Федора Панагія, засновника сімейної династії музикантів, керівника народного ансамблю «Ізвораш» Новосільської філії комунальної установи «Центр культури та дозвілля» Ренійської міської ради, добре знають далеко за межами рідного села. Його загальний стаж роботи у сфері культури становить 48 років. Він двічі переможець районного конкурсу «Людина року»: у 2009 році у номінації «Людина року села Новосільське», у 2015 році – у номінації «Діяч культури та мистецтв року». Нещодавно згідно з розпорядженням Одеської обласної державної (військової) адміністрації Федору Івановичу Панагії призначено стипендію як ветерану культпросвітньої роботи.
Федір Панагія грає майже на двох десятках інструментів – це справжня людина-оркестр. Його професійне становлення та творчий зліт припали на 70-80-ті роки минулого століття. Про цей насичений подіями час він завжди згадує з особливою теплотою і розповів журналісту видання “Махала”. Але розпочалася бесіда з питань про батьків та шкільні роки.
«Мої батьки були простими сільськими трудівниками, обидва працювали у колгоспі. Папа Іван Васильович — теслею, ковалем, мама Віра Георгіївна — пекарем. Наше дитинство було цікавим і веселим, наша хата була на березі лиману, трохи нижче за церкву. Там був і стадіон, де грали у футбол, будували курені. Щонеділі ми показували дорослим концерти. Я з 6 років уже грав на гармошці – сам навчився. Здібності до музики виявились і в моїх молодших братів Василя і Пантелія. З п’ятого по десятий клас вони займалися у філії музичної школи. Загалом нас у сім’ї четверо дітей, ще є сестра Олена», – згадував він.
Федір Іванович розповів, що змалку вмів не лише грати, а й ремонтувати гармошки, хоча ніхто його цьому спеціально не вчив — інструмент він відчував інтуїтивно. З 4 класу почав самостійно освоювати акордеон. Зі шкільної лави — а в школі він був відмінником, його фото висіло на дошці пошани — вирішив стати музикантом. Грав на шкільних вечорах, а також у духовому оркестрі ДК, створеному в середині 60-х років.
«22 квітня 1970 року у нашому селі урочисто здали в експлуатацію нову будівлю Будинку культури. Дата була обрана не випадково, країна відзначала 100-річчя від дня народження Леніна. Одночасно відкрили йому пам’ятник, який встановили через дорогу, навпроти. А через рік у нас запрацювала філія музичної школи. Я тоді навчався у 9 класі та музичну грамоту освоював, в основному, сам. Звісно, мені допомагали. Наприклад, працівники ДК Ілля Михайлович Карагяур, він грав на духових інструментах, і Семен Костянтинович Чавдар, який закінчив за напрямом колгоспу музичні курси. З першого ж дня, як ввели в експлуатацію новий ДК, я був серед тих, хто забезпечував музичний супровід танців (так тоді називали дискотеки), і це тривало аж до закінчення школи», – поділився спогадами Федір Іванович.
Здобувши атестат про середню освіту, він подав документи до Одеського культпросвітучилища і вступив. За рік навчання довелося перервати, оскільки його призвали до армії.
«Служив тут же, в Одесі. Наш командир дуже любив музику та організував у частині молдавський народний ансамбль, у якому грав і я. Як вдалося зібрати стільки молдаван в один музичний колектив? Дуже просто. У нас служило багато хлопців із Молдови. Ми виступали в Одеському Будинку офіцерів та часто виїжджали на різні конкурси, концерти. Коли після демобілізації у 1976 році повернувся до Новосільського, голова колгоспу Григорій Васильович Вельчу одразу запропонував мені роботу у Будинку культури. Я хотів акомпаніатором, але завідувачка відділу культури Євгенія Петрівна Мозер бачила мене на посаді директора. Я відмовлявся, бо ще молодий, мені було лише 20 років з невеликим, переживав, що не впораюся, але Євгенія Петрівна мене заспокоїла, запевнивши, що у всьому допомагатиме і підтримуватиме. Довелося погодитись. Працюючи, продовжив навчання у культпросвітучилищі, але вже на заочному відділенні», – розповів Федір Іванович.
З першого дня молодий керівник активно включився в роботу. Насамперед створив ансамбль молдавської народної музики «Тараф», організував роботу гуртків. І справа пішла! Культурне життя у Новосільському буквально завирувало.
«Методисткою у районному Будинку культури тоді працювала Марія Георгіївна Катаной. Вона дуже гарно співала, тому Євгенія Петрівна попросила її стати солісткою нашого ансамблю. Вона кілька разів приїжджала на репетиції, і того ж 1976 року в жовтні ми поїхали на обласний фестиваль у місто Кілія, де «Тараф» завоював призове місце. З того часу ми почали гастролювати селами, іншими районами, брали участь у конкурсах в Одесі, кілька разів давали концерти у Києві, на ВДНГ, а також у Болгарії, Румунії. Ми виступали як професійний ансамбль і звернулися до управління культури, щоб здобути звання народного. Нас три роки поспіль прослуховувала комісія зі столиці, і в результаті ми звання отримали. Це сталося 14 грудня 1987 року. З того дня ансамбль змінив назву на “Ізвораш”. Ми почали гастролювати ще більше, давали навіть платні концерти, до яких випускалися відповідні афіші. Далі нас запросили на обласний конкурс ансамблів народних інструментів на приз двічі героя соціалістичної праці Павла Пилиповича Ведути, який проходив у Березівському районі. Ми посіли перше місце і отримали перехідний приз – чудовий вітрильник ручної роботи. Потім за кілька років знову взяли участь у цьому конкурсі і знову виграли! А коли вибороли перше місце і втретє, то за його умовами приз залишився у нас. Він і досі зберігається в Будинку культури», – розповідає Панагія.
Оскільки у колгоспному дитячому садочку не було музичного керівника, голова Георгій Петрович Вельчу попросив Федора Івановича взяти на себе цю роботу. У дошкільній установі він пропрацював за сумісництвом цілих 15 років. А коли у 1982 році помер шкільний вчитель музики, директорка Катерина Семенівна Карачебан звернулася до Панагії – в школі він пропрацював 10 років. Поєднання давалося нелегко: на роботу в садок він ходив під час обідньої перерви в ДК, а уроки в школі давав у свій вихідний у понеділок.
2004 року, коли помер завідуючий філією музичної школи, Федору Івановичу запропонували і цю посаду, на якій він пропрацював до виходу на пенсію у 2015 році. Крім того, викладав дітям за класом акордеону, навчав їх грі на мандалині, духових інструментах. Багато його випускників потім закінчили в Одесі музичне училище. Крім цього, він створив дитячий молдавський народний ансамбль «Гіочел», його учасники грали на різних інструментах. Після виходу на пенсію організував чоловічий вокальний ансамбль “Дунереній”. Стояв і біля джерел відомого в районі жіночого вокального ансамблю «Басарабянка». Також він тричі обирався депутатом Ренійської районної ради. Схоже, Федір Іванович за свою довгу та насичену трудову біографію ніколи не відпочивав.
«Сили та натхнення мені дають любов до музики та своєї роботи. Я все життя займаюся улюбленою справою і вдячний долі, що надала мені таку щасливу можливість», – сказав він, відповідаючи на запитання журналіста, як він все встигає.
«Федор Іванович дуже працьовита і відповідальна людина, гарний сім’янин. Він дуже тактовний, намагався, щоб у колективі не виникало жодних конфліктів, щоб ніхто ні з ким не сварився. Зовні спокійний, але всередині в нього, як кажуть, все кипить. Він завжди сповнений різних творчих ідей, вміє запалювати ними своїх колег. Де ми тільки не були, де тільки не виступали! Це був чудовий час, який завжди згадую із теплотою та вдячністю», – розповіла журналісту «Махали» перша солістка ансамблю «Ізвораш», колишня начальниця Ренійського районного відділу культури Марія Катаной.
На головному фото Федір Панагія в центрі.
Інтернет-видання Бессарабії
