В Болградському районі є декілька центрів соціального обслуговування громадян, які найчастіше називають домами милосердя. Один з них знаходиться в селі Криничне. Журналісти видання “Махала” відвідали його, щоб подивитися, як живеться там людям, які є проблеми й що необхідно для їх вирішення.
Криничненський дім милосердя відкрили у 2003 році. Про цей ювілей минулого року ніхто не згадав. А було б добре, щоб до ювілею центру зробили подарунок у вигляді ремонту, або укріплення матеріальної бази.
Зараз в центрі соціального обслуговування перебуває 29 людей – 11 осіб з Болградської громади, 5 осіб з Криничненської громади та по 3 особи з Василівської, Кубейської, Городненської громад. Також є 4 особи, які проживають на контрактній формі, тобто повністю оплачують своє перебування в закладі.
“В нас зараз знаходиться 14 чоловіків та 15 жінок. Кожна громада пропорційно до кількості займаних місць в нашому центрі виділяє субвенцію з місцевого бюджету. У середньому на одну людину виділяється 130 тисяч гривень на рік. Також люди, які тут проживають, надають нам 75 відсотків від своєї пенсії. Ще ми приймаємо людей на контрактну форму оплати. Ціна проживання для контрактника 10 тисяч 188 гривень на місяць. В цю вартість входить харчування, медичне обслуговування, комунальні послуги та інше”, – розповів директор центру соціального обслуговування Іван Куртєв.
Центр максимально може прийняти 34 людини. Тут є 10 кімнат, у середньому в кімнаті проживають по 3-4 людини. У центрі обслуговування діє чотириразове харчування: сніданок, обід, полуденок та вечеря. Меню складається раз на 10 діб. На першому поверсі проживають ті, хто пересувається на колісному кріслі та лежачі люди. На жаль, є і такі.
На першому поверсі знаходяться кухня, їдальня, санвузол, душ. Санвузол є й на другому поверсі. За людьми, які не можуть себе обслуговувати, доглядають 5 нянечок. Загалом штат робітників центру соціальної підтримки складає близько 21 людини.
“Я сама родом із Баку, але доля так звела, що вийшла заміж за болгарина з села Виноградне. У нас була хороша сім’я, але, на жаль, мій чоловік помер. З родичів також нікого не залишилося. Мені вже 86 років, тут живу вже 10 років, мене все влаштовує, про нас дбають – годують, перуть, купають. Наші працівники чудові. Годують теж добре, 4 рази на день. В кімнатах тепло, тільки от не всіх медикаментів вистачає”, – розповіла журналістам бабуся Олена.
“У мене був забій, тому я на візку, але іноді намагаюсь вставати, розробляти ноги. Живу на першому поверсі, все доступно – їдальня, душова, туалет, є можливість вийти на подвір’я подихати свіжим повітрям”, – розповів мешканець села Залізничне Георгій Михайлович.
Також своєю історією поділилася мешканка села Баннівка на імʼя Ніна.
“У мене було двоє дітей – син і дочка. Але, на жаль, син помер, донька зникла безвісти в 13 років. Тут живу вже 5 років, мене тут все влаштовує, за нами доглядають, годують добре, намагаємося якось відволікатися, розмовляємо, читаємо газети, журнали, виходимо подихати свіжим повітрям”, – розповіла пані Ніна.
Потрапивши всередину приміщення, перше, на що ми звернули увагу, це специфічний запах. В закладі немає сучасної системи вентиляції, обладнати її – немає коштів. В їдальні частина стелі потребує ремонту, бо дах протікає. Стан душових і туалетів теж бажає кращого. Укриття на території центру соціального обслуговування, на жаль, немає.
“Взагалі для таких закладів має бути витяжна вентиляція, має бути ліфт, щоб спускати непересувних людей, наприклад, до укриттів. Але центр розміщується в прилаштованому приміщенні. Спочатку тут була лікарня, її закрили, а у 2003 році приміщення переобладнали під дім милосердя. На даний момент найбільша проблема – це фінансування. Я працюю тут уже 15 років, і всі ці роки нам обіцяють ремонт, але поки що безрезультатно. Інколи нам допомагають благодійні організації, за що я їм дуже вдячний. Останній раз ще наприкінці минулого року надали памперси, яких весь час не вистачає. Щодо стелі ми вже запланували ремонт, чекаємо поки потеплішає, щоб розпочати будівельні роботи”, – відзначив Іван Куртєв.
З дозвілля у пенсіонерів – перегляд телевізора, доступ до бібліотеки, також є можливість пограти в настільні ігри. У зимовий період люди здебільшого збираються в їдальні, там спілкуються, грають у шахи, шашки та доміно, переглядають разом телевізор.
Влітку є можливість провести час в альтанці на вулиці. Але, на жаль, ніяких гуртків чи розваг для людей не проводять. В більшості вони проводять вільний час у своїх кімнатах. Тут немає спортивного залу. Директор закладу визнає, що люди мало рухаються, а це в їх віці дуже важливо. Але все знову ж таки через нестачу коштів, не можуть найняти спеціаліста, щоб займався з людьми, які тут проживають.
“Наш штат співробітників можна сказати укомплектований. Проте хочу наголосити, що є ризик, якщо люди будуть звільнятися, то знайти нову людину на цю посаду буде нелегко, оскільки робота дуже важка, а зарплата в них мінімальна”, – зауважив Іван Семенович.
Загалом скарг від мешканців дому милосердя ми не почули. Але проблеми видно відразу. Вони пов’язані з недостатнім фінансуванням – відсутність ремонту, немає ліфта і укриття, старі меблі і білизна, відсутність розваг і малорухливе життя мешканців. Життя тут наче зупинилося. І як би це сумно не звучало – для більшості мешканців це їх останній притулок. Але добре, що він взагалі є.
Фото: Софія Чебан
Інтернет-видання Бессарабії
