У другий день перебування на історичній батьківщині своїх предків, родина Ренато Олівейра вирушила зранку на кладовище села Острівне, щоб разом із Петром Добрєвим знайти могили своїх родичів і провести обряд поховання особистих речей дідуся та бабусі бразильця, які все життя мріяли повернутися на батьківщину, але так і не змогли цього зробити. Журналістка інтернет-видання «Махала» провела ще один незабутній день у компанії гостей із далекої Бразилії, документуючи важливі історичні події для майбутніх поколінь.
Родина привезла із собою речі Зони (Зіновії) та Гергі (Георгія) Галєвих, аби здійснити символічний ритуал їхнього поховання — біля могили хоча б одного представника зі свого роду. На старому кладовищі, крокуючи між пам’ятниками давно спочилих місцевих жителів, бразильці разом із Петром уважно вдивлялися в написи, шукаючи знайомі імена, прізвища чи дати, що могли б вказати на слід рідних.
«Імовірно, предки Галєвих жили ще в ті часи, коли на надгробках не робили написів, — припустив Петро Добрєв. — Але ми спробуємо знайти сліди Івана чи Михайла Галєвих, які, можливо, поховані саме в цій частині кладовища».
Та роки й клімат зробили свою справу: більшість надгробків у старій частині цвинтаря втратили написи, а деякі — й зовсім залишилися без жодних слідів минулого. Усвідомивши складність завдання, Ренато Олівейра вирішив спершу зустрітися з місцевими родичами, відвідати будинки, де народилися його бабуся і дідусь, щоб знайти бодай якусь зачіпку про місце поховання своїх предків.
Хоч могили рідних пану Ренато й не вдалося знайти та увагу відвідувачів привернули кілька охайних, свіжо побілених пам’ятників, перев’язаних рожевими та синіми стрічками та з відновленими гранітними табличками — це були надгробки пращурів Петра Петровича.
«Якось ми з родичами зібралися на кладовищі в один із поминальних днів, і я, користуючись нагодою, вирішив розпитати, де поховані наші прадіди, прабабусі та їхні брати й сестри. Коли дізнався, хто і де спочиває, відновив їхні пам’ятники. Відтоді ми постійно за ними доглядаємо», — розповів Петро.
Серед десятків старих могил одна особливо привернула увагу — вона вирізнялася масивним пам’ятником і кам’яною огорожею, що збереглася попри час і негоду. Ця могила виявилася кенотафом для воїнів, які загинули під час Першої світової війни. Це символічна могила, яка встановлюється на честь померлого, але не містить його останків.
«Я пропоную поховати речі ваших пращурів саме біля цієї могили, якщо нам усе ж не вдасться знайти місця поховання ваших родичів. Оскільки ваш дід воював у Першій світовій війні та був поранений у стегно», — звернувся Петро до пана Ренато та його дітей.
Після відвідин кладовища, де, на жаль, бразильцям не вдалося знайти могили своїх предків, делегація вирушила до будинку, в якому колись народилася бабуся Зона. Будинок нині безлюдний, уже близько двадцяти років у ньому ніхто не живе. Проте, як розповіла сусідка, котра приглядає за оселею, його власниця, що нині мешкає на Заході України, щороку приїжджає до Острівного. Принаймні місяць вона проводить тут, дбаючи про порядок в ньому, попри свій поважний вік.
Будинок не зберігся в оригінальному вигляді — його перебудували у 1959 році, але на старому фундаменті, що пам’ятає попередні покоління.
Коли Ренато ступив на поріг, емоції взяли гору. Зворушений, він символічно постукав у двері й вигукнув: “Бабо Зоно, бабо Зоно, відкривай двері! Це я, твій онук Ренато прийшов!”
За згодою власниці, з якою вдалося зв’язатися телефоном, бразильці зайшли всередину, аби побачити, у яких стінах минуло дитинство їхньої бабусі. Невеликий будинок із чотирма кімнатами зберігає простоту й затишок минулих часів: побілені, як колись, стіни, підлоги, замазані глиною, старовинне начиння, що нагадує про побут далеких поколінь.
На подвір’ї гості довго розглядали старий колодязь імовірно побудований ще за часів бабусі Зони. Його джерела давно замулилися, дно висохло, а наклад, нахилившись, напівзанурився у землю.
На прощання родина зробила сімейне фото на порозі, де колись починалася історія їхнього роду, і взяла із собою невелику цеглинку на згадку про дім, який, хоч і мовчить, але пам’ятає ті далекі часи.
Наступною зупинкою подорожі став будинок двоюрідної сестри матері Ренато. Йому пощастило застати живою свою тітку — 98-річну Марію, яку в селі лагідно називають бабою Манею.
Марія народилася через два роки після від’їзду Зони та Гергі до далекої Бразилії, тому за життя вони не знали одне одного. Та, як згадує баба Маня, від батьків вона з дитинства часто чула історії про рідних, які виїхали за океан і більше ніколи не повернулися.
«Молодці, дякую, що приїхали побачити мене з такої далечини», — усміхнулася баба Маня.
«Кръв вода не става», — промовив у відповідь болгарською мовою Луан, син пана Ренато, який нині активно вивчає мову своїх предків.
«А я другий син свого батька. Дякую вам, що приймаєте нас у своєму гостинному домі. Ми горді бути тут і відчувати себе частиною вашої родини», — додав молодший син Ренато, Ренан.
Попри свій поважний вік і неміч, баба Маня щиро зраділа гостям із далекої країни. Її донька, Тетяна Михайлівна, яка припадає троюрідною сестрою пану Ренато, накрила щедрий стіл із традиційними болгарськими стравами. Не минулося і без каварми, яку називають болгарським «золотом», домашньої баниці та міліни з кабаком — усе, як заведено в бессарабських болгарських родинах.
«Усе дуже смачно, ми вдячні вам за таку гостинність», — не приховували емоцій бразильські родичі.
Свого часу баба Маня була відомою в селі співачкою, знала десятки старовинних пісень. І цього разу, попри втому та поважний вік, вона не відмовилася заспівати пісні болгарською, російською та українською мовами.
«Раніше я записував наш місцевий фольклор, — розповів Петро Добрєв. — Баба Маня виконала мені кілька десятків пісень, які тепер збережені для майбутніх поколінь».
Декілька годин пролетіли непомітно — у розмовах, теплих обіймах і сльозах радості. Та настав час вирушати далі — на зустріч із минулим.
Наступною зупинкою став будинок, де народився дідусь пана Ренато — Гергі. На жаль, господарів удома не застали. Сучасна, простора оселя тепер зовсім не нагадує той дім, який стояв тут понад сто років тому. Проте для пана Ренато це місце мало особливе значення, адже саме звідси бере початок його родинне коріння.
На вулиці дві жінки жваво обговорювали якісь побутові справи. Петро Петрович, підійшов до них, аби поцікавитися, де може бути господиня будинку. І як виявилося, одна з них, пані Софія, теж була родичкою пана Ренато і припадала йому троюрідною сестрою. Люди, які ніколи в житті не бачили одне одного обіймалися як рідні зі сльозами на очах.
Спроби зв’язатися телефоном із власницею будинку, де народився Гергі, не дали ніякого результату, тому пан Петро у спробі бодай щось довідатися про місце її перебування, звернувся по допомогу до сусіда, який саме виходив з подвір’я сусіднього будинку.
“А у вас, бува, немає родичів, які колись поїхали до Бразилії? — запитав він. — Це гості звідти, приїхали побачити землю своїх предків”.
Чоловік відповів, що його мати виїхала до Бразилії ще у 1925 році та пізніше повернулась у село. А її дядько Галєв залишився там. З кожним словом ставало дедалі зрозуміліше, що мова йде саме про родину пана Ренато. В результаті виявилося, що перед ними — ще один його троюрідний брат.
Ця випадкова зустріч стала для бразильського гостя справжнім подарунком долі. Зворушений до сліз, він визнав, що хоча не зміг потрапити на подвір’я свого пращура, але отримав не менше — тепло рідної землі й несподівану зустріч із живими нащадками свого роду.
Подорож до будинку Гергі Галєва завершилася у будинку пані Софії, яка не відпустила несподіваних гостей просто так — після розмови на вулиці вона запросила їх до себе. Хоч господарка й не готувалася до візиту, але накрила стіл і пригостила чим мала. У щирій, душевній атмосфері гості ділилися спогадами, фактами з особистого життя та уточнювали родинні зв’язки.
Ця вулиця з давніх часів мала назву Галац — так само, як і румунське місто. Чому саме так — сьогодні вже ніхто не знає. Цікаво, що й у сусідніх селах Задунаївці та Селіогло є вулиця з такою ж народною назвою, що теж розташовані на найвищій точці.
Нині вулиця Галац у селі Острівне фактично зникла — будинки занепали та від них лишилися тільки згадки. Знайти місце, де стояв дім предків пана Ренато, виявилося непросто, але важливішим було інше — відчуття близькості до історичного коріння.
Повернутися на кладовище, щоб завершити розпочату вранці справу, вже не вдалося — сонце сіло за обрій. День видався насиченим і сповненим емоцій, тож вирішили продовжити пошуки наступного дня.
Нагадаємо, в Острівному Суворовської громади побувала делегація з Бразилії: у перший день гостей познайомили з історією села. Читайте статтю за посиланням.
Далі буде.
Інтернет-видання Бессарабії
