Надія народилась та закінчила школу в Болграді. Наша героїня завжди була активною і творчою особистістю. Перед від’їздом до Болгарії Надія Гайдаржи (Козарева) чотири роки працювала хореографом у Зразковому ансамблі танцю “Натхнення” під керівництвом Вікторії Алавацької, а також 16 років була керівницею танцювального ансамблю “Надія” в Татарбунарському районі. У пошуках безпеки та нових можливостей у березні 2022 року Надія разом із дітьми вирушила до Болгарії, як біженка. Вона поділилася своєю історією адаптації в новій країні з журналісткою видання «Махала».
Надія, що ви відчували в той момент, коли покидали Україну?
У мене не було планів залишатися за кордоном надовго. Я поїхала до Болгарії, щоб допомогти своїй доньці, яка навчається там за спеціальністю “Сучасна хореографія” і травмувала руку на репетиції. Спочатку я думала, що це буде тимчасова поїздка, але ми затрималися надовго. В той момент я відчувала страх і невизначеність, адже мені потрібно було починати життя з нуля. Але я сказала собі, що не маю права здаватися. Отак і почалося моє нове життя.
Як ви адаптувалися до життя в новій країні?
Адаптувалися ми швидко, нам допомогли організатори евакуаційного автобуса для біженців: фанати футбольного клубу “Пірин”, Община Благоевград та Південно-західний університет “Неофіт Рилські”, відділ іноземних студентів. Труднощів не було, дякую волонтерам, громаді, благодійним організаціям і жителям Благоєвграда за допомогу та розуміння. Нас відразу записали на курси болгарської мови, хоча я знала болгарську, але все одно пішла вчитися. Мого сина прийняли у футбольний клуб, а потім і в болгарську школу.
У Болгарії ви отримуєте нову професію логопеда? Що вас надихнуло займатися саме цією справою?
Ця професія зараз дуже затребувана, а спеціалістів не вистачає. Мене надихнув мій син та діти, які потребують допомоги, і бажання зробити щось корисне.
У мене попереду магістратура і багато практики. Навчання в Південно-західному університеті вражає: теорія і практика добре поєднуються, і я відчуваю, що отримую важливі знання.
Що для вас означає фейсбілдинг? Як ви почали захоплюватися цією практикою?
Фейсбілдинг — це не тільки омолодження, а й укріплення м’язів обличчя, що важливо для артикуляції. Я почала займатися цим три роки тому, коли задумалася про те, як м’язи обличчя впливають на наш загальний стан і мову.
Як ваше захоплення фейсбілдингом впливає на вашу професійну діяльність як логопеда?
Чесно кажучи, заняття фейсбілдингом позитивно впливають на мою професійну діяльність. Ці два напрямки взаємопов’язані та допомагають покращувати артикуляцію та дихання.
Щоб ви порадили молодим людям, які опинилися в подібній до вашої ситуації?
Я не маю права давати поради, адже кожен з нас проходить свій шлях, але можу сказати: “Дійте!” Якщо хочете чогось досягти, дійте, і ви побачите результат.
Як ви бачите своє майбутнє? Чи є у вас мрії або цілі, які ви хочете здійснити?
Я точно знаю, що в майбутньому буду вчитися та допомагати тим, хто цього хоче і потребує. Якщо є бажання, результат завжди буде. Один логопед може допомогти багатьом – запускати мову у дітей, ставити звуковимовлення, навчати дисграфії та дислексії, допомагати людям з різними мовними розладами. Мрію відкрити центр розвитку, де з самого народження будемо навчати мам, що можна і що не можна робити з дітьми, щоб уникнути проблем з артикуляцією.
Як ви підтримуєте зв’язок з Україною? Чого вам найбільше не вистачає?
Я переписуюся з мамою і старшою донькою, вона вирішила залишитись в Одесі. Часто телефонуємо один одному. Зізнаюсь, мені дуже не вистачає нашої традиційної їжі.
Як діти перенесли переїзд та нове життя?
Доньці Юлії 20 років, вона швидко адаптувалася до нового життя. Зараз продовжує навчання на 4-му курсі за спеціальністю “Сучасна хореографія та режисура”. Робота в приватній хореографічній школі в Софії допомогли їй знайти нові можливості для творчості та професійного розвитку.
Сину Дмитру 14 років, він також успішно адаптувався до нового середовища. Займається у футбольному клубі “Пірин” і тренується на позиції воротаря. Щоденні тренування та участь у матчах дозволили йому завести нових друзів і відчути себе частиною команди.
Старша донька Марія, якій 22 роки, після закінчення університету знайшла роботу в сфері готельно-ресторанного бізнесу в Одесі. Її захоплення болгарськими народними танцями та волейболом допомогли адаптуватися до нових умов, адже вона активно бере участь у місцевих спортивних клубах та заходах. Усі діти підтримують один одного.
Що вас надихає в житті та в роботі?
Мене надихає результат від виконаної роботи. Першим моїм успіхом стало те, що ми з сином вилікували заїкання, з яким боролися 5 років. Фізичні навантаження, такі як футбол, допомогли йому контролювати дихання і навчитися говорити слова на видиху.
Що можна порадити тим, хто тільки розпочинає своє життя в іншій країні?
Важливо розуміти, що ви хочете робити в іншій країні, а потім діяти. Не бійтеся, а що як не вийде. Все вийде! Як я кажу своїм дітям: «Ви найкращі, і у вас все вийде, я вірю в вас».
Якби у вас була можливість повернутися в рідну країну, щоб ви зробили в першу чергу?
Я б допомогла як логопед постраждалим від війни, тим, хто не говорить або заїкається, і з іншими логопедичними проблемами.
Інтернет-видання Бессарабії
