У ніч на Різдво в селі Орлівка Ізмаїльського району Одеської області відбувся унікальний для Бессарабії обряд “Мошу” – традиція, яка не має аналогів у регіоні. Журналістка інтернет-видання “Махала” стала свідком цього автентичного дійства, яке місцеві жителі намагаються зберегти, попри всі виклики сьогодення.
Село умовно ділиться на дві частини – “Кятре” та “Педурє”. Люди похилого віку згадують, що цей звичай виник ще в той період, коли Орлівка існувала у вигляді двох окремих поселень – Плєнаш (від слова “плян”, що означає земельну ділянку) і Балтарець (від слова “заплава” – плавні). Такий поділ сьогодні зберігся лише умовно, але він міцно закріпився в сценарії унікального орлівського обряду.
У кожній частині села в ніч з 24 на 25 грудня неодружені хлопці готуються до колядування. Вони вдягаються у військову форму: одна частина села – у тільники, бушлати та безкозирки, інша – у камуфляж десантників та прикордонників. Таким чином, дві команди, дві “армії”, на чолі яких стоїть свій Мошу, легко розрізнити.
Заздалегідь, за декілька тижнів до обряду, готуються атрибути, головний – маска Мошу, яку виготовляють місцеві майстри з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та вінком з квітів і різнокольорових стрічок.
На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
Хлопці також виготовляють мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою. Дубинами стукають не тільки у дворах, але й по всьому шляху слідування – по дорогах та тротуарах, проганяючи з села нечисту силу.
“Самий головний персонаж – це Мошу. Його кожного року вибирають, щоб був найсильнішим, найбільш витривалим”, – розповідає Маріус Драгой, мешканець села Орлівка, учасник колядування.
Другі за важливістю персонажі – двоє хлопців, які несуть Мошу. Вони теж мають бути дуже витривалими, адже їм доводиться бігати цілу ніч. За всіма учасниками стежать два старших – вони відповідають за безпеку.
Головна місія Мошу – оббігати за ніч все село і зайти в кожну оселю, привітавши кожного господаря з Різдвом.
Хлопці як вихор проходять через калитку, співають хором колядки румунською мовою. Старожили стверджують, що колись їх було біля сотні, на всі життєві випадки. До наших днів дійшло з десяток – колядка на господаря, на подвір’я, на дівчину та на хлопця, юнака та на примара (сільського голову) та деяких інших.
Заходячи до будинку, де є незаміжні дівчата, господарі дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Команди збирають калачі на одну довгу палку. Калач є символом жіночого начала, а палка – чоловічого. Першочергова задача: треба перевершити “конкуруючу фірму”, яка колядує на другій половині села, за кількістю зібраних калачів.
Хлопець, який заходить колядувати до своєї нареченої, після обряду затримується у обраниці, дівчина чіпляє до його головного убору весільну квітку, що символізує її кохання.
Вранці у центрі села відбувається найвидовищніша частина дійства – зустріч двох Мошу. Вони вітаються, обмінюються подарунками, які мають бути оригінальними, адже йде своєрідне змагання між двома частинами села.
“Перша зустріч двох Мошу відбувається, як казали нам, у старому центрі, зараз це означає старе кладовище”, – пояснює Маріус.
Особливий момент свята – розкидання калачів. Ті, хто їх впіймав, за повір’ям, матимуть багатий улов риби цілий рік.
Заключна частина обряду – ритуальне змагання двох Мошу, які товкаються, демонструючи силу. Цього року перемогла лісова частина села, тоді як минулого року перемагали суперники з Кам’яної Гори.
“У Бессарабії немає такого більше ніде. Єдине село Орлівка так святкує“, — наголошують місцеві жителі.
Коли саме виник цей обряд, вже ніхто не пам’ятає, але організатори намагаються щороку його по-новому втілювати, зберігаючи основну суть – протистояння двох Мошу з різних частин села.
“Раніше святкували по-іншому. Тепер починаємо додавати щось нове, щоб красиво було. Але сама суть – це два Мошу, які є у двох частинах села. Це ніколи не змінюється”, — розповідають Маріус Драгой.
Обряд “Мошу” донині є актуальним. Для села це велике свято, яке з нетерпінням чекає кожен житель. Але організатори обряду відверто говорять і про труднощі, з якими стикаються під час підготовки свята.
“Ми помічаємо, що з кожним роком все менше людей ходять. Через нашу ситуацію в країні. Але цей обряд має зберегтися, щоб бачили наші діти”, — підкреслив староста села Орлівка Михайло Кіронакі.
“Для нас найважливіше свято – це Різдво. Так завжди у нас було прийнято. Цей обряд існує десь з п’ятдесятого року. І зараз ми підтримуємо, допомагаємо, збираємо людей, щоб традиція не померла. Так, в цей час робити це важко, але стараємося зберегти цей обряд“, – підкреслив староста села.
Обряд “Мошу” у селі Орлівка – яскравий приклад живої народної традиції, яка попри війну, міграцію та зміни в суспільстві продовжує жити завдяки зусиллям місцевої громади. Це унікальне культурне надбання Бессарабії, яке потребує уваги та збереження для майбутніх поколінь.
У матеріалі використана інформація з сайту Одеського обласного центру української культури
Інтернет-видання Бессарабії
