Віра Деревська – сучасна двомовна буджацька поетеса, яка народилася в селі Павлівка Арцизького району, а нині проживає в місті Арциз Болградського району. Минулого року пані Вірі виповнилося 65 років. У неї за плечима багатий життєвий і творчий шлях. Поштовхом до початку творчої діяльності стала трагічна подія в житті поетеси – втрата слуху. Про свою творчість пані Віра говорить скромно: – «Сама я себе поетесою не вважаю, але дійсно дуже приємно, якщо мене такою сприймають. Пишу, коли приходить натхнення. Вірші, то вже часточка мого життя. Вони для мене вже як ліки у цей не простий час».
Інтернет-видання “Махала” поспілкувалося з пані Вірою та розпитало її про її життя.
Дитинство та шкільні роки Віри Деревської промайнули в селі Павлівка в родині будівельників: тато – машиніст баштового крана; мати – маляр-штукатур.
«Батьків я дуже любила, але для мене авторитетом завжди була моя бабуся – добра, чуйна, працьовита, гостинна, мудра, терпляча, завжди мені розповідала казки, різні історії з життя. Деякі моменти з дитинства дуже відклалися у моїй пам’яті. І перші вірші я написала, собі на подив саме про ті моменти, які пережила бабуся, а багато чого відбувалося на моїх очах… У школі я дуже любила літературу та мови. На жаль українську нам викладали лише один раз на тиждень. Але, не дивлячись на вік, зараз мені цікаво пізнавати по-новому українську мову. Коли пишуться вірші українською, я просто щаслива! У дитинстві дуже любила природу, луг, сад, ліс, річку, втім, як і багато інших дітей, адже в нас зовсім інше дитинство було. Мені подобалося бігти через ромашковий луг і спостерігати, як біжить за мною небо, я зупиняюсь і воно зупиняється. Зараз, коли я це згадую, все виливається у вірші. Вірш «НЕБО» написаний мною українською і російською мовами», – ділиться пані Віра з теплотою згадуючи свої дитячі роки.
З вдячністю поетеса згадує своїх вчителів, які ще в школі прищепили їй любов до віршів: Феодосію Федорівну – вчительку російської літератури, Аллу Іванівну – вчительку української літератури та класну керівницю – Марію Іванівну.
«Після школи я любила довго сидіти в бібліотеці. У свій час навіть мрія була – стати бібліотекарем… Я, звичайно, ніколи не думала, що писатиму вірші в такому пізньому віці… Це трапилося одного разу. Якось я прокинулася від того, що стали на мої думки приходити до мене вірші… Я брала ручку, папір і швидко записувала… Якщо не запишу, то вранці тільки сенс пам’ятаю, але отримувати вже так і не виходило, тому я під подушкою завжди тримала ручку. Чоловік у мене любитель порибалити, і часто там, насолоджуючись природою, додому я приїжджаю з готовими 5 – 6 віршами… Виходячи в місто, на ринок, де б я не була, скрізь зі мною блокнот і ручка. Експромтом можу написати вірші до фото Наталії Реу чи інших фотографів, які мене зачепили.» – розповідає пані Віра.
Закінчила училище в Одесі, за професією контролер ВТК. Працювала в Одесі на заводі сільськогосподарського машинобудівництва, а потім, з 1980 року, 12 років, на Арцизькому ливарно-механічному заводі.
«Мені запропонували роботу майстра механіко-збірного цеху, тому що в мене і спеціальність підходила, і невеликий досвід був. На той час завод працював у дві зміни, іноді навіть у три. Робота кипіла. У цеху працювало до 30 осіб: зварювальники, карусельники, токарі, свердлувальники… І я у свої трохи за двадцять взяла на себе цю непросту, але відповідальну роботу. Робота дуже подобалася. Але моєї освіти виявилося замало, тому що часто доводилося заміщати і посаду начальника цеху, а це у 25 років. Мені від адміністрації заводу дали направлення в Білгород-Дністровський сільськогосподарський технікум, на заочне навчання. За три роки я отримала спеціальність гідротехніка з меліорації.
На той час завод випускав багато продукції з меліорації. Плавили сталь, чавун, алюміній, бронзу, самі відливали готову продукцію, самі обробляли її на верстатах… Реалізація була дуже хороша. Люди були з роботою, отримували квартири.
Але прийшли дев’яності роки, поступово почало виробництво згасати. Посада майстра підпадає під скорочення. Мені запропонували стати начальником, але я відмовилася, бо на той час у мене вже було двоє дітей, я боялася що не впораюся.
У центрі зайнятості запропонували роботу завідувача Арцизького готелю і я погодилася. Там я працювала 18 років, до пенсії. Свою нову роботу я теж полюбила і готель став для мене другим будинком», – ділиться спогадами про свій життєвий шлях поетеса.
Свої вірші поетеса почала писати у 2012 році. На сьогодні їх налічується майже дві з половиною тисячі. Вірші пишуться на різну тематику: сім’я, батьківщина, спогади, свята, привітання… Найулюбленіша тема – краса природи. Саме природа найбільше надихає Віру Деревську на написання віршів: – «Обожнюю всі квіти, тільки троянд у мене у дворі, тридцять кущів. Я з ними можу розмовляти та писати про них вірші. Вони завжди додають натхнення».
Перші дві поетичні збірки Віри Деревської вийшли у світ під назвами «Натхнення» та «У променях одкровень». Якби не донька, пані Віра, напевно, ніколи б не подумала надрукувати свої вірші. Саме донька таємно забрала рукописи поетеси та зробила мамі подарунок на один з її ювілеїв.
Третя збірка «Дорога в осінь» вже була надрукована в Арцизькій редакції. Її поетеса із задоволенням роздарувала своїм рідним, друзям та в бібліотеки.
Єдиний онук, в якому пані Віра душі не чає, надихнув її на написання збірки для дітлахів, яку вона подарувала в деякі дитячі садочки м. Одеси.
Але в останні два роки центральне місце в творчості поетеси займає нова тема, про яку вона розповідає з болем у душі: – «Ну а зараз, на жаль, основна тема – це наш спільний біль, війна в Україні, яка іноді просто рве душу. Ці вірші – вірші зі сльозами, але з великою вірою у перемогу та мир в Україні. Зараз готую до друку збірку віршів українською мовою «З Україною в серці». Дуже хочу, щоб ця книга з сьогоденною болючою правдою була надрукована.».
Війна змінила нас –
нема далекіх планів,
Цінуєм мить, та кожен час,
Землі латаєм рани….
Радієм прожитому дню,
Радієм сонечку, та небу,
Радієм просто ми життю,
Багато зовсім нам не треба.
Радієм, що є світло в домі,
Радієм, що не “прилетіло”,
Що у житті знов ставим кому,
А точку, там де наболіло…
Бо нам не треба так багато…
Добра в серця, та без війни,
Бо МИР, то для життя є свято!
В це свято віримо всі ми.
Віра Деревська, 10.01.2024
Доля познайомила Віру Деревську з видатною арцизькою дослідницею та краєзнавцем – Оленою Іванівною Шварцман: – «Олена Іванівна одна з перших творчих людей, яка помітила мої вірші і саме вона мене й звеличила словом – поетеса. Часто писала приємні, з підтримкою, коментарі до моїх віршів. Хоч я себе поетесою ніколи не вважала, просто думаю, що це як Божий дар на мою підтримку.
Якось ми з Оленою Іванівною домовилися зустрітися в міській бібліотеці… Я взяла із собою свої збірки віршів, свої рукописи, де на той час було вже до двох тисяч віршів… Ми з нею довго та з цікавістю розмовляли. Я їй розповідала про своє життя, читала вірші і приємно помічала, що їй дуже цікаво… Нам би, мабуть, і доби не вистачило, щоб наговоритися. Вона мені показала свою книгу “Арциз – місто моє рідне” і дала її додому прочитати. Після захоплюючого прочитання я експромтом написала відгук віршем.
Я окунулась в книгу про Арциз,
В ней широта души,
И с памятью в два века,
В ней вся история, что под названьем-Жизнь!,
С добром, что очень красит человека.
Я прикоснулась к тишине…
Услышала деревьев шопот в парке….
Почтила память, всем погибшим в той войне…
Узнала и о людях очень ярких.
Они умеют жизнь свою любить!
Любить свой город, улочки из детства,
И Богом им дано, здесь свои гнезда свить,
Здесь аисты не зря облюбовали место…
Они, как символ мира, доброты!
Как символ бдительности счастья!
Возвышенная сила красоты!
И оберег Арциза – в одночасье.
Якось Олена Іванівна поділилася зі мною секретом, що в редакції друкується її нова книга “Арциз – вулиці розповідають”. Потім, коли ця книга вже вийшла друком, ми зустрілися в неї вдома, де вона мені подарувала цю книгу з автографом. Я була приємно вражена, що на одній зі сторінок був і мій вірш.
Ще одна незабутня зустріч, пройшла в Арцизькій галереї, де Наталія Реу презентувала свої фотокартини, а Олена Іванівна, презентувала книжечку “Поема про малу батьківщину” з фотографіями Наталії та деякими моїми до них віршами. Я була запрошена на цю презентацію… Так, я здобула несподіваний другий подарунок від Олени Іванівни!
Це жінка дуже талановитої, доброї, енергійної та невтомної душі. Я до неї завжди відчуваю величезну подяку».
Була ще одна людина, яка зіграла у творчості Віри Деревської важливу роль – це арцизька журналістка Тетяна Шарнікова. Коли Тетяна була редакторкою газети “Діло”, вірші поетеси були розміщені майже в кожному її випуску. Пані Віра зберігає ці газети по сей день, на знак вдячності Тетяні Шарніковій за увагу до неї й за те, що вона була у її житті.
Односельчанки поетеси з села Павлівка – С. А. Канарьова та Ю. В. Павлова випустили у світ книгу про рідний край під назвою «Земля моїх предків», в якій також були розміщені вірші Віри Деревської.
Двічі, перший раз у 2016 році, на честь 200-річчя Арцизу, а вдруге у 2017 році, поетеса була нагороджена грамотами та пам’ятними призами за перемогу у конкурсі «Найкращий вірш про місто Арциз».
Завершуючи розгляд творчості поетеси з міста Арциз – Віри Деревської, можна зробити висновок про непередбачувану та багатогранну природу її поезії. Її слова, наче музика, здатні розгортати пейзажі рідного краю перед читачем, переносячи його у світ поетичної мрії. Ліричні та глибокі образи, втілені в її віршах, свідчать про високий рівень творчої майстерності та здатність вразити душу читача.
Інтернет-видання Бессарабії
