Волонтер – це не просто робота, а покликання, яке наповнює життя сенсом. Так можна описати шлях Тетяни Гавриленко, керівниці Кілійського волонтерського центру “Захистимо разом”, з якою поспілкувалася журналістка інтернет-видання «Махала», аби дізнатися, як сьогодні працює волонтерський центр, а також про те, що мотивує Тетяну залишатися на волонтерському фронті.
Наразі Тетяна є керівницею волонтерського центру та громадської організації “Захистимо разом”, але волонтерити вона розпочала ще у 2014 році, коли війна на Сході набирала обертів. Вона із групою однодумців допомагала не тільки військовим, але й намагалася робити рідне місто кращим. Наприклад, волонтери встановили плиту Героям України, куди зараз покладають квіти, робили різні патріотичні акції та інсталяції.
«Я хотіла аби у місті відбувалися зміни. Але як можна щось змінювати, якщо не приймати в цьому безпосередню участь. Я почала шукати однодумців та об’єднуватися із ними: з цього і почались маленькі зміни», – згадує жінка.
З самого початку повномасштабного вторгнення центр допомагав військкомату, ДСНС і поліції. Але коли про центр стали дізнаватися в області, то почали приїжджати за допомогою хлопці з Болграда, Рені, яких центр забезпечив маскувальними сітками, ковдрами та спальниками. Згодом територія допомоги розширилась з Одеської області до всієї країни. Центр допоміг десятку військових підрозділів.
Як пояснила Тетяна, у волонтерського центру за цей час з’явилась процедура для тих, хто хоче звернутися за допомогою. На окрему стіну звернень в соцмережах приходять запити від військових з переліком потрібного, а волонтери, за наявністю, закривають запит повністю або частково, починаючи від найпростішого до більш серйозних покупок, наприклад прожекторів для збиття дронів, автівки, тепловізорів, зарядних станцій.
Для того аби зібрати кошти, волонтери проводять лотереї, ярмарки та розіграші. Нещодавно їм вдалося закрити збір на чергову станцію та шолом, які вже знаходяться у захисників, а також закрити збір військовим, які знаходяться у найпекельнішому напрямку – Покровську. Наразі центр збирає на ремонт автівки для 639 батальйону, який захищає безпосередньо Одещину.
«Допомагають в більшості одні й ті самі люди. Тому й збори йдуть повільніше. Раніше ми могли закрити потрібну суму за тиждень, зараз це вже місяць. Варто зазначити, що люди проходять повз збір не тому, що не мають змоги, просто вони допомагають своїм рідним, які боронять країну, напряму», – пояснює Тетяна.
Волонтери у місті Кілія навіть відкрили музей війни “Бессарабський спротив”, він містить експонати, які передали військові. Тут волонтери проводять екскурсії малечі та дорослим, надаючи можливість ближче ознайомитися з історією боротьби захисників України.
Наразі волонтери займаються плетінням маскувальних сіток, пошиттям м’яких подушок, збирають матеріали та готуються до залиття окопних свічок.
Окрім захисників центр допомагає переселенцям та місцевим мешканцям, які цього потребують.
«Завдяки нашій допомозі, хлопці розуміють, що їх тут чекають та підтримують. Ця вдячність від захисників і звичайних громадян додає мотивації та натхнення для подальшої роботи», – розповіла волонтерка.
Коли була створена місцева тероборона, волонтерському центру виділили місце поруч, аби сформувати певний штаб, який працюватиме в одному напрямку.
«Створити волонтерський центр була не моя ідея, а спільна, але так склалося, що мені прийшлося взяти на себе керівні обов’язки. Пам’ятаю як спочатку я прийшла в штаб, взявши тільки свій шеврон волонтера з 2014 року, прапор, який почепила на стінку, та блокнот із ручкою, розуміючи масштаби майбутньої роботи», – згадує Тетяна.
Місцеві мешканці, у яких рідні перебували на фронті, намагалися допомагати їм напряму, а трохи згодом, коли вже організувався центр, люди почали нести допомогу туди.
«Десятки людей запропонували свою допомогу: хтось привіз нам власну автівку, хтось допомагав сортувати речі. З цих людей наразі залишилось десь 10-15, які працюють і досі», – пригадує волонтерка.
За роки війни волонтери стали почуватися як родина. Тож, Тетяна запропонувала продовжувати діяльність центру і після війни, проводячи безкоштовні майстер класи для місцевих жителів. Також у майбутньому жінці хотілось би отримати грантову допомогу, щоб на базі громадської організації створити молодіжний простір, якого у місті не вистачає.
Інтернет-видання Бессарабії
