Ірина та Олексій Корнієнки — власники фермерської сироварні «Koiko», що працює у селі Випасне на півдні Одещини. Тут виготовляють понад 35 видів крафтових сирів ручної роботи з козячого та коров’ячого молока, орієнтуючись на локальний ринок і споживачів, які цінують натуральність та якість. Окрім цього, подружжя виховує десятьох дітей і паралельно розвиває власне фермерське господарство. Історію створення сирного бренду журналістка інтернет-видання «Махала» дізнавалася в Ірини Корнієнко.
26 років тому Корнієнки, на той момент родина з трьома дітьми, переїхали з Білгорода-Дністровського у село Випасне. Головною метою було створити умови, у яких діти зростатимуть серед природи та споживатимуть екологічно чисті продукти.
За міським життям подружжя давно не сумує, хоча місто досі залишається частиною їхнього щоденного ритму, адже їм доводиться возити дітей на навчання, а замовникам – розвозити сири.
Сьогодні в родини вже 10 дітей, а різниця у віці між найстаршою та наймолодшою дитиною складає 20 років. Частина дітей уже мають власне життя. Старший син був військовослужбовцем і багато років брав участь у російсько-українській війні. Найстарша донька мешкає на Рівненщині та вже подарувала батькам онуку. А ще одна з доньок нині проживає на Черкащині.
Спочатку родина тримала кіз і виготовляла молочні продукти виключно для власних потреб — бринзу, кисломолочний сир, масло.
«Згодом з’явилася ідея варити сири, але ми спершу вважали це нерентабельним. Лише через кілька років я почала глибше вивчати сироваріння і пішла на перші курси», — розповідає Ірина Корнієнко.
На навчанні вона опанувала виготовлення твердих і напівтвердих сирів, Примосале та Халумі (Сулугуні). Вже понад п’ять років Ірина займається сироварінням професійно та продовжує вдосконалювати знання — зокрема, консультується з італійським сироваром Сімоном Монфреді та відвідує його курси.
Спочатку на фермі з’явилися кози, згодом — телички, які почали давати молоко через два роки. Завдяки виграному канадському гранту родина придбала двох корів породи швіц, які дають молоко з A2-бета-казеїном.
Пізніше господарство поповнилося джерсійськими коровами — невеликою, але дуже цінною породою, молоко якої має жирність 5–6% і є ідеальним для сироваріння.
«Нещодавно нам ще подарували камерунських кіз — мініатюрну породу з Західної Африки, яких просто обожнюють діти. Вони дають дуже смачне молоко, яке в розмовній практиці фермерів часто називають “пломбірним молоком”», — ділиться Ірина.
На фермі Корнієнків уже сформувалася традиція приймати гостей на вихідних. Тут проводять дегустації сирів та екскурсії, під час яких можна подружитися і поспілкуватися з тваринами.
За словами Ірини, за останні п’ять років рівень ферми та обсяги виробництва значно зросли. Початок сироваріння був методом проб і помилок, а сьогодні вона вже «відчуває матрицю сиру».
«Мій перший сир — моцарела, довго в мене не виходив, доки я не усвідомила принцип роботи з витяжними сирами. З часом я зрозуміла, що в сироварінні існують закони, яких не можна порушувати. Одне з головних правил — варити сир виключно з пастеризованого молока. В першу чергу це безпечно для здоров’я людини, а по-друге – відповідає державним стандартам. Саме це відрізняє сир від бринзи, яку готують з сирого молока», — каже вона.
Сири Ірина варить разом з донькою Мотроною, а молодші діти із задоволенням допомагають — зокрема, полюбляють крутяти лабне, маленькі сирні кульки. Окрім цього сини допомагають батькові з доглядом за худобою та заготівлею кормів.
Найманих працівників родина не має, хоча Ірина визнає, що дедалі частіше замислюється над цим.
«Потрібно встигати все: дітей до школи зібрати та відправити, допомогти їм із домашніми завданнями, займатися сироварінням, доставкою замовлень, окремо за сирами потрібно доглядати після їхнього виготовлення… Не завжди вистачає сил на такий обсяг справ», — зізнається вона.
Окремим викликом для родини залишається реалізація продукції.
«Мало зварити сир — його ще треба продати й пояснити людям його цінність, адже сучасні супермаркети переповнені фабричними сирами, які часто дешевші за крафтові», — каже підприємниця.
Перші продажі відбувалися через Instagram, а нині родина ще й активно розвиває свій TikTok. Саме завдяки соцмережам про «Koiko» дізналися ресторани регіону, які стали співпрацювати з родиною Корнієнко на постійній основі.
У Білгороді-Дністровському вони продають свою продукцію через орендований холодильник в одному з магазинів, а в Одесі сири «Koiko» можна знайти на Новому ринку. Також нещодавно в них з’явився власний сайт для онлайн-замовлень, де їхні сири купують з усіх куточків України.
Важливу роль у популяризації бренду відіграють також ярмарки крафтової продукції в Одесі.
«Ми рухаємося маленькими кроками, але впевнено і в правильному напрямку. Я сподіваюся, що бренд «Koiko» стане справою, яку ми зможемо передати у спадок своїм дітям», — підсумовує Ірина Корнієнко.
Фото надалі Іриною Корнієнко
Інтернет-видання Бессарабії
