Коли говорять про Болград, то обов’язково згадують Болградську гімназію імені Георгія Раковського. Відомий на півдні Одещини та в Болгарії навчальний заклад, якому нещодавно виповнилося 166 років, завжди асоціювався зі збереженням болгарської мови та традицій. Саме в часи незалежної України гімназію відродили та створили умови для навчання представників національних меншин на півдні Одещини. Як живе сьогодні навчальний заклад та долає виклики війни? Журналісти видання «Махала» відвідали гімназію та поспілкувалися з учнями, батьками та вчителями закладу.
Болградську гімназію дехто називає болгарською. Але це не дуже коректно. По-перше, це український навчальний заклад, який працює за програмами МОН України. По-друге, тут навчаються не тільки етнічні болгари, але й діти інших національностей, які живуть в багатонаціональній Бессарабії – албанці, гагаузи, українці, росіяни тощо.
Гімназія не прив’язана до території обслуговування і є комунальним закладом, який належить територіальним громадам Одеської області, підпорядковуючись Департаменту освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації. Тобто вчитися тут може дитина з будь-якого району Одеської області та інших областей за погодженням з департаментом освіта та науки Одеської ОВА.
За інформацією заступниці директорки гімназії з навчально-методичної роботи, вчительки болгарської мови та літератури Наталі Кара, гімназію на початок навчального року відвідує 440 дітей, всі паралелі мають по два класи. В тому числі набрали цього року два класи першокласників – 39 дітей.
Навчання в закладі випускники згадують з теплотою. Своїми спогадами поділився випускник 2024 року Руслан Іоргов, який навчався в гімназії, починаючи з 7 класу. Він приїхав у Болград з батьками з болгарського села Оріхівка.
«Я етнічний болгарин. Дома в більшості спілкуємось болгарською. Виріс в болгарському селі в болгарській атмосфері. Це вплинуло на вибір навчального закладу. Я ніколи не пожалкував, що навчався тут, бо в гімназії створені всі умови для розвитку. Володію вільно болгарською, українською, поглиблено вивчав англійську. Мені подобається, що тут зберігають болгарську мову та традиції, у нас міцні зв’язки з Болгарією. Не так давно я допомагав знімати короткометражку про болгарського діяча Василя Левски, навіть був у головній ролі. Це дуже корисний досвід”, – повідомив Руслан.
Він розповів, що скоро їде на навчання до вишу Болгарії. Він вибрав спеціальність психолога, бо любить спілкуватися та влаштовувати комунікацію. А ще вважає, що ментальне здоров’я – це дуже важливо.
“Психологи будуть дуже затребувані в Україні, бо багато військових та членів їх родин потребуватимуть допомоги. Не знаю, як складеться далі моє життя, але хотів би після навчання повернутися в Україну та допомагати тут. А ще планую подорожувати», – поділився Руслан.
Своїми враженнями та планами поділилася і випускниця гімназії 2024 року Маргарита Архіпова.
«Навчалася в гімназії з першого класу. Мама обрала для мене цей заклад, і їй дуже вдячна, що вона мене сюди привела, бо тут я розкрила свої здібності та таланти. Всі ці роки я займалася в народних художніх колективах пісні та танцю, і мені це дуже подобається. Але для себе я вибрала напрям ветеринарної медицини. Я люблю тварин. Завжди їм допомагала. Скоро поїду на навчання до вишу Болгарії. Для мене болгарська мова рідна. Дома спілкуюся болгарською. А ще мрію передати мову та болгарські традиції своїм дітям», – розповіла вона.
Наталя Кара розповіла, що після початку повномасштабного вторгнення в гімназії стали навчатися діти внутрішньо переміщених осіб. Найчастіше болгарську мову вони не знають, починають вивчати саме в гімназії та роблять це досить успішно. Це доводить приклад родини Маковей, яка переїхала в Болград з міста Бердянськ Запорізької області. Мама Наталя Григорівна відвела до гімназії двох дітей – в перший та п’ятий клас і поділилася, чому вибрала саме цей навчальний заклад.
“Спочатку мені просто сподобалася візуально гімназія. Потім я почала дізнаватися, що це за навчальний заклад. Мені сказали, що тут вивчають болгарську мову. Я вважала, що це дуже цікаво. І дітям це буде корисно, тим більше, що тут є мовне середовище, багато людей розмовляють болгарською. Я вважаю, що мов не буває багато. Діти не знали мови до того, як ми сюди приїхали. А зараз ми всією сім’єю вивчаємо болгарську. Навіть я прагну опанувати цю мову”, – розповіла Наталя Маковей.
Наталя Кара розповіла, що гімназія має свою специфіку, яка полягає в тому, що тут болгарську мову вивчають з першого класу як обов’язковий предмет.
«Коли батьки приводять до нас в перший клас своїх дітей, то свідомо роблять цей вибір. Навіть якщо вони не є етнічними болгарами і не розмовляють болгарською, їх дитина вчить болгарську мову та традиції. З 10 класу діти вивчають болгарську літературу, історію Болгарії та мають курс традиції та звичаї болгар. Якщо дитина хоче вчитися у нас, то болгарська мова не стає перешкодою. Вони опановують її швидко», – поділилася Наталя Василівна.
Болгарська мова викладається за програмами, які затверджені МОН України. А вчителі гімназії є співавторами підручників для вивчення болгарської. Сьогодні вони опановують і нові предмети – історію Болгарії, курс традицій. Одна з проблем – не вистачає підручників, мало літератури, але, на думку вчительки, про це варто подумати вже після перемоги.
Гімназію як навчальний заклад національних меншин Бессарабії було відроджено в 1993 році. Відповідну Постанову Кабмін ухвалив 5 квітня 1993 року. Також прийняті рішення на рівні двох держав – України та Болгарії, які регламентують діяльність гімназії. Вони стосуються не тільки вивчення мови та збереження традицій, але й обміну досвідом, освітніми проєктами, в тому числі навчанням випускників гімназії в вишах Болгарії. А також залучення педагогів Болгарії у навчальний процес гімназії.
З 1996 року в гімназії працюють болгарські викладачі. Першим прибув викладач народних співів, потім хореографії, потім запровадили предмет з історії Болгарії. Викладачі з Болгарії проходять конкурсний відбір у своїй країні та приїздять сюди на 5 років, перебуваючи в Україні цілий навчальний рік. Заробітну плату вони отримують через Міністерство освіти та науки Болгарії. І в цьому також специфіка гімназії. Діти можуть спілкуватися безпосередньо з носіями мови та отримувати знання спеціалістів, яких в Україні або немає, або не вистачає.
Бессарабія залишається досі до кінця не вивченим краєм як в Україні, так і Болгарії. Тому за допомогою викладачів обох країн діти писали наукові роботи та досліджували цей край. Вони збирали фольклор, порівнювали традиції випікання хліба в Болгарії та українській Бессарабії, відроджували традиційні народні свята та вивчали болгарський діалект мешканців Бессарабії, якого в Болгарії вже немає. Багато заходів гімназія проводила з обласним центром болгарської культури в місті Болград – відроджували обряд Лазарки, Коляда тощо.
Згодом в гімназії відкрили болгарську етнографічну кімнату, яка відображає історію та традиції бессарабських болгар.
«Люди часто приносили нам різні предмети побуту. Коли експонатів стало багато, ми відкрили кімнату. Нас просили зберегти якісь дорогі для родини речі, і ми це зробили. Коли вивчаємо болгарську літературу, обов’язково відвідуємо цю кімнату, щоб доторкнутися до історії болгар. Унікальність її в тому, що тут зібрані речі з різних сіл. І люди часто впізнають місцевість, де ця річ виготовлена – Чийший чи Пандаклія, чи щось інше. Діти хочуть доторкнутися до цих речей. Бо це зв’язок поколінь», – поділилася Наталя Кара.
У гімназії утворилася міцна співпраця з Болгарією. Бували роки, коли одна дитина протягом року могла 5-7 разів виїжджати до Болгарії, бо вона була учасником чи учасницею творчих народних фестивалів, конкурсів, наукових конференцій, мовної практики чи просто їде на відпочинок.
Але з початком повномасштабного вторгнення багато чого змінилося.
Раніше в гімназії навчалися діти з різних регіонів – Запоріжжя, Умані, Кіровоградської область, Криму, не кажучи вже про Одеську область. Тоді працював пансіон, і діти перебували тут цілодобово. З початку війни пансіон припинив роботу. Хтось із гімназистів поїхав, а ті, хто хотів закінчити тут навчання, залишилися під наглядом батьків та шукали житло.
«У нас і зараз навчаються діти з понад 20 населених пунктів півдня Одещини. Вони приїжджають на заняття кожного ранку. У нас є п’ять маршрутів підвозу дітей», – розповіла Наталя Кара.
Але вже понад двох років в гімназії немає болгарських викладачів. Після повномасштабного вторгнення Болгарія вирішила припинити тимчасово їх роботу в Україні. Викладачі виїхали в березні 2022 року. Відтоді тут не працюють колективи народних співів та танців, бо не мають керівників. А курс «Традиції та звичаї Болгарії» учням викладають онлайн за ініціативою вчителя з Болгарії.
«В цьому році нам повідомило Міністерство освіти та науки Болгарії, що вони проводять конкурс, щоб до гімназії повернулися викладачі. Ми не маємо поки результатів конкурсу, але сподіваємось, що він відбудеться і до нас приєднаються колеги з Болгарії. Поки з вересня викладатимуть наші вчителі, які пройшли курси підвищення кваліфікації», – повідомила Наталя Кара.
Донедавна гімназія працювала в змішаній формі – тиждень онлайн і тиждень офлайн, бо не вистачало укриттів. З цього навчального року всі гімназисти повертаються за парти. На момент відвідування гімназії там очікували на комісію з прийомки нового укриття, яке повністю закриває потреби в безпечному перебуванні учасників освітнього процесу під час повітряної тривоги. На його облаштування було виділено з обласного бюджету майже 4 млн грн.
Змішана форма навчання спонукала вихованців гімназії шукати шляхи налагодження комунікації. Вони заявили, що з початком війни їм не вистачає живого спілкування. Так з’явився проєкт, який вони втілювали за підтримки ЮНІСЕФ. Результатом проєкту стало створення клубу для спілкування. Протягом місяця учні проводили різні заходи, грали в ігри. А ще поповнили матеріальну базу закладу.
На другому поверсі актової зали знаходиться музей гімназії. Її історія така багата, що заслуговує на окрему розповідь.
Музей створений в 2003 році і зареєстрований як історичний музей навчального закладу. Тут розповідається, як болгарські колоністи в Буджакських степах прагнули освіти та добивалися створення навчального закладу.
Болградська гімназія ім. Г.С. Раковського була засновано 1858 року на запит болгарської громади. Цей заклад став справжнім культурно-освітнім центром і дав путівку в життя низці видатних діячів Болгарії.
На стіні копія Указу князя Конакі Богоріді про відкриття центрального болгарського училища.
«Уявіть собі, представники 40 болгарських колоній вважали, що навчання – важливий крок вперед. Наші предки жили в хатинках, а думали про навчання», – звернула увагу Наталя Кара.
Говорячи про унікальність гімназії, доречно згадати, що в школі були підготовлені два прем’єр-міністри Болгарії, два генерал-полковники Збройних сил Болгарії, академік і ректор Софійського університету, засновник болгарської національної опери, міністри фінансів, юстиції. Тут розпочинав навчання і експрезидент України Петро Порошенко.
Наталя Кара розповіла, що тут вчилися не тільки діти багатих колоністів, а й ті, що мали здібності. А ще рівень знань гімназії дозволяв випускникам ставати студентами престижних вишів в Європі. Більш того, комітет болгарських колоністів ухвалив рішення про виплату стипендії болгарським студентам – набагато вищої ніж у інших. Так вони намагалися стимулювати студентів до навчання.
За роки свого існування гімназія дев’ять разів змінювала статут, бо територія Бессарабії переходила під юрисдикцію різних держав – Росії, Румунії, Молдови, радянської Союзу, незалежної України.
В радянські часи гімназію перетворили на звичайну середню школу, яка однак залишалася флагманом освіти району. І тільки, коли Україна стала незалежною державою, розпочався новий етап розвитку гімназії, яка знову зайняла своє гідне місце навчального закладу для національних меншин України.
«Болгарські вчителі, які сюди приїздили, завжди нам казали: ми щасливі, що попали сюди. Тут пишаються тим, що вони болгари. І використовують свої права, які надає держава, у навчанні і розвитку», – поділилася Наталя Кара.
Сьогодні гімназія, як і вся Україна переживає нелегкі часи. На фронті захищають Україну її випускники. На стіні гімназії портрет загиблого випускника Ігоря Хіньова. Як нагадування про те, що представники національних меншин – українські болгари, гагаузи, албанці – гідно несуть варту мужності.
Статтю можна прочитати болгарською мовою.
Когато се говори за Болград, винаги се споменава Болградската гимназия „Георги Раковски“. Учебното заведение, което неотдавна отбеляза 166-годишнината от създаването си, винаги е било свързано с опазването на българския език и традиции. Именно в дните на независима Украйна гимназията се възражда и се създават условия за обучение на представителите на националните малцинства в южната част на Одеска област. Как живее училището днес и как преодолява предизвикателствата на войната? Журналистите на „Махала“ посетиха гимназията и разговаряха с ученици, родители и учители.
Някои хора наричат Болградската гимназия българско училище. Но това не е много правилно. Първо, тя е украинско учебно заведение, което работи по програми на Министерството на образованието и науката на Украйна. Второ, тук учат не само етнически българи, но и деца от други националности, живеещи в многонационална Бесарабия – албанци, гагаузи, украинци, руснаци и др.
Гимназията не е обвързана със своя район на обслужване и е общинска институция, собственост на териториалните общности на Одеска област, подчинена на Управлението по образование и наука на Одеската областна държавна администрация. Това означава, че тук може да учи дете от всеки район на Одеска област и от други региони, при условие че получи одобрение от Департамента по образование и наука.
По думите на Наталия Кара, заместник-директор на гимназията по учебно-методическата дейност, учител по български език и литература, в началото на учебната година в гимназията учат 440 деца, а всички паралелки са с по два класа. Тази година са записани две паралелки първокласници – 39 деца.
Възпитаниците на гимназията си спомнят с добро за времето, прекарано в нея. Руслан Йоргов, възпитаник на 2024 г., който е учил в гимназията от 7. клас, сподели своите спомени. Той е дошъл в Болград с родителите си от българското село Ориховка.
„Аз съм етнически българин. Повечето от нас говорят на български вкъщи. Израснал съм в българско село, в българска атмосфера. Това оказа влияние върху избора ми на учебно заведение. Никога не съм съжалявал, че уча тук, защото в гимназията има всички условия за развитие. Владея свободно български, украински и задълбочено изучавам английски език. Харесва ми, че тук се пазят българският език и традиции и имаме силни връзки с България. Неотдавна помогнах за създаването на късометражен филм за българския деец Васил Левски и дори изиграх главната роля. Това беше много полезен опит“, – казва Руслан.
Той сподели, че скоро ще учи в университет в България. Избрал е да се занимава с психология, защото обича да общува и да организира комуникацията. Освен това смята, че психичното здраве е много важно.
„Психолозите ще бъдат много търсени в Украйна, защото много войници и техните семейства ще имат нужда от помощ. Не знам какъв ще бъде животът ми, но бих искал да се върна в Украйна след следването си и да помагам тук. Също така планирам да пътувам“, – споделя плановете си Руслан.
Маргарита Архипова, възпитаничка на гимназията през 2024 г., също сподели своите впечатления и планове.
„Уча в гимназията от първи клас. Майка ми избра това учебно заведение за мен и аз съм ѝ много благодарна, че ме доведе тук, защото тук открих своите способности и таланти. През всичките тези години участвам в групите за народно творчество за песни и танци и това много ми харесва. Но аз избрах за себе си областта на ветеринарната медицина. Обичам животните. Винаги съм им помагала. Скоро ще отида да уча в университет в България. Българският език е моят роден език. Вкъщи говоря на български. Мечтая също така да предам езика и българските традиции на децата си“, – казва тя.
Наталия Кара разказва, че след началото на пълномащабната инвазия децата на вътрешно разселените лица са започнали да учат в гимназията. Най-често те не знаят български език, затова започват да го учат в гимназията и се справят доста успешно. Това се доказва от семейство Маковей, което се премества в Болград от град Бердянск, Запорожка област. Майката Наталия Григориевна води двете си деца в гимназията – в първи и пети клас – и споделя защо е избрала точно това училище.
„Отначало просто ми хареса визуалният вид на гимназията. След това започнах да установявам какво е това училище. Казаха ми, че тук се изучава български език. Помислих си, че това е много интересно. А и би било полезно за децата, още повече че тук има езикова среда, много хора говорят български. Смятам, че езиците никога не са твърде много. Децата не знаеха езика, преди да дойдем тук. А сега учим български като семейство. Дори аз самата искам да науча този език“, – каза Наталия Маковей.
Наталия Кара разказа, че гимназията има своите особености, а именно, че българският език се изучава като задължителен предмет още от първи клас.
„Когато родителите водят децата си в нашия първи клас, те съзнателно правят този избор. Дори и да не са етнически българи и да не говорят български език, детето им научава българския език и традиции. От 10-ти клас децата изучават българска литература, българска история и имат курс за българските традиции и обичаи. Ако детето иска да учи при нас, българският език не е пречка. Те го научават бързо“, споделя Наталия.
Българският език се изучава по програми, одобрени от Министерството на образованието и науката на Украйна. А учителите от гимназията са съавтори на учебници за изучаване на български език. Днес те изучават и нови предмети – история на България, курс за традициите. Един от проблемите е липсата на учебници и литература, но според учителката това е нещо, за което ще се мисли след победата.
Гимназията като образователна институция за националните малцинства в Бесарабия е възстановена през 1993 г. Кабинетът на министрите приема съответното решение на 5 април 1993 г. На ниво две държави – Украйна и България – също са взети решения, които регламентират дейността на гимназията. Те се отнасят не само до изучаването на езика и съхраняването на традициите, но и до обмяната на опит, образователни проекти, включително обучението на възпитаници на гимназията в български университети. Това включва и участието на български учители в образователния процес в гимназията.
От 1996 г. в гимназията работят български учители. Първи пристига учител по народно пеене, след това по хореография, а след това е въведен предмет по история на България. Учителите от България се избират на конкурсен принцип в родната им страна и идват тук за 5 години, като остават в Украйна през цялата учебна година. Те получават заплатите си по линия на българското Министерство на образованието и науката. И това също е спецификата на гимназията. Децата могат да общуват директно с носители на езика и да получават знания от специалисти, каквито в Украйна или няма, или липсват.
Бесарабия е все още неизследван регион както в Украйна, така и в България. Затова, с помощта на учители от двете страни, децата написаха научни статии и изследваха този регион. Те събираха фолклор, сравняваха традициите за печене на хляб в България и украинска Бесарабия, възраждаха традиционни народни празници и изучаваха българския диалект на Бесарабия, който вече не съществува в България. Гимназията проведе много мероприятия с регионалния център на българската култура в град Болград, като възроди обредността Лазарка, Коляда и др.
По-късно в гимназията е открита българска етнографска стая, която отразява историята и традициите на бесарабските българи.
„Хората често ни носеха различни предмети от бита. Когато имаше много експонати, отваряхме стаята. Помолиха ни да запазим някои скъпи за семейството вещи и ние го направихме. Когато изучаваме българска литература, винаги посещаваме тази стая, за да се докоснем до историята на бесарабските българи. Тя е уникална, защото съдържа вещи от различни села. И хората често разпознават района, в който е направено това нещо – Кишия или Пандаклия, или нещо друго. Децата искат да се докоснат до тези неща. Това е връзка между поколенията“, казва Наталия Кара.
Гимназията е развила силно сътрудничество с България. „Имаше години, в които едно дете можеше да отиде в България 5-7 пъти годишно, защото беше участник в творчески фолклорни фестивали, конкурси, научни конференции, езикови практики или просто отиваше на почивка.
Но с началото на пълномащабната инвазия много неща се промениха.
Преди това в гимназията са учили деца от различни региони – Запорожие, Уман, Кировоградска област, Крим, да не говорим за Одеска област. Тогава е имало пансион и децата са оставали тук денонощно. От началото на войната пансионът спира да работи. Някои от учениците напуснали, а тези, които искали да завършат образованието си тук, останали под надзора на родителите си и си търсели квартира.
„Все още имаме деца от повече от 20 населени места в южната част на Одеска област. Те идват на занятия всяка сутрин. Разполагаме с пет маршрута за транспортиране на децата“, казва Наталия Кара.
Но вече повече от две години в гимназията няма български учители. След пълномащабната инвазия България решава временно да преустанови работата им в Украйна. Учителите заминават през март 2022 г. Оттогава групите за народно пеене и танци не работят тук, защото нямат ръководители. А курсът „Традиции и обичаи на България“ се преподава онлайн по инициатива на учител от България.
„Тази година от българското Министерство на образованието и науката ни информираха, че провеждат конкурс за връщане на учители в гимназията. Все още не разполагаме с резултатите от конкурса, но се надяваме, че той ще се състои и че колегите от България ще се присъединят към нас. Междувременно нашите учители, които са завършили курсове за повишаване на квалификацията, ще преподават от септември“, – каза Наталия Кара.
Доскоро гимназията работеше в смесена форма – една седмица онлайн и една седмица офлайн, тъй като липсваха приюти. От тази учебна година всички ученици ще се върнат на чиновете си. По време на посещението училището чакаше комисията да приеме нов подслон, който ще отговаря напълно на нуждите на участниците в учебния процес за безопасно пребиваване по време на въздушно нападение. За изграждането му от регионалния бюджет са отпуснати почти 4 млн. гривни.
Смесената форма на обучение подтикна учениците от гимназията да търсят начини за установяване на комуникация. Те заявиха, че след началото на войната им липсва живото общуване. Така те измислили проект, който осъществили с подкрепата на УНИЦЕФ. В резултат на проекта беше създаден клуб за общуване. В продължение на един месец учениците провеждали различни събития и играли игри. Те също така попълниха материалната база на институцията.
Музеят на гимназията се намира на втория етаж на актовата зала. Историята му е толкова богата, че заслужава отделен разказ.
Музеят е създаден през 2003 г. и е регистриран като исторически музей на училището. В него се разказва как българските колонисти в Буджакските степи са търсили образование и са се стремили да създадат учебно заведение.
Българската гимназия „Г. С. Раковски“ е основана през 1858 г. по искане на българската общност. Тази институция се превръща в истински културен и образователен център и дава старт в живота на редица видни личности в България.
На стената е поставено копие от указа на княз Конаки Богориди за откриването на централното българско училище.
„Представете си само, че представителите на 40 български колонии са вярвали, че образованието е важна стъпка напред. Нашите предци са живели в колиби, но са мислели за образованието“, посочва Наталия Кара.
Говорейки за уникалността на гимназията, си струва да се спомене, че в нея са се обучавали двама министър-председатели на България, двама генерал-полковници от Българската армия, академик и ректор на Софийския университет, основателят на Българската национална опера, министрите на финансите и правосъдието. Тук е започнал обучението си и бившият президент на Украйна Петро Порошенко.
Наталия Кара разказва, че тук са учили не само децата на заможни колонисти, но и тези с талант. А нивото на знанията на гимназията е позволявало на възпитаниците ѝ да станат студенти в престижни университети в Европа. Освен това комитетът на българските колонисти решил да изплаща стипендии на българските ученици – много по-високи от тези на останалите. По този начин те се опитвали да насърчат учениците да учат.
През годините гимназията девет пъти променя устава си, тъй като територията на Бесарабия попада под юрисдикцията на различни държави – Русия, Румъния, Молдова, Съветския съюз и независима Украйна.
По съветско време гимназията е преобразувана в обикновено средно училище, което остава водещо в образованието на областта. Едва когато Украйна става независима държава, започва нов етап от развитието на гимназията, която отново заема полагащото ѝ се място като образователна институция за националните малцинства в Украйна.
„Българските учители, които идваха тук, винаги ни казваха: ние сме щастливи, че сме тук. Те се гордеят, че са българи тук. И използват правата си, дадени от държавата, в своето образование и развитие“, каза Наталия Кара.
Днес гимназията, както и цялата Украйна, преживява трудни времена. Нейните възпитаници защитават Украйна на фронта. На стената на гимназията има портрет на загиналия възпитаник Игор Хинов. Той напомня, че представителите на националните малцинства – украинските българи, гагаузите, албанците – са достойни за смелост.
Інтернет-видання Бессарабії
