«У мене весь час поганий настрій. Нічого не можу з собою зробити. Немає сил ні на що. Примушую себе вийти з дому», – ці слова нещодавно почула від знайомої. На жаль, такий психологічний стан переживають сьогодні багато українців і не усвідомлюють, що їм потрібна допомога. Підтримувати психологічний стан на відповідному рівні ми виявилися не готові. Та й про ментальне здоров’я багато людей дізналися завдяки проєкту Олени Зеленської «Ти як?».
«Яке благополуччя може бути під час війни?» – нерідко приходиться чути. Але виявляється саме зараз треба, як ніколи, зберігати спокій і знаходити в собі сили долати труднощі. Як допомогти собі підтримати психологічний стан і чи варто звертатися до психолога? В чому мешканці Болградського району шукають радість і звідки беруть душевні сили? Відповіді на ці та інші питання збирала журналістка видання «Махала».
Болградський район знаходиться далеко від лінії фронту, але придунайські порти російські війська обстрілюють постійно, а на місцевих кладовищах все більше прапорів України на могилах загиблих воїнів. Для багатьох місцевих мешканців відпочинок та інші радощі повсякденного життя стали недозволеною розкішшю, бо люди самі собі забороняють радіти життю, аргументуючи тим, що на фронті та в тилу гинуть українці та українки, жінки та діти. Хронічний стрес нерідко призводить до розладів психічного здоров’я. Про те, що свій психологічний стан можна і треба контролювати багато людей не знали донедавна.
За визначенням ВООЗ, ментальне здоров’я (психічне здоров’я) – це стан благополуччя, при якому людина може реалізовувати власний потенціал, долати життєві стреси, продуктивно й плідно працювати та робити внесок у життя спільноти.
На тлі хронічного стресу українців під час війни в Україні з’явилася Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?».
Мета кампанії – сприяти формуванню в суспільстві культури піклування про ментальне здоров’я, дати розуміння та показати інструменти, які допоможуть українцям дбати про свій внутрішній стан.
За даними соціологічних досліджень, понад 90% українців мали хоча б один із симптомів тривожного розладу, а 57% перебувають у зоні ризику розвитку ментальних порушень. Українці не мають звички звертатися до фахівця: 31% громадян не вважають свої проблеми достатніми для цього. Зараз це основний бар’єр на шляху звернення по психологічну допомогу. Такі данні приводить скринінгова платформа психічного здоров’я “Anima.ua”.
Нещодавно у Василівській громаді оселилася волонтерка Олександра Згурська, вона працює з молоддю в межах проекту Громадської організації «Будуємо Україну разом». За фахом вона психологиня, з початком повномасштабного вторгнення отримала спеціалізацію кризового психолога. Вона розповіла нашому виданню, що ментальне здоров’я не менш важливе ніж здоров’я фізичне.
«Ми на це мало звертаємо уваги, бо раніше у радянському союзі було так, що якщо ти звертаєшся до психолога, то ти вже хворий. А насправді це не так. Дуже часто до психолога люди приходять в тому стані, що тільки психолог їм вже не допоможе. І щоб такого не було, дуже важливо звертати увагу на своє ментальне здоров’я. Дуже важливо інформувати людей про самодіагностику», – розповіла Олександра.
Вона вважає, що інформуванням про ментальне здоров’я має вестися скрізь: у державних закладах, на спеціальних заходах, в учбових закладах, пресі тощо. Треба більше популяризувати цю тему і ламати стереотип, що до психолога звертаються хворі люди. Психолог ніколи не ставить діагнози, але допомагає відкоригувати душевних стан людини і не довести його дійсно до хвороби.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександра у складі групи медико-психологічної допомоги працювала на Львівському залізничному вокзалі, який прийняв дуже багато людей з числа внутрішньо переміщених осіб. Так розпочався її шлях кризового психолога.
Вокзал був розділений на зони, члени групи обходили його і спілкувалися з людьми. Їх було дуже багато. Ця робота проводилася цілодобово, працювали декілька груп.
«Коли людина в кризі, то у неї немає ресурсу звернутися по допомогу, тому і була створена така служба, ми самі ініціювали спілкування, щоб зрозуміти чи потрібна людині допомога чи ні», – згадує Олександра.
«Це коли ти не можеш покривати свої базові потреби. Коли протягом останніх семи днів ти відчуваєш, що немає сил, немає бажання виходити на вулицю, поганий апетит, немає бажання контактувати з людьми. Треба відразу звертатися до психолога», – розповідає психологиня.
Є гарячі лінії психологічної допомоги, які працюють в Україні цілодобово і безкоштовно.
«З чого почати. Я б порадила завести щоденник емоцій, записувати кожен день, що я відчуваю, який в мій психологічний стан і тоді можна аналізувати, де я зараз. Саме страшне і важке в психічних розладах те, що вони з’являються поступово. І для людини в якийсь момент її стан стає звичним і нормальним, а насправді він ненормальний. Бо не може бути нормальним постійне відчуття втоми і небажання спілкуватися з людьми. Але через привикання втрачається той момент, коли треба звернутися по допомогу. Щоденник саморефлексії – це дуже класно. Треба завести це в щоденну звичку», – радить Олександра.
Дійсно починати треба з самодопомоги. Багато корисної інформації є на сайті Всеукраїнської програми «Ти як», де зібрано багато порад з самодопомоги, телефони психологічної служби, в тому числі і інформація про те, чому не треба соромитися звернутися до психолога.
Країна, яка перебуває в стані війни потребує багато фахівців-психологів, а їх вже сьогодні не вистачає. Особливо в маленьких містечках, як Болград, не говорячи вже про сільські громади.
Про проблему кадрів виданню «Махала» розповіла заступниця Болградського міського голови Ганна Мунтянова.
Міська рада вже тривалий час шукає психолога для роботи в КЗ «Центр надання соціальних послуг» Болградської міської ради.
Депутати прийняли відповідну Програму підтримки сімей загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь в захисті Батьківщини від військової агресії російської федерації проти України, на 2023-2025 роки. В Програму заклали кошти на фінансування штатної одиниці психолога, але спеціаліста досі немає.
«Ми очікуємо, що до нас прийде після закінчення вишу молода спеціалістка. Маємо попередню домовленість. Сьогодні навіть навчальні заклади громади не забезпечені психологами, за останні кілька років багато людей звільнилося, навіть у міських навчальних закладах. Ми з жовтня 2023 року шукаємо спеціаліста для КЗ «Центр надання соціальних послуг», який займатиметься військовими, сім’ями військових, ВПО та тими людьми, які опинилися у складній життєвій ситуації. Але знайти спеціаліста не можемо, хоч і працюємо з вишами, районним Центром зайнятості. Навіть зверталися до волонтерських організацій і були згодні на те, щоб психолог працював у нас вахтовим методом. Дуже чекаємо на фахівця. Маємо надію, що він у нас з’явиться», – розповіла Ганна Мунтянова.
А поки в громаді проходять різні заходи з популяризації ментального здоров’я. І поступово мислення людей змінюється. Вони уособлюють важливість збереження свого ментального здоров’я та оточуючих.
На початку березня в Болградській громаді стартував весняний жіночий марафон «Розквітай». Його ініціатором став КЗ “Туристичний інформаційний центр “БОЛГРАД”
Болградської міської ради, автором ідеї та безпосереднім виконавцем була співробітниця Центру Анастасія Семенюк.
Заходи, які організовував Центр, не тільки об’єднали жінок громади, але й багатьом дозволили дійсно відновити енергетичний баланс і знайти справу, яка давала душі відпочинок, а тілу здоров’я.
Жінки громади вивчали нейрографіку, займалися йогою, отримували поради від професійної косметологині по догляду за собою, підбирали здорове харчування та спортивне навантаження, дегустували крафтові вина, сири, мед від місцевих виробників, зустрічалися з професійним нумерологом, малювали вином, тощо.
«Мені було дуже приємно, коли після чергової нашої зустрічі одна з жінок сказала мені, ледве стримуючи сльози, що вона відпочила душею і знайшла у нас дійсно те, що шукала. Я була дуже задоволена, що наша робота не пройшла даремно, що ми комусь допомогти. Бо саме це і хотіли зробити. На жаль, марафон, який ми назвали весняним, закінчується з настанням літа. Але я сподіваюсь, що самі зустрічі будуть мати продовження. А ті знання і навички, які отримали учасниці марафону будуть корисними для підтримки їх ментального здоров’я», – розповіла виданню Анастасія Семенюк.
Багато людей, не знаючи про сам факт існування поняття ментального здоров’я, але шукають те, що дозволяє їм підтримувати душевну рівновагу. Мешканці громади поділилися з нами своїми відчуттями і розповіли про те, що дарує їм радість.
Ніна Биковська, волонтерка, дружина військовослужбовця
В цей нелегкий час кожен з нас знаходиться в постійному стані стресу. Але родичі військових відчувають це найбільш гостро. Мій чоловік на фронті. Для того, щоб не збожеволіти, треба постійно бути чимось зайнятим. Для мене найкращим порятунком є волонтерство та робота. Для того щоб забезпечити хлопців всім необхідним, шукаєш кошти, знайомих, які можуть допомогти. Робота моя пов’язана з дітками, занурююсь в неї з головою. Так легше витримати напругу. Але коли залишаєшся наодинці, знову і знову всі думки про наших рідних, які на війні. Найбільшу радість відчуваю, коли змогли передати хлопцям те, що їм вкрай необхідно і дуже засмучуюсь коли довго не можемо закрити збір, або знайти необхідні матеріали, деталі. Закликаю всіх донатити, бо це ціна нашої свободи, нашого життя!
Олександр Шевернов, фотограф, студент
З початком повномасштабного вторгнення я продовжив займатися улюбленою справою, а саме: фотографією та зйомкою відео. У мене з’явилася можливість шляхом фотографії висловити свою позицію на ті чи інші речі. Я намагаюся постійно знаходити якісь ідеї та втілювати їх у життя, отримуючи від цього задоволення. Під час процесу зйомок, я не маю часу думати про щось погане, адже повністю занурений у роботу
Олена Хлібна, переселенка, зооволонтерка
Я не можу спокійно спати і їсти, доки не наллю в спеку води і не погодую тварин. Мені стає легше на душі, коли я знаю, що свою місія я виконала і комусь допомогла. Кожного ранку я виходжу з дому з двома баклажками води, обходжу місто. Спершу люди викидали миски, які я роблю з пластикових баклажок. Але я себе запрограмувала на те, що не маю засмучуватися, бо я все роблю правильно. По можливості пишу, що це вода для тварин. Здебільшого всі миски зараз стоять. При кожній нагоді я намагаюся розмовляти з людьми і розбудити в них співчуття до тварин. Ця добра справа дає мені відчуття задоволення і радості.
Фото видання, Туристичного центру “Болград”, героїв публікації, надані редакції.
Інтернет-видання Бессарабії
