Є в Ренійській громаді село, яке має дуже давню історію. До 1946 року воно носило назву Картал, що в перекладі з турецької значить Орел. Таку горду назву радянська влада змінила на свій манер – Орлівка. Але не змогла примусити забути історичну цінність цього місця. Саме тут, на околиці села, колись знаходилася фортеця Аліобрикс, яка була аванпостом Римської імперії на лівому березі Дунаю. Вона призначалася для охорони переправи та дороги, яка вела до міста Тира (зараз – Білгород-Дністровський) та інших міст північного Причорномор’я. Саме тут знаходиться пам’ятка археології національного значення – городище «Картал» або Кам’яна гора, як говорять місцеві мешканці. Але це унікальне місце перетворили на сміттєзвалище.
Довгий час вважалося, що на цій території знаходилася лише римська фортеця Аліобрикс. Відомо, що під час походу на придунайські народи Олександр Македонський захопив гетське городище на Кам’яній горі. Римляни високо оцінили її вигідне стратегічне положення як форпосту і побудували тут Аліобрикс. Фортеця проіснувала до 270 року, коли римські гарнізони залишили лівий берег Дунаю перед загрозою готів. Після цього Кам’яна гора спустіла.
Ці місця почали детально вивчатися тільки після того, як Україна отримала незалежність. На початку 2000 років експедиція Одеського археологічного музею Національної Академії наук України провела тут перші невеликі розкопки.
Археологи були вражені. Їм відкрилась багатометрова послідовність культурних шарів часу енеоліту (V-IV тис. до н.е.), бронзового та ранньозалізного століть. Римський форт виявився лише верхньою частиною над залишками поселень різних культур та епох, що існували на цьому місці протягом майже 6 тисяч років.
Сьогодні городище «Картал» представляє собою досить велику територію. Тут неймовірної краси пейзажі. Територія омивається з трьох сторін водами річок Дунай, Кагул та їх притоками, з іншого боку підступає озеро Картал. Тут мав би бути природний заповідник та туристичний об’єкт. Але до Кам’яної гори дорога веде через смітник, який створили місцеві мешканці. А ще тут варварськи копали глину та пісок.
Але не всім байдуже, що тут відбувається. В Орловці створена і активно працює громадська організація «Агенція місцевого розвитку Орлівка-Картал» (АМРОК), яку очолює Анатолій Абгаш. Активісти називають однією з пріоритетних для себе задач – збереження урочища «Картал» і його використання на благо громади.
Ми зустрілися з активістами в кабінеті старости села Орлівка. Тут вони збираються двічі на тиждень, обговорюють проблеми.
«Влада нас не любить, бо ми вказуємо на проблеми та говоримо, щоб їх вирішили. Думали, що ми швидко зіллємося. А ми вже два роки працюємо, бо нам небайдуже», – зазначив Анатолій Абгаш.
Як виявляється, вони не тільки вказують, а ще й багато роблять самі, не чекаючи на владу чи допомогу ззовні.
Боротьба за урочище ведеться вже не перший рік. За цей час написано багато листів в різні гілки влади – обласну, районну, міську.
Головне досягнення – влада визнала проблему. У відповіді на звернення активістів Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації зазначив, що “Утворення сміттєзвалища на території городища Орлівка-Картал у с. Орлівка Ізмаїльського району Одеської області суперечить засадам пам’яткоохоронного законодавства України та може призвести до руйнування та безповоротної втрати зазначеної пам’ятки археології національного значення».
Розібратися в ситуації Департамент просив інші обласні інстанції – Департамент систем життєзабезпечення та енергоефективності та Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації.
На місце виїхала комісія, подивилася, зазначила, що на самій Кам’яній горі немає сміття, а те, що навколо – проблема місцевої влади.
«Городище Картал – це перлина, іншого такого в Україні немає. Одеський археологічний музей зберігає багато експонатів із Орлівки. Колись тут була височина, внизу рів. У радянські часи, коли будували дамбу між озерами біля Новосільського, брали з урочища землю, бо вона мала дике камення. Більше половини височини на ту дамбу закинули. Але навіть зараз в урочищі багато історичних експонатів різних епох. Декілька років тому археологи зробили тут відкриття європейського масштабу. Вони знайшли поховання 9 тіл, їм понад 5 тисяч років. Більше поховання є тільки в Європі. Нам музей тут треба відкрити, а ми зробили звалище», – розповів Анатолій Абгаш.
За інформацією активістів, це місто дійсно було узаконеним звалищем. Таке недалекоглядне рішення прийняла Орлівська сільська рада років 30 назад. Але самого рішення ніхто не бачив. Сьогодні влада каже, що договір на використання цієї території як сміттєзвалища закінчився, нового рішення не прийнято. Тож ця територія має бути вільна від сміття, але не так сталося, як гадалося. Люди все ще за звичкою везуть побутове сміття сюди, хоч в селі і організували його централізований вивіз. Про це виданню розповів староста села Михайло Кіронакі.
«У нас є комунальне підприємство, трактор їздить вулицями раз на тиждень, збирає те, що виносять люди. Вивозимо сміття на інше сміттєзвалище, але воно також не узаконене. Сьогодні узаконеного сміттєзвалища в селі немає взагалі. Ми ініціювали це питання на рівні Ренійської громади, нам сказали, що треба спочатку розробити Генплан громади, там буде передбачено місце для звалища. Але коли це буде – не знаю. У нас укладено 186 договорів на вивезення сміття, з двору оплата – 48 грн в місяць. Ми збирали людей, говорили з ними, щоб не вивозили, але все одно за звичкою возять», – розповів староста.
Активісти Орлівки вважають, що звичку людей змінити можна – тільки треба жорстко заборонити та карати порушників. А так в селі тепер утворилося два незаконних сміттєзвалища. Хоча і відмічають, що ситуація покращилась.
«Зміни на краще є. Проблема була в тому, що у нас з’явилося багато підприємств, вони потребують вивозу сміття. І всі вивозили в городище «Картал». Ми тоді встали і сказали: «Ні, сюди більше не возитимете, інакше викличемо поліцію, подаватимемо до суду». На нас образилися. Але перестали возити. Неподалік від Орловки, в бік Ізмаїла, є місце, де можна було б облаштувати сміттєзвалище. Це колишній кар’єр цегельного заводу. Там є величезний полігон десь на 5 га і кар’єр глибокий, звідки багато років возили глину. Ми запропонували узаконити там звалище. Всі будуть задоволені, і Орлівка очиститься від сміття. І буде звідки брати землю, а не тягнути її з городища, бо там не можна копати навіть лопатою, не кажучи вже про трактор», – розповів Анатолій.
Це питання обговорювалося під час зустрічі місцевих мешканців з головою громади Ігорем Плєховим. Тоді він запропонував залучити техніку громади і засипати сміття, а громадськості об’єднатися, закупити та висадити тут дерева. Ідея непогана і всім сподобалася. Але сьогодні держава перебуває в стані війни, а тому багато соціальних проєктів поставлені на паузу, бо першочергові задачі – виживання.
На момент написання цього репортажу в селі працювала комісія, яка розглядала можливість побудови укриття для школярів місцевої школи в підвалі так званого вчительського дому. Бо без цього навчальний заклад може перейти на дистанційне навчання. Побудоване до цього укриття за принципом «двох стін» вже не буде приймати дітей в новому навчальному році. Кошти на його облаштування виділять з місцевого бюджету. А це значить, що облаштування унікального археологічного об’єкту який має громада, також поставлено на паузу. Як і розвиток екологічного парку «Картал», який також знаходиться на території Орлівки. Він став частиною реалізації пілотного міні-проекту з адаптації місцевої територіальної громади до глобальних кліматичних змін в рамках міжнародного проекту. В парк поселили водних буйволів, зробили живописну дерев’яну стежку для туристів через заплави. Але і він зараз не функціонує.
Орлівка має великий потенціал для розвитку зеленого туризму завдяки своїм історичним та природним багатствам. А ще має активних і небайдужих громадян, які намагаються все це зберегти. Вони – приклад громадянського активізму.
«Я весь час кажу владі: використовуйте нас. Ми допоможемо. Ми поза політикою. І все це робимо не за гроші. Ми тут проводили наше дитинство, милувалися закатом сонця, хочемо зберегти все це для наших дітей. І іншим показати», – на прощання додав Анатолій Абгаш.
Фото автора
Інтернет-видання Бессарабії
