та робили компресорну станцію.
Але на початку 90-х років стан дому був жахливий. Альона Волкова розповіла, як поступово із залученням коштів бюджету та спонсорів вони створювали тут затишний куточок для самотніх людей.
В 2019 році відбулося відкриття додаткових чотирьох кімнат на третьому поверсі. На сьогодні майже всі вікна замінені на пластикові, всі парадні нещодавно пофарбовані та прикрашені квітами. Остання велика зміна – встановлення металевої огорожі, яку завершили приблизно місяць тому. Робота виконана на спонсорські кошти. Тепер в парадну не зайдуть сторонні люди. Це посилює безпеку у відділені. Загалом Альона Волкова до війни часто їздила в різні заклади для людей похилого віку, переймала досвід і впроваджувала його у себе.
“Основне фінансування ми отримуємо з бюджету Ренійської громади, на території якої знаходимося. Також частина коштів надходить з пенсій людей, які тут проживають. Велику допомогу надають волонтери, які підтримують нас не лише розхідними матеріалами, а й допомагають з покриттям інших значних витрат”, – розповіла директорка.
Під час огляду приміщень жодних неприйнятних запахів ми не виявили. Ремонт житлових приміщень та сантехніка в ванних кімнатах знаходиться в задовільному стані. Мешканці не скаржилися на умови проживання, зазначаючи, що приміщення теплі й затишні.
“Я прожив у Черкаській області понад 30 років, але так склалась доля, що приблизно пів року тому я приїхав сюди та потрапив у цей заклад. Слава Богу, що існують такі місця, де за нами доглядають, нам допомагають та годують чотири рази на день. Хоча деяким інколи щось не подобається, але ж всім не догодиш. Персонал чудовий, завжди готовий допомогти. Якщо потрібні медичні послуги, ми можемо звернутися за допомогою”, – розповів мешканець закладу Іван.
“Я людина творча. Раніше багато писав віршів, сатири та інші поетичні твори, також малював картини. Проте зараз, через обставини в країні, щось не маю особливого натхнення. Тому зараз рідко щось пишу, тільки коли приходить творча муза. Я вже старожил, живу тут близько 15 років. Умови досить гарні, все влаштовує. Як то кажуть, жити можна”, – розповів мешканець будинку Юрій.
З початку повномасштабного вторгнення стаціонарне відділення стало місцем тимчасового прихистку для багатьох внутрішньо переміщених осіб. Хтось з них, перевівши дух, поїхав далі, а хтось залишився. Одна з них – бабуся з Миколаєва, якій вже понад 80 років. Її знайшли без речей, але з паспортом в Ізмаїлі. Вона була одна, не могла пояснити, де її рідні, бо нічого не чула. Її розмістили в Домі милосердя, де вона перебуває і зараз. Тиха, привітна, вона все чекає на свого сина, питає про нього, бо хоче повернутися додому, але співробітники не знають, де його шукати і чи живий він. У кожного, хто перебуває тут, своя історія. Найчастіше вона драматична. Для багатьох родиною стали інші мешканці відділення та його персонал.
“Приїжджайте після Перемоги, я вам розповім багато життєвих історій…”, – на прощання додала пані Альона, зауваживши, що зараз стан такий, що не може говорити про багато речей, бо й так боляче.
Нагадаємо, раніше видання “Махала” писало про те, як живуть мешканці Дому милосердя в селі Криничне.
Інтернет-видання Бессарабії
