Софія Богданова-Цонкова зізнається, що не уявляє свого життя без сцени. «Мене ніхто спеціально не вчив співати. Сама не знаю, звідки це в мене», – щиро зізналася співачка, яка пропагандує своєю творчістю гагаузьку культуру і, працюючи хормейстером у сільському Будинку культури, передає майстерність своїм учням, навчаючи їх особливостям гагаузького народного співу.
Її репертуар нещодавно поповнився піснею «Болбока», на яку було знято кліп, та відомою «Червоною рутою», яку вона заспівала гагаузькою. І де б вона не виступала: чи в рідному селі, чи за його межами – вона незмінно зриває оплески глядачів. Але мало хто знає, яким тернистим був її шлях до успіху, через які випробування їй довелося пройти й не зламатися, не втратити бажання жити та співати. Про це вона розповіла журналісту видання “Махала”.
Софія Богданова-Цонкова родом із села Дмитрівка Болградського району. Першою її наставницею була бабуся, яка сама добре співала. Софія згадує, що в дитинстві була сором’язливою: вона тихо, щоб її ніхто не бачив, підходила до віконця підвалу і, дивлячись у нього, як у дзеркало, співала. Співала від душі, самовіддано і часом так захоплювалася, що навіть не помічала, як сусідка зупинялася та прислухалася. Якось вона сказала бабусі: «Що ти ховаєш онуку? Влаштуймо на вулиці концерт, і нехай вона заспіває». Потім Соня стала сміливішою і співала на сільських святах. Так, крок за кроком, відпрацьовувалася її майстерність, вигадувалися жести, рухи та танцювальні па. Вона ставала справжньою артисткою.
Співала у школі й брала участь у сільській самодіяльності. Постійно виступала на концертах самодіяльності та оглядів району. Не залишала вона своє захоплення й навчаючись у Кагульському педучилищі на вихователя дитячого садка: дівчину помітили та запросили взяти участь в огляді талантів середніх спеціальних закладів.
Потім вона одержала запрошення стати студенткою Кишинівської консерваторії. Причому без іспитів. Але любов до дітей переважила, й вона залишилася в училищі. Після його закінчення повернулася до рідного села, працювала у дитячому садку, але постійно брала участь у художній самодіяльності.
Прийшло кохання. Потім весілля та щастя. Народився син, жили молодята в сім’ї чоловіка. Досі Софія Іванівна з вдячністю згадує свою першу свекруху, яка стала їй по-справжньому дорогою. Заміжжя, народження дитини не стали перешкодою для творчості, а надихали її продовжувати виступати на різних фестивалях та заходах.
Але все добре чомусь закінчується. Трагічно гине чоловік. Соні було трохи більше двадцяти років, на руках маленький Вовочка. Вона згадує, що в той час їй здаватися, що життя скінчилося. У ті страшні дні свекруха стала для неї підтримкою та опорою, прикладом доброти та мужності. Але співати вона більше не могла й не хотіла. Їй здавалося, що на сцену вона вже більше не вийде.
Минуло кілька років. Худрук Дмитрівського БК Парасковія Чебан умовила Соню поїхати до Кам’янки Ізмаїльського району, де проводився заключний концерт ІІ Всесоюзного фестивалю самодіяльної народної творчості. Вона завоювала аудиторію та отримала запрошення на обласний тур.
З Дмитрівським колективом «Зюмбюль» Софія Іванівна виступає на сценах Одеси, Києва, Москви, Туреччини, міст та сіл Одеської області. У ці ж роки вона виступає на Міжнародному конкурсі «Гагауз сєсі» у Комраті та отримує Гран-прі та звання «Золотий голос Гагаузії».
«Ми тоді разом із колективом лікарні показували там посиденьки, а дмитрівці мали виступати після Котловини. Я була на сцені однієї з ведучих цього заходу, і тому добре його пам’ятаю. Наша програма була гарною і я вже передчувала перемогу котловинців. І тут заспівала Софія Іванівна. Я зрозуміла: Котловина програла! Такого вокалу до того моменту я ще не чула. Це було диво!», – згадує керівник музейного комплексу Котловинського ліцею Ніна Дейнека, у минулому художній керівник сільського Будинку культури.
Ніна Іванівна тоді навіть припустити не могла, що долею був уготований сюрприз.
«Ансамбль «Зюмбюль» із Дмитрівки дуже любили у гагаузьких селах та завжди запрошували грати на весіллях. Одного разу вони приїхали грати у Котловині на весіллі дочки своєї землячки. Соня була однією з солісток цього ансамблю, поряд із сестрою Анною та її чоловіком Степаном Борлаком. Її чудовий спів почув брат нареченої Михайло Цонков. І зрозумів, що закохався з першого погляду в цю вродливу і дуже скромну дівчину. Він намагався за нею доглядати, але щоразу отримував від воріт поворіт. Але Михайло виявився хлопцем із справжнім гагаузьким характером і не залишав спроб завоювати її прихильність. Він працював ночами на розвантаженні вагонів, щоб заробити гроші на дорогу, і майже щотижня їздив з Одеси до Дмитрівки до своєї коханої. Вона пояснила йому, що після трагічної загибелі чоловіка залишилася вдовою і заміж більше не збирається. Але молодик все ж таки пішов до її батьків і за всіма правилами попросив руки Софії. Вони відповіли: «Не в нас ти маєш питати дозволу, а в батьків її чоловіка, який загинув. Вона тепер член їхньої родини». І він пішов до Соніних свекрухи та свекра, щоб вони дозволили їм одружитися. Уявляєте цю ситуацію? Можете уявити й те хвилювання, яке відчував тоді цей хлопець. Проте, хвилювання було марним. Старші Богданови виявилися надзвичайно чуйними й розумними людьми. Вони не стали чинити опір щастю своєї невістки, але поставили перед Софією та Михайлом умову: «Жити будете у нас!». Втративши сина, вони прийняли Михайла як рідного. Через деякий час він привіз молоду дружину до нашого села. І завдяки йому дмитрівська «зірочка» стала котловинською», – продовжує Ніна Дейнека.
Опинившись волею долі в Котловині, Софія Богданова-Цонкова спочатку працювала за фахом у дитячому садку, потім у Котловинській школі на громадських засадах керівником вокального колективу. Її учні Тетяна Казани, Наталія Нечева, Наталія Каразанфир, Світлана Станева, Василь Булгар та інші були лауреатами 1-2-3 ступенів фестивалю «Таланти твої, Україна», брали участь у міжнародних конкурсах у Ялті, Судаку, Угорщині та ін. У 2004 році вона створила танцювальний колектив, до якого увійшли учні 6 класу.
У березні 2005 року відбувся творчий вечір «Але пісня найкраща моя поки що не заспівана», присвячений 30-річчю її творчої діяльності, на якому виступили багато її вихованців. У тому ж році Софія Богданова-Цонкова створила фольклорний ансамбль «Севда гюлю», який стає лауреатом у фестивалях-конкурсах у Болграді, Тарутине, Києві, Одесі, Ізмаїлі. У грудні 2007 року він отримує звання народного, а у травні 2008-го колектив запросили на фестиваль до Туреччини, до міст Газієнтеп та Силифки. Окрім виступу з колективом, Софія співала на зустрічах із керівниками міст та областей Туреччини, де здобула високі оцінки своєї творчості.
Софія Богданова-Цонкова проводить велику роботу зі збереження звичаїв, традицій та культури гагаузького народу. За її безпосередньою участю зібрано багато експонатів для музейного комплексу Котловинського ліцею та знято фільми про народні гагаузькі танці. Щороку її вихованці беруть активну участь у конкурсах «Міс Україночка», «Чисті роси», «Дунайські зірочки», «Таланти Придунав’я», «Сокіл» («Джура»), фольклорних фестивалях тощо, у яких займають призові місця. І всі ці роки її надійним тилом лишається родина.
«Я мама трьох дітей і, поки що, п’ятьох онуків. Наприкінці грудня ми відзначили 35-річчя спільного життя з коханим чоловіком. Я вдячна йому за розуміння та підтримку всіх моїх починань. Він є одним із перших поціновувачів моєї творчості і, звичайно ж, спонсором. Я постійно у творчому пошуку, а знайшовши щось цікаве, намагаюся втілити це в життя. Багато разів з моєї ініціативи було інсценовано гагаузькі обряди на базі народного фольклорного ансамблю «Севда гюлю». Зараз у мене три різновікові його склади. Крім танців займаюся дітьми та вокалом. До кожного потрібний своєрідний підхід, а ще треба створити у танці художній задум, композицію, малюнок танцю. Хочу відзначити, що важливу роль у танцях відіграють костюми, і це все завдяки батькам та спонсорам. Я вдячна Богу, що мені випала честь заспівати пісню про улюблену Котловину, авторами якої є Зінаїда Михайлівна Чернева, яка нині проживає в Тараклії, та талановитий композитор із Молдови Ілля Ілліч Філєв, а кліп зняв та змонтував мій улюблений зять Андрій Некрасов, він киянин, але дуже полюбив гагаузів та гагаузьку культуру», – розповідає виконавиця, яка є і співочою церковного хору.
«Мені пощастило, що я опинилася саме в Котловині і що мене оточують багато добрих та прекрасних людей. Дякую, мій котловинський глядач! Все, що я роблю, роблю для вас. Люблю вас!», – з почуттям сказала на завершення Софія Іванівна.
Фото надані Софією Богдановою-Цонковою.
Інтернет-видання Бессарабії
