В селі Катлабуг, що належить до Суворовської громади, живе Іван Іванович Міндов — художник, який усе своє життя присвятив мистецтву. Його доля тісно переплелася з історичними подіями, що залишили глибокий слід у його пам’яті та вплинули на формування його творчого бачення. Журналістка видання «Махала» поспілкувалася з художником, щоб дізнатися більше про його життєвий і творчий шлях.
Іван Іванович народився 13 лютого 1938 року, в часи коли його рідне село Катлабуг, яке зараз належить до Суворовської громади, ще мало історичну назву Шікірлік. Він з’явився на світ у родині селян, які займалися землеробством. Старша сестра Івана Івановича, Донна, мала талант до малювання. Саме від неї, ще бувши маленьким хлопчиком, він навчився основ цього мистецтва.
«У початкових класах я часто допомагав однокласникам малювати з натури. Вчителька малювання Леоніда Парфірівна, яка, до речі, навчала малюванню мого батька, мою сестру і мене, завжди ставила мене в приклад за мої здібності до мистецтва», — згадує Іван Міндов.
Іван Іванович пережив чимало важких подій у своєму житті, які залишили глибокий слід у його пам’яті: голод 1946–1947 років, виселення багатьох односельців радянською владою до Сибіру після війни, а також конфіскацію родинного будинку, який перетворили на дитячий притулок.
«Під час голоду наша родина вижила завдяки тому, що у нас були вівці та корова, хоча молоко ми змушені були щодня здавати на молокопереробний пункт. Проте ми дуже недоїдали. Я товаришував із дітьми з дитячого притулку, який влада влаштувала у нашому конфіскованому домі. Вони часто таємно виносили звідти по шматочку хліба і підгодовували мене. Інколи діти, яких привозили сюди з усього району, не доживали до того, щоб їх прийняли до притулку, і помирали просто біля його паркану від голоду та холоду. Хочу зазначити, що в селі було багато конфіскованих будинків, які нова радянська влада використовувала для власних потреб. На нашій вулиці, наприклад, це стосувалося майже всіх будинків», — розповідає пан Іван.
Після закінчення школи Іван Іванович почав працювати в колгоспі причіпником. Через рік він здобув освіту тракториста-машиніста в Ізмаїльському технікумі механізації сільського господарства і розпочав працювати на тракторі та комбайні.
Знаючи про неабиякий талант Івана Міндова до мистецтва, голова колгоспу часто звертався до нього з проханням виконувати ті чи інші художньо-оформлювальні роботи. Згодом Івана Івановича направили на навчання до Одеського будинку народної творчості, де він здобув професію художника-оформлювача.
«У 1963 році я з великим задоволенням поїхав навчатися, адже з дитинства відчував, що мене тягне до мистецтва. Навчання приносило мені неабияку радість, і я навіть мав честь бути старостою групи. Після завершення курсу я повернувся до колгоспу, де розпочав працювати художником-оформлювачем. Основною тематикою моєї творчості були політичні мотиви: я створював лозунги, оформлював Будинок культури та малював плакати», — згадує пан Іван.
У вільний від роботи час Іван Міндов присвячував себе творчості також і вдома. Він писав картини, серед яких були портрети рідних, автопортрети, пейзажі, але улюбленою тематикою для нього став іконопис. В радянські часи він приховував своє захоплення іконописом, адже владою це не віталося.
«Я був закоханий у мистецтво. Мене надихали роботи видатних художників, зокрема Рембрандта, чиї картини я іноді копіював. А також я люблю своє селище, місце, де я виріс і прожив все своє життя, яке також відображене у моїй творчості», — ділиться митець.
Іван Іванович не лише любив писати ікони, а й відвідувати церкву. Він написав і подарував місцевому храму Святих Олени та Костянтина три ікони. Його роботи були представлені в Будинку народної творчості міста Одеси, а також у місцевому Будинку культури.
Художник каже, що ніколи не шкодував про те, що прожив усе життя у своєму рідному селі Катлабуг (колишня назва — Суворове). Він зізнається, що його життя було настільки цікавим, що, якби йому випала нагода прожити його ще раз, він би хотів, аби воно було таким самим. Сьогодні вік та стан здоров’я не дозволяють художнику займатися улюбленою з дитинства справою – писати картини, але в його серці досі живе любов до малювання.
Іван Іванович завжди вірив, що мистецтво має здатність змінювати світ, тому він із радістю звертається до молодого покоління художників: «Я хочу побажати молодим художникам, які тільки розпочинають свій творчий шлях, успіху, натхнення та вміння говорити правду через свій пензель».
Інтернет-видання Бессарабії
