Росіна Коджебаш — дівчина з міста Болград, яка зуміла втілити свою мрію про модельну кар’єру в Південній Кореї. Сьогодні вона — професійна модель у Сеулі. Її шлях був далеко не простим: самостійна підготовка, переїзд до чужої країни, адаптація до нової культури та конкуренція на виснажливому модельному ринку. Та завдяки наполегливості й внутрішній вірі в себе Росіна змогла досягти успіху. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Росіною, аби дізнатися більше про її шлях і про те, як мрія перетворилася на реальність.
Росіна Коджебаш народилася і виросла в місті Болград. Її дитинство було наповнене затишком, теплом і щоденними маленькими відкриттями. Особливе місце в її спогадах займають заняття французькою з бабусею — за кухонним столом, із зошитами та чаєм. Та найбільше вона цінувала не сам процес навчання, а бабусину терплячість і турботу.
Далі був двір, друзі, гучний сміх до заходу сонця і нескінченні розмови. У підлітковому віці Росіна захопилася корейською культурою: спочатку музикою, а згодом — мовою, кіно та кухнею. Це нове зацікавлення стало для неї вікном в інший світ та джерелом натхнення.
«Перші подорожі за кордон лише підсилили в мені потяг до нового: усе здавалося яскравим, незвичним і дивовижним. Саме тоді в мені і зародився щирий інтерес до людей, культур і мов. Усе найважливіше, що сформувало мене як особистість, було закладено ще в тому сонячному дитинстві», – розповідає дівчина.
У найскладніші моменти життя поруч із Росіною Коджебаш завжди була мама. Це та людина, яка ніколи не сумнівалася в доньці — навіть тоді, коли сама Росіна втрачала віру в себе. Саме мама щиро підтримала її у рішенні поїхати до Кореї — підтримала першою і, певний час, єдиною. Її віра значила для Росіни більше, ніж тисячі слів.
Особливе місце в серці Росіни займає і бабуся — друга мама, яка завжди знаходила спосіб бути поруч, коли було важко, а мами не було поблизу. Навіть посеред ночі, коли годинник показував другу, бабуся без вагань ішла до онучки, щоб просто бути поруч. Це та любов, яку неможливо описати словами — її можна лише відчути.
Наприкінці шкільних років у Росіни з’явилося нове, досі незнане відчуття — внутрішній поклик, який дедалі впевненіше підказував: моделінг їй справді близький. Хоча з дитинства вона мріяла про зовсім інший шлях, але з часом усвідомила, що якщо не спробує себе в цій сфері, обов’язково пошкодує.
Росіна багато дивилася відео на YouTube, стежила за моделями в соціальних мережах, захоплювалася їхньою граційною ходою на подіумі, атмосферою фотосесій, красою, силою й самовираженням, що лунало з кожного кадру. І в якийсь момент вона поставила собі запитання: «А чому б і ні?»
«У мене були зовнішні дані і найголовніше — щире бажання. Тоді я й прийняла рішення, що буду моделлю. Не тому, що це легко, а тому, що це — мій шлях. Це був шанс відкрити себе, розкритися, реалізувати внутрішню мрію й стати саме тією, ким завжди відчувала себе в глибині душі», – розповіла Росіна.
Коли дівчина ще жила в Україні, у неї був друг, який захоплювався фотографією. Вони часто зустрічалися, щоб влаштувати атмосферні фотосесії, які кожного разу дарували щось особливе. Через об’єктив камери Росіна навчилася передавати емоції, відчувати момент і втілювати його у світлинах.
Друзі стали надсилали ці фотографії у різні журнали, і деякі знімки навіть були опубліковані. Цей успіх став для Росіни потужним поштовхом — саме тоді вона по-справжньому повірила в себе й у свої можливості. З’явилось розуміння, що попереду можуть бути ще більші звершення.
Перші знімки стали основою модельного портфоліо Росіни Коджебаш. Вона свідомо готувалася до роботи в модельній індустрії: вивчала основи позування, звикала до об’єктива, тренувалася перед камерою, аби з кожною зйомкою почуватися все більш впевнено — адже саме впевненість є ключовою у професії моделі.
«Я знала, що хочу бути підготовленою. Не просто стояти гарно в кадрі, а відчувати, як працює світло, як передавати емоції, як бути природною. Це не про красиву зовнішність — це про глибший зв’язок із камерою», — пригадує Росіна.
Коли Росіна приїхала до Кореї, вона зрозуміла, що настав час підняти якість портфоліо на новий рівень. Вона звернулася до професійної фотостудії, де для неї спеціально створили серію знімків з акцентом на риси обличчя, структуру шкіри та колір волосся, бо саме на ці деталі найбільше звертали увагу корейські бренди.
«У Кореї важлива не стільки модельна висота, як загальна відповідність образу. Тому я хотіла зробити акцент саме на деталях — моєму типажі, виразі очей, кольорі волосся. Це те, на що тут справді звертають увагу», — пояснює вона.
Отримавши професійні фото, Росіна почала активно просувати свій акаунт у соціальних мережах — публікувала знімки з правильними хештегами, щоб привернути увагу агентств і брендів. І невдовзі це дало результат: з’явилися перші пропозиції до співпраці.
Першою комерційною зйомкою Росіни стала фотосесія для бренду сумок. Попри хвилювання, вона впоралася з роботою впевнено й професійно. Результат настільки сподобався замовникам, що, окрім гонорару, вони подарували їй одну зі своїх сумок. Це стало для Росіни важливим підтвердженням, що її цінують, що вона на правильному шляху, і попереду — нові можливості та професійне зростання.
Працювати моделлю в Південній Кореї — значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. Конкуренція тут надзвичайно висока: щороку до Сеула приїжджають сотні іноземних моделей зі своїми агентствами, і з кожним сезоном пробитися стає все важче. Багато хто з тих, хто приїжджає з надією на успіх, зрештою змушені повертатися додому через нестачу замовлень та жорсткі умови праці.
Попри виклики, Росіна продовжує наполегливо рухатися вперед: шукає нові можливості, активно розвивається, постійно оновлює портфоліо, щоб зробити його візуально привабливішим. Особливу увагу вона приділяє своїм соціальним мережам — тепер вони перетворилися з особистих сторінок на професійний інструмент для побудови кар’єри.
«Раніше мій профіль був просто про мене, про моє життя. А зараз — це мій робочий простір. Я веду його як портфоліо, як вітрину, де бренди можуть мене побачити. І це справді працює», — ділиться вона.
Росіна вірить, що постійна праця, розвиток і цілеспрямованість обов’язково приведуть до бажаного результату.
Живучі в Україні, Росіна добре усвідомлювала, що поїздка до Південної Кореї — це дороге задоволення, яке її родині не під силу. Авіаквитки, житло, харчування, кишенькові витрати — усе це вимагало чималих коштів. Вона бачила, як непросто її батькам і без додаткових витрат, тому навіть не дозволила собі просити в них допомоги.
«Я знала, що не можу перекладати це на їхні плечі. Це було б несправедливо. Тож я вирішила самостійно знайти спосіб вирішити цю проблему», – зазначила дівчина.
Вона й досі пам’ятає той день, коли все змінилося. Після навчання, переглядаючи стрічку на телефоні, вона натрапила на рекламу одного мобільного додатку, що обіцяв можливість підзаробити онлайн. Спершу поставилася до цього скептично, сумнівалася, чи не черговий обман. Але вирішила спробувати — і це стало першим кроком до її мрії.
«Я завантажила додаток без жодних очікувань. Просто подумала: а раптом. І — як не дивно — він справді працював», — згадує вона.
Саме з цього невеликого, але сміливого кроку розпочався її шлях до великої мети.
З моменту, коли Росіна відкрила для себе той додаток, він став її «роботою на повну ставку». Вона буквально жила в ньому — днями й ночами працювала, аби назбирати грошей на квиток і проживання в Кореї.
«Це була моя єдина можливість, мій шанс, — розповідає Росіна. — Я трималася за нього з усіх сил. Якщо чесно, я й досі не розумію, як витримала той ритм. Але коли маєш мрію — сили беруться звідкись самі».
Вона зізнається, що навіть сьогодні іноді згадує той випадковий рекламний банер і відчуває вдячність. Вона вважає, що це було ніби знак згори, вчасне послання, подарунок у той момент, коли вона найбільше цього потребувала.
Коли Росіна нарешті здійснила поїздку до Кореї, ейфорія швидко зникла. Перші дні були важкими: зовсім інший менталітет, стрімкий ритм життя, незнайомі технології. Як людині з невеликого міста, їй було складно адаптуватися.
«Пам’ятаю свій перший день дуже чітко. Я сиділа в аеропорту перед картою метро, не розуміючи, куди мені їхати. Була втомлена, розгублена, довкола — майже нікого», – згадує вона.
І саме тоді сталося те, що вона досі згадує з особливим теплом. До неї підійшла літня корейська жінка й тихо, по-доброму запитала, чи все гаразд. Дівчина пояснила ситуацію. І жінка не просто допомогла з маршрутом, а поїхала з нею аж до потрібного міста, хоч її шлях лежав в інший бік.
«Я була шокована. Це був акт чистої доброти. Я нічого не просила — вона просто побачила в мені загублену дівчину й вирішила підтримати. І це був ще один знак того, що я на правильному шляху», – згадує дівчина.
Цей момент назавжди закарбувався в її пам’яті. Саме тоді вона вперше відчула, що навіть у чужій країні можна звернутися по допомогу й отримати щиру підтримку.
Нині вона вже майже три роки живе в Кореї. За цей час її життя тісно переплелося зі світом моди та фотосесій. Щоранку вона розпочинає з легкого сніданку — це обов’язковий ритуал, адже попереду робота, що потребує енергії та концентрації. Пропущений сніданок може негативно вплинути на результат зйомки, а вона завжди намагається викладатися на повну.
Фотосесії у неї відбуваються приблизно чотири рази на тиждень. Іноді це короткі зйомки — по 2–3 години, а іноді — справжні марафони, що тривають 9–12 годин. Кожна зйомка — це окрема історія, проте деякі запам’ятовуються особливо яскраво.
Однією з таких стала фотосесія для бренду весільних суконь, що тривала цілих 12 годин. Це був знімальний день для лукбуку, під час якого вона приміряла 35 різних суконь. А це 35 переодягань, 35 фотозйомок, постійне коригування зачіски та макіяжу та необхідність зберігати свіжий вигляд у кадрі.
А буквально минулого місяця в неї відбулася фотосесія для одного з найвідоміших брендів масажних крісел у Кореї. Попри швидкий темп роботи, зйомка тривала дев’ять годин. Це було для моделі непросто, але результат виявився справді вражаючим. Коли Росіна бачить якісні світлини, розуміє, що всі зусилля були недаремні.
Зазвичай співробітники починають спілкуватися з нею англійською, але щойно вона відповідає корейською — завжди дивуються. Іноді навіть на мить завмирають, а потім питають: «Ти справді так добре говориш корейською?»
Росіна вивчала мову протягом трьох років ще в Україні. Її цікавила не лише сама мова, а й культура, і вона чітко усвідомлювала, що знання корейської стане вагомою перевагою в модельній кар’єрі. І дійсно, коли вони чують, як вільно вона розмовляє, атмосфера одразу стає теплішою, спілкування — легшим, а співпраця проходить у дружньому тоні.
Часом в неї складається враження, що її сприймають майже як свою — майже як кореянку. Це для неї дуже приємно. Говорити на одній мові з роботодавцем дозволяє точно зрозуміти його очікування й втілити їх у процесі зйомки. У результаті фотографії виходять саме такими, як вони їх уявляли, — а це найголовніше.
«Особливо зворушливими для мене є моменти, коли корейці запитують, звідки вона родом. Дізнавшись, що я з України, щиро дивуються — очі буквально стають удвічі більшими. Вони зазвичай кажуть, що Україна асоціюється у них із країною неймовірно красивих дівчат. І майже щоразу, почувши слово «Україна», зізнаються, що мріють туди полетіти й побачити все, що зараз там відбувається на власні очі. Такі миті наповнюють мою душу теплом і гордістю за свою батьківщину», – розповідає Росіна.
Навіть живучи в Кореї, вона постійно думає про рідну країну. Дуже сумує за батьками, молодшою сестричкою, бабусями й дідусями. Її найбільша мрія – щоб усі вони змогли приїхати до неї в Корею.
Життя в Кореї, звісно, дуже відрізняється від звичного українського. Особливо це відчувається в харчуванні — їжа там зовсім інша. Іноді Росині нестерпно хочеться скуштувати щось рідне, українське. Буває, що лише думка про домашній борщ викликає сльози… Звісно, у Сеулі є ресторани з українською кухнею — наприклад, у районах Тондемун або Хонде. Але дорога туди займає приблизно годину, і не завжди є сили їхати. Тому вона часто купує необхідні продукти та готує вдома — це хоч трохи повертає відчуття дому.
Нещодавно в Росіни були зйомки для YouTube-каналу, де вона представляла Україну. Під час інтерв’ю дівчина раптом усвідомила, що давно не розмовляла українською. Деякі запитання змусили її глибоко замислитися, і це стало надзвичайно цінним досвідом — знову відчути зв’язок зі своєю Батьківщиною.
У моделі також є подруга з України, з якою вони спілкуються щодня і яка теж мріє приїхати до Кореї. Їй дуже хочеться, щоб вони зустрілися в Сеулі й проводили час разом.
Росіна добре розуміє, наскільки серйозним і важливим є рішення — поїхати до Кореї та розпочати модельну кар’єру. Це зовсім інша країна з іншим менталітетом, кухнею та традиціями. Усе нове може викликати страх. Але якщо у когось є така мрія, вона радить щиро в неї повірити. Дівчина вважає, що не варто втрачати шанс зробити мрію реальністю.
Так, спочатку може бути непросто. Але з часом, крок за кроком, усе стає зрозумілішим і легшим. Зараз в інтернеті є величезна кількість інформації — і про життя в Кореї, і про модельний бізнес. Коли вона тільки починала, такого доступу не було, багато чого доводилося дізнаватися на власному досвіді. Сьогодні ж відповідь є майже на кожне запитання — потрібно лише докласти трохи зусиль і бажання.
«Корея — дуже безпечна країна. Проблеми трапляються рідко, а у випадку будь-яких інцидентів рівень безпеки оперативно підвищують до максимуму. Це місце, де справді можна зосередитися на своїх цілях, не переймаючись базовими речами», – зазначає модель.
Вона щиро хоче, щоб кожна людина, яка мріє стати моделлю та приїхати до Кореї, змогла це зробити. Навіть якщо друзі чи знайомі за спиною говоритимуть неприємні речі — як це було і в її житті — не варто звертати на це уваги. Не можна дозволяти чужим словам збити себе з обраного шляху. Варто почати з малого — з фотосесій із друзями, навчитися почуватися впевнено перед камерою. А далі кожен зможе знайти свій власний шлях. Вона вірить: усе можливо, якщо не здаватися й наполегливо йти до своєї мрії.
Фото надані Росіною Коджебаш.
Інтернет-видання Бессарабії
