Від самого початку повномасштабного вторгнення Олена Іващенко долучилась до волонтерського руху. Їй вдалося об’єднати навколо себе команду однодумців, аби не лише допомагати біженцям з України, а й активно підтримувати ЗСУ. До третьої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, волонтерка Олена Іващенко поділилася з журналісткою «Махали» своїм шляхом допомоги рідній країні.
Волонтерка Олена Іващенко – уродженка села Мирнопілля Теплицької громади, яка з 2000 року проживає в Туреччині. Напередодні повномасштабного вторгнення вона перебувала в Україні, але 22 лютого 2022 року повернулася до Туреччини.
Спершу Олена пережила шок, паніку, біль і сльози, але швидко усвідомила: не можна просто сидіти склавши руки. Потрібно діяти, допомагати, робити все можливе для захисту України.
Першим кроком стала її участь у стихійному протесті біля російського консульства, де вже зібралися українці. Згодом мітинги отримали офіційний дозвіл із визначеним часом і місцем, що дало змогу проводити їх щодня.
Коли до Туреччини почали прибувати біженці з України, Олена разом із небайдужими активістами при Українському Товаристві Взаємодопомоги організувала збір гуманітарної допомоги, аби підтримати тих, хто опинився у скруті.
«У той час мої друзі з Одеси — родина Зброжек — повідомили, що військовий шпиталь гостро потребує ліків і медичних матеріалів для поранених бійців. Це стало поштовхом до моєї активної волонтерської діяльності: Володимир Зброжек координував процес в Україні, а я збирала допомогу в Стамбулі. Перша відправка гуманітарного вантажу до України була профінансована виключно турецькими громадянами, з якими я познайомилася за 22 роки життя в Туреччині на момент початку війни», — розповідає Олена.
Разом із українцями Стамбула вона продовжувала виходити на протести. До серпня 2022 року під час цих заходів вдавалося збирати допомогу, яку передавали в Україну через консульство та Товариство Взаємодопомоги.
Згодом до Олени звернувся однокласник із проханням допомогти придбати дрон для його підрозділу. Це стало її точкою знайомства з волонтерами Старокінного ринку, які допомогли доставити дрон на місце призначення. На той час уже сформувалася невелика, але згуртована команда активістів.
Однією з них була Тетяна Мацюк із Павлограда, разом із якою Олена почала організовувати ярмарки, збирати гуманітарну допомогу та займається цим і досі.
«Наша волонтерська команда сьогодні складається з мене, Володимира Зброжека, Максима Савочкіна — волонтера Старокінного ринку в Одесі, та Тетяни Мацюк із Павлограда», — розповідає Олена.
За її словами, на початку діяльності серйозних труднощів не виникало, адже всі українці були об’єднані спільною метою. Ніхто не хотів і не міг залишатися осторонь — кожен прагнув зробити бодай щось, що могло б принести користь Україні.
«Єдиною значною перепоною була неможливість придбати в Туреччині дрони, бронежилети або шоломи та відправити їх до України. Кордон не пропускав такі вантажі без належного пакету документів, а їх оформлення вимагало багато часу, якого в умовах війни просто не було», — зазначає Олена.
Можливості їхньої команди не безмежні, адже вони не є фондом, який може забезпечити всіх всім необхідним. Тому було обрано інший шлях — допомагати кільком бригадам і підрозділам на постійній основі. Вибір саме цих військових частин не був запланованим — так склалися обставини.
Збір коштів проводиться виключно за запитом військових, у порядку черги та під звітність. Вся діяльність ґрунтується на довірі та злагодженій командній роботі, адже всіх своїх військових вони вже знають особисто.
Починаючи з 2023 року, команда самостійно доставляє частину допомоги безпосередньо на передову — на Схід.
«За майже три роки ми зібрали й передали широкий спектр необхідних речей: від військової форми та шкарпеток до дронів, тепловізорів, антидронової рушниці, шоломів, рацій, генераторів, зарядних станцій, обігрівачів, автомобілів, антидронових пончо, продуктів харчування, кормів для тварин, газових балонів і медикаментів для медичних бригад», — розповідає волонтерка.
Наразі особливо актуальними є дрони, тому триває збір коштів на запчастини для дронів для Херсонського напрямку. Також військові гостро потребують обігрівачів, адже в окопах холодно, а також зарядних станцій. Перед цим проводився масштабний збір на антидронові пончо для піхоти. Щодня до Олени та її команди надходить безліч запитів від військових.
Волонтерка зізнається, що з кожним днем збирати кошти стає дедалі складніше. Вона виокремлює кілька причин, які вплинули на уповільнення зборів.
До землетрусу в Туреччині багато турецьких громадян активно долучалися до підтримки України. Проте згодом ситуація змінилася: спочатку через катастрофу, потім через події в Палестині, а згодом економічна криза в самій Туреччині суттєво обмежила можливості місцевих жителів допомагати.
Команда волонтерів, до якої входить Олена, не є фондом — це добровільна група небайдужих людей, яка існує завдяки фінансовій підтримці тих, хто бачить їхню діяльність і довіряє їм.
«Основою нашої роботи є сторінка в Instagram, де ми публікуємо відеозвернення від військових із запитами та звіти про отриману допомогу. Крім того, ми створили онлайн-маркет, де можна придбати українську символіку та смаколики, а 100% коштів із продажів спрямовуються на підтримку ЗСУ», — розповідає Олена.
Команда також організовує українські ярмарки в Стамбулі та бере участь у благодійних заходах разом із Товариством Взаємодопомоги. Наприклад, Олена та Тетяна брали участь у ярмарку в Анкарі та долучилися до заходу, організованого турецькими домогосподарками.
Вони використовують будь-яку можливість для збору коштів, щоб продовжувати допомагати українським військовим.
Серед постійних помічників команди Олени — Мирнопільський ліцей із початковою школою та гімназією, який також організовує ярмарки й передає усі зібрані кошти на підтримку зборів, а також українські майстрині, які проживають у Туреччині, та всі небайдужі люди.
Волонтерці запам’яталося кілька історій, що залишили глибокий слід у її пам’яті.
«На початку лютого 2023 року військові звернулися із запитом на дрон. У березні в мене був ювілей, і я попросила всіх друзів та родичів замість подарунків подарувати мені гроші. Саме так вдалося придбати необхідний дрон. Ця традиція вкоренилася у всій нашій команді — тепер кожен із нас замість подарунків на дні народження, свята чи навіть весілля, збирає кошти на потреби ЗСУ. Навіть на день народження мого кота я також організувала успішний збір», — ділиться Олена.
Але найбільше її вразили діти, які почали долучатися до зборів і віддавати всі свої збереження, зібрані на день народження, на допомогу українським військовим. Це глибоко розчулило команду й стало одним із найзворушливіших моментів у їхній діяльності.
За запитом військових було придбано тепловізор та військову форму. Пізніше команда отримала посилку, яку зовсім не очікувала. Усередині виявився прапор із позицій та сухпайок — символічна подяка від військових за їхню підтримку.
Цей момент став особливим для всіх. Запах пороху та мазуту, що в’ївся в прапор, а також дірочки від уламків снарядів і досі залишають сильне враження, нагадуючи про те, заради чого вони працюють.
Окрім цього, команда постійно організовує збори смаколиків, дитячих малюнків і листів для військових. Діти та їхні батьки з радістю долучаються до цієї ініціативи, що робить такі подарунки ще більш цінними та особливими.
«Поки мітинги в Туреччині були дозволені (після подій у Палестині будь-які акції заборонили), наша команда активно брала в них участь. Я на них виступала спікером турецькою мовою, і одного разу, розповідаючи про жахливі вбивства в Україні, не змогла стримати емоцій і заплакала. Тоді до мене підійшов турецький громадянин, який уважно слухав мою промову, і сказав: «Тримайтеся, все буде добре. Є таке прислів’я: після найтемнішої ночі обов’язково настане світлий ранок. В Україні обов’язково буде мир», – ділиться волонтерка Олена Іващенко.
Такі слова підтримки від іноземців завжди були надзвичайно цінними. Турецькі громадяни також активно підтримували їх на ярмарках: купували українську символіку, куштували традиційні страви, особливо борщ, вареники та млинці.
Якось, разом із Тетяною, Олена взяли участь у турецькому ярмарку для місцевих домогосподарок, який тривав два дні. Першого дня їхній жовто-блакитний стіл викликав настороженість серед відвідувачів, адже цей захід був спрямований на підтримку турецьких жінок та їхніх хобі.
Проте яскравий український стенд привернув увагу мера Стамбула, який завітав на захід, щоб привітати турецьких майстринь. Вже на другий день ситуація змінилася – люди почали купувати вишиванки, українські листівки, віночки та прикраси. Найбільш зворушливим моментом стало те, що місцеві майстрині передали свої вироби для продажу в онлайн-маркет, аби підтримати Україну. Це стало ще одним доказом того, що справжня солідарність не знає кордонів.
У ці складні часи найбільшою мотивацією для команди залишаються українські військові – ті, хто щодня захищає рідну землю, домівки та близьких. Вони потребують підтримки, і волонтери не мають права опускати руки.
Родини Олени та Тетяни залишаються в Україні. Діти й рідні Олени живуть в Одеській області, яка перебуває під постійними обстрілами. Батьківщина Тетяни – місто Павлоград Дніпропетровської області, і її сім’я також залишається там, допомагаючи щоразу, коли волонтери вирушають на Схід. Усі вони добре розуміють, що ворог уже зовсім близько.
Українські військові – справжні Герої, які перебувають у надзвичайно складних умовах. Саме тому, на думку Олени, українці за кордоном не мають права залишатися осторонь. Вони мають допомагати, боротися та підтримувати тих, хто щодня виборює свободу України.
Спостерігаючи за турецькими та українськими новинами, команда дедалі більше усвідомлює: багато людей за кордоном звикають до війни або просто втомлюються від неї. Це лякає, адже збори стають усе повільнішими.
Але щоразу, коли вони чують голоси наших хлопців із передової, відчувають їхню підтримку та читають їхні прохання про допомогу, вони не мають права зупинятися. Вони знають: потрібно боротися далі, бо кожен внесок, кожен зібраний ресурс – це ще один крок до перемоги.
«Українці, схаменіться! Війна триває! Чекати дива треба тільки від себе. Сподіватися – лише на власні сили. Чекати дива від ЗСУ – тільки допомагаючи їм! Усі ми прагнемо завершення війни. Але це має бути не просто завершення війни, а перемога України. А перемога вимагає дій! Багато хто питає військових: «Коли це скінчиться?» Але справжнє питання має бути іншим: «Що я зробив сьогодні для перемоги?». Світова спільното, пам’ятайте: якщо Україна не витримає, наступними будете ви! Якщо сьогодні ви дозволяєте знищувати нашу країну, завтра будь-яка велика держава може окупувати й стерти з карти іншу країну. Світовий порядок похитнеться», – стурбовано звертається волонтерка до українців та світової спільноти.
Інтернет-видання Бессарабії
