З дитинства Руслан Бондаренко з Врадіївської громади обожнював спорт: «Я мріяв бути схожим на свого дядька, який займався мотоспортом і важкою атлетикою. Змалку завжди бачив удома штанги та гирі, а ще обожнював фільми про Джекі Чана чи Шварценеггера. Потім і сам захопився футболом та боксом».
Раніше у рідному селищі чоловіка не було багато гуртків, тому Руслан займався сам, без тренера. Тому тепер він активно надолужує втрачене — відвідує всі тренування спортивних команд, їздить з дітьми на змагання та прищеплює рідній громаді любов до спорту.
ШоТам розповідає, як йому це вдається.
Моя освіта зовсім не пов’язана з теперішньою роботою, адже я навчався на юриста. Після університету працював кадровиком в районній адміністрації, а згодом мене запросили очолити при ній першу Молодіжну раду. Тоді ця робота так мене захопила, що я вирішив продовжувати нею займатися.
Я хотів здійснювати мрії дітей, тому часто возив їх на концерти улюблених зірок, а коли вони мені щиро за це дякували, я по-справжньому відчув себе щасливим завдяки своїй роботі. І щоразу відчуваю це, коли йду вулицею, а зі мною вітаються хлопці та дівчата, а також їхні батьки, які завжди тиснуть руку й дякують за те, що я роблю.
У 2019 році я очолив Молодіжну раду вже в рідному селищі, а з 2021 року — окремий сектор. На цій посаді вирішив прищеплювати молоді любов до спорту.
У нас навіть є зала для кіокушинкай-карате, і вся наша громада вже пишається призеркою Європи та чемпіонами України з цього виду спорту. Ми за те, аби виховувати людей, які ведуть здоровий спосіб життя, і впевнені, що вони розвиватимуть нашу державу.
У нашому ліцеї є футбольна команда «Сокіл», яка минулого року посіла друге місце на обласних змаганнях. Кожен з цих дітей мене надихає, вони — гордість нашої громади. Хоч і працюю в селищній раді, я є для них товаришем — разом з ними їжджу на змагання, фотографую ігри, тому діти відчувають мою підтримку.
Часто ми з юнаками та дівчатами організовуємо толоки, аби показати приклад іншим. Я щиро радію, що ці діти самі проявляють ініціативу та хочуть робити наше селище кращим. Працювати з молоддю важливо, бо це робота з нашим майбутнім. Найскладніше, мабуть, те, що нам на цю сферу не виділяють багато фінансів, і я не можу на це вплинути.
Ми співпрацюємо з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» понад рік. Завдяки йому наша громада отримала вже цілий автопарк: екскаватори, трактори, вантажівки, — адже раніше ми мали застарілу техніку.
І так само понад рік Проєкт підтримує наші ініціативи для молоді. Наприклад, цьогоріч у квітні ми зробили перший спільний захід — взяли на стажування в селищну раду четверо людей.
Одна зі стажерок Наталія долучилася до координаційної ради з розвитку молоді. Радію, що тепер працюватимемо з нею, бо це енергійна людина, яка завжди має багато ідей.
Ще одна стажерка Світлана Андрєєва працювала в моєму секторі, а тепер стала частиною Молодіжної ради та допомагає мені з заходами, які ми проводимо в громаді. Світлана їздила на тренінги з комунікації з молоддю від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» і тепер намагається використовувати поради фахівців у своїй роботі.
Також у нас був стажер Іван Мельник, який на ненадовго влаштувався інспектором із земельних питань в Адамівському старостинському окрузі. Але він дуже вболіває за своє село: побудував там спортивний майданчик, привозить команди на змагання та допомагає з облаштуванням укриття.
Тому я дуже вдячний за ці стажування, бо ця ініціатива допомогла нам поповнити органи самоврядування ініціативними людьми.
Вважаю, що державні службовці мають дослухатися до жителів громади та допомагати втілювати їхні потреби. Ми з дітьми мріємо відкрити великий молодіжний простір, де можна буде проводити психологічні тренінги та створити нові спортивні секції.
Діти просять про гуртки шахів та армреслінгу. А ще я б хотів, аби там могли збиратися ветерани та літні люди, тобто цей простір має об’єднати громаду.
Ми вже подавали грантові заявки — поки невдало. Проте хто стукає, тому відчиняють, тому ми працюватимемо в цьому напрямку. Я дуже хочу, щоб мене запам’ятали, як людину, яка змогла створити таке місце для нашої молоді.
Діти просять про гуртки шахів та армреслінгу. А ще я б хотів, аби там могли збиратися ветерани та літні люди, тобто цей простір має об’єднати громаду.
Ми вже подавали грантові заявки — поки невдало. Проте хто стукає, тому відчиняють, тому ми працюватимемо в цьому напрямку. Я дуже хочу, щоб мене запам’ятали, як людину, яка змогла створити таке місце для нашої молоді.
А ще маю дуже багато професійних планів після нашої перемоги. Я створив власний проєкт «Генофонд» і записую інтерв’ю з цікавими людьми нашої громади. І нам дійсно є кого показати — чемпіонів України, призерів Європи зі спортивних змагань, культурних діячів. Тому ще одна моя мрія — розповісти Україні про неймовірну молодь нашої громади.
Автор Марія Лаврів
Інтернет-видання Бессарабії
