На початку XIX століття складна економічна ситуація змусила швейцарських німців шукати кращих умов життя за кордоном. Оселившись у Бессарабії, вони зробили вагомий внесок у розвиток виноградарства та сільського господарства регіону. Журналістка інтернет-видання «Махала» дослідила передумови переселення та освоєння швейцарськими колоністами Бессарабії, спираючись на матеріали книги «Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой или Буджака», а також статті «Колонізація Бессарабії» та «Бессарабські німці».
На початку XIX століття економічна ситуація в Європі, зокрема у Швейцарії, була вкрай складною. Наслідки Наполеонівських війн, нестабільність та конкуренція за обмежені земельні ресурси створювали напруженість, особливо в гірських регіонах. Землі було мало, і молоді покоління стикалися з серйозними труднощами у доступі до неї. Це спонукало багатьох шукати кращі умови для життя за кордоном. Особливо це стосувалося протестантів, таких як меноніти та реформати, які прагнули уникнути релігійного тиску з боку католицької більшості чи інших конфесійних конфліктів.
Російська імперія продовжувала активну політику колонізації, спрямовану на залучення працелюбних і досвідчених землеробів із Західної Європи, зокрема німецькомовних регіонів. Для цього були створені привабливі умови, які включали звільнення від податків на 10 років, безкоштовне надання землі, право на релігійну свободу та звільнення від військової служби. Ці умови робили переселення надзвичайно вигідним для європейських колоністів.
Для імперської влади такий крок мав стратегічне значення. По-перше, колоністи ставали основою для розвитку сільського господарства в Бессарабії, де родючі ґрунти часто залишалися необробленими. Швейцарські німці, відомі своєю дисципліною, працьовитістю та передовими агротехнічними знаннями, впроваджували сучасні методи ведення господарства, особливо у виноградарстві. По-друге, створення стабільних колоній слугувало зміцненню влади імперії у прикордонних територіях, адже заселені й оброблені землі не лише економічно розвивали регіон, а й запобігали можливим зазіханням сусідніх держав.
Швейцарські німці з їхньою релігійною згуртованістю, знаннями в сільському господарстві та працьовитістю стали одними з найцінніших учасників цього процесу, що забезпечило їм тривалу підтримку з боку імперської влади.
Швейцарські німці засновували поселення переважно в південній частині Бессарабії, відомій як Буджак. Цей регіон характеризувався родючими ґрунтами та сприятливими кліматичними умовами для сільського господарства. Земля, відведена для поселення швейцарців, простягалася від межі міста Аккерман (сучасний Білгород-Дністровський) до гирла Дністровського лиману, уздовж морського узбережжя до урочища Акимбет, а також межувала з іншими державними землями та приватними володіннями. Загальна площа угідь складала 8 244 десятини зручної землі, включаючи території під садибами, виноградниками, фруктовими садами, степовими та сінокісними угіддями. Також було 1 484 десятини незручної землі, що включала піщані дюни, болота та частину морської затоки. У колонії та прилеглих урочищах Бугаз, Мала Катаржа й Акимбет проживали молдавани та українці, яких передбачалося переселити на інші державні землі, щоб звільнити територію для швейцарських господарств.
За планом, кожна швейцарська родина отримувала по 60 десятин землі для розведення виноградників та покращення технологій виноробства. Усього на 25 родин було виділено 1 500 десятин, а решта земель — 6 744 десятини — залишалася у державному володінні.
Швейцарські поселенці принесли до Бессарабії передові аграрні технології, особливо у виноградарстві, що сприяло економічному підйому регіону. Їхня продукція, зокрема вина, здобула популярність далеко за межами Бессарабії.
Попри збереження власної мови, релігії та традицій швейцарські німці поступово інтегрувалися в місцеве суспільство, встановлюючи економічні та соціальні зв’язки з іншими етнічними групами.
Серед населених пунктів, заснованих або доукомплектованих швейцарськими німцями, варто видокремити такі колонії: Сарата, Гофнунгсталь (Надія), Зюрней (Зоря), Ліхтенталь (Світле поле). Проте найважливіше місце займала колонія Шаба (Шабо), яка стала центром виноградарства та виноробства в Бессарабії.
Колонія Шаба була заснована швейцарськими переселенцями у 1823 році на правому березі Дністровського лиману. Це поселення стало одним із прикладів вдалого розвитку виноградарства та виноробства в Бессарабії, що суттєво вплинуло на економіку та культуру регіону.
На 1827 рік колонія складалася з 25 сімей, у яких проживало 42 чоловіки та 31 жінка, тобто загалом 73 особи. Поселенці збудували 20 плетених будинків, які відповідали їхнім традиційним архітектурним стандартам, і вже тоді володіли 35 виноградними садами та 23 колодязями, що забезпечували їхні господарські потреби.
Сприятливий клімат та родючі ґрунти зробили колонію Шаба важливим центром виноградарства та виноробства. Шаба стала прикладом успішного культурного та економічного внеску іноземних переселенців у розвиток українських земель.
Інтернет-видання Бессарабії
