10 липня в Україні вперше відзначають День вшанування загиблого медика. Це ініціатива команди Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона». Започаткована вона цьогоріч, аби вшанувати пам’ять медичних працівників, які загинули під час повномасштабної війни. Про це повідомляє Махала з посиланням на МОЗ України.
За даними Ордену Святого Пантелеймона, за 3 роки великої війни росія вбила щонайменше пів тисячі українських медиків. Це лікарі, медичні сестри й брати, молодші медичні працівники, бойові медики та медикині.
10 липня, о 14:00, у лікарнях та медичних установах України пролунав сигнал – звук серця, що зупиняється. Після – хвилина мовчання. Це знак подяки, шани й скорботи за загиблими медиками.
Щоб зберегти пам’ять загиблих медиків Орденом Святого Пантелеймона реалізує проєкт «Посвіт пам’яті». У межах проєкту, за участі Національної наукової медичної бібліотеки України та регіональних партнерів, здійснюється збір і систематизація інформації про загиблих медичних працівників.
Якщо вам відомо про загиблого медика на фронті чи в тилу, у цивільному чи військовому шпиталі, надсилайте інформацію за електронною адресою:
Обов’язково вкажіть у темі листа: «Посвіт пам’яті».
Видання «Махала» неодноразово писало про загиблих медиків. Згадаймо їх.
15 березня 2024 року в місті Одеса від ворожого ракетного обстрілу, під час виконання службових обов’язків у віці 24 роки, загинув уродженець Арцизької громади Ільюшин Андрій Олександрович
Андрій ніс службу в об’єднаній штурмовій бригаді Національної поліції України” Лють” і був військовим медиком.
Унаслідок ракетного удару російських військ 10 квітня 2024 року по Одеській області загинув інструктор-парамедик, уродженець села Каракурт Роман Юхневич із позивним Болгар.
Повертаючись додому після проведення навчань із тактичної медицини, Роман став свідком першого прильоту ракети “Іскандер” і кинувся надавати медичну допомогу постраждалим. Російські окупанти нанесли другий удар із коротким інтервалом по тому ж місцю. Внаслідок чого Роман загинув.
10 червня 2025 року у селі Стара Некрасівка відкрили меморіальну дошку на честь медичного брата місцевої амбулаторії Володимира Масленикова. З самого початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно доєднався до лав ЗСУ і вже безпосередньо на фронті продовжив медичну справу. Військовий медик загинув 25 листопада 2024 року при виконанні службових обов’язків на Херсонському напрямку.
Внаслідок ворожого обстрілу по Одесі при виконанні службових обов’язків загинув фельдшер підстанції Центру екстреної медичної допомоги №5 Сергій Ротару, уродженець Саратської громади.
Бригада Сергія однією з перших отримала виклик, що внаслідок прильоту балістичної ракети людям потрібна допомога. “Швидкі” вирушили на місце трагедії та почали надавати медичну допомогу пораненим людям, в цей час російська армія підступно вдарила другою ракетою в те саме місце. Це сталося 15 березня 2024 року.
У річницю загибелі фельдшера Сергія Ротару відбулося урочисте відкриття скверу та пам’ятної дошки на його честь.
18 листопада 2024 року внаслідок падіння ракети у Приморському районі Одеси загинув водій швидкої допомоги Павло Григорович Снітковський. Павлу було 53 роки, 35 з яких він провів за кермом. Останні 18 років життя Павло працював водієм швидкої допомоги, рятуючи життя людей у складі бригади медиків.
Едуард Пельтек родом з села Василівка Болградського району. Жив з родиною в Болграді, тут закінчив школу №3. Після отримання освіти чоловік поїхав до Одеси, а згодом облаштував життя у Львові.
В червні 2023 року отримав повістку та став бойовим медиком другого штурмового взводу 3 штурмової роти 25 ОШБ в/ч А4640. 22 листопада в районі населеного пункту Степове Донецької області в результаті мінометного та танкового обстрілу старший солдат Пельтек загинув.
10 квітня 2024 року росіяни завдали ракетного удару по Одеському району двома балістичними ракетами. За волею долі уродженець Болградщини Роман Юхневич опинився неподалік місця прильоту першої ракети, і, як військовий медик та небайдужа людина, без вагань кинувся рятувати людей. В той самий час у це місце прилетіла друга ракета… Звістка про загибель Романа стала шоком для побратимів, рідних та всіх, хто знав його особисто. Невтішне горе спіткало його дружину Олену, з якою він встиг створити сімʼю незадовго до своєї загибелі. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Оленою та дізналася, яким був Роман.
Павло 1985 року у селі Кубей. У селі провів своє дитинство й юність, навчався у місцевій школі. Після здобуття середньої освіти оселився в Одесі. Вільний від роботи час, приділяв улюбленому хобі – мотоциклам. У місті чоловік також був волонтером громадської організації “Семпо”, що надає екстрену мотодопомогу при ДТП за участю водіїв двоколісних транспортних засобів.
З початком повномасштабного вторгнення Павло доєднався волонтером у Червоний Хрест, був відданим цій справі: одним з першим йшов у пекло при важких обстрілах міста Миколаєва. Однак згодом хлопець доєднався до лав ЗСУ, ставши бойовим медиком 199-ої навчального центру десантно-штурмових військ. Серед побратимів мав позивний “Художник”.
26 березня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Нечволодівка на Харківщині, загинув уродженець Кілії Будулатій Олександр. Він був психіатром вищої категорії — людиною, яка допомагала іншим знаходити сили жити, підтримувала в найважчі моменти. І загинув, коли їхав евакуювати поранених військових.
Інтернет-видання Бессарабії
