Незвичайно велелюдно та жваво було у неділю на вулиці Степовій, що на околиці села Михайлівка Саратської громади. Селяни, а особливо діти, які збіглися з усього села, очікували відкриття нового парку відпочинку з дитячим майданчиком.
На відкритті парку побувала й журналістка інтернет-видання “Махала”.
Ідея створення нового об’єкта та її втілення належать молодому мешканцю села Михайлові Міловану. До речі, це не одноразовий благодійний вчинок молодого чоловіка. Він досить часто допомагає селу корисними справами, а з початком повномасштабного вторгнення не втомлюється підтримувати українських захисників як справою, так і коштами.
Звертаючись цього дня до присутніх, Михайло зауважив, що новому парку присвоєно ім’я односельця, молодого воїна ЗСУ Сергія Смолянця, що загинув у російсько-українській війні, аби пам’ять про нього зберігалася цим і наступним поколіннями михайлівців. І запропонував вшанувати пам’ять полеглих захисників України хвилиною мовчання.
“Парк побудовано, щоб було де розважитися дітям і відпочити дорослим”, – сказав Михайло. Він попросив дбайливо відноситися до нього, адже “ламати легше, ніж будувати”. У новостворений майданчик вкладено багато коштів, сил, часу, а головне – душі… Михайло Мілован щиро подякував тим, хто безкорисливо допомагав у роботі, адже самому було б не впоратись. Особливо – своїй сім’ї, батьку та матері, які постійно перебували на майданчику, підтримували справою та практичною порадою. Дякував меценатам – своєму керівнику Олегу Сулакову, який безкоштовно надав необхідну техніку, а також Миколі Златову, Аллі Георгієвій, які надала матеріальну підтримку. Хлопцям, які працювали тут вдень і вночі. Роману Грибкову, який теж доклав руки до майданчика, безкоштовно виконавши усі зварювальні роботи, змайструвавши чудові лавочки.
Після вітального слова Михайло запросив усіх присутніх до нового парку. Дітлахи вмить заполонили гірки, гойдалки, каруселі, пісочниці, батут…
Юні футболісти на новому огородженому полі зі штучною травою заходилися завзято ганяти новий м’яч – з таким подарунком прийшов на відкриття тренер ДЮСШ Сергій Гарбар. Дорослі ж поважно розсілися на нових лавках, обговорюючи подію.
Новий парк побудовано на території старого покинутого домоволодіння, навколо якого виросли хащі та куди недбалі хазяї з села занадилися звозити сміття. Власники будівлі, дізнавшися, задля якої мети їх просять поступитися ділянкою, віддали її задарма. Потім місцеві мешканці виконали величезний обсяг робіт з вивозу будівельного та побутового сміття, розчистки заростів дерев та кущів, вирівнювання площі, розпланування, монтажу грального приладдя, вимощення плиткою тротуарних доріжок, встановлення огорожі тощо… Парк вийшов просторим, тінистим, затишним та водночас яскравим, привабливим для дітей та дорослих.
Нечасто люди, яким вдалося своїм трудом, розумом та здібностями заробити якусь копійчину, квапляться поділитися нею з оточуючими, навіть односельцями.
“Як виникло таке бажання? – спитала я в Михайла. – Можливо, був якийсь поштовх?“. І отримала щиру відповідь: “Думка виникла ще до війни, але планував об’єкт “поскромніше” та в іншому місці. Війна відтермінувала цей задум, але згодом я до нього повернувся. Староста села запропонувала цю ділянку. Територія була вкрай захаращена. Але я побачив від людей відгук, готовність та бажання допомогти – починаючи з власників покинутої садиби, мого керівника Олега Семеновича, батьків, сільського комунгоспу в особі Рустама Умарова, багатьох інших. За роботу взялися із завзяттям. Коли впорядкували територію, з’явилося бачення того, що де можна розмістити… Ось так вийшло. На весну, дай Боже, будемо усі живі-здорові, встановимо пару альтанок, відеокамери для порядку.
Сподіваюсь, що наш приклад стане стимулом для тих, хто має, нехай і невеликі, статки та можливості зробити щось корисне для рідного села та людей, для громади. Життя коротке, ми не знаємо, скільки нам відміряно, і бачимо своїми очима, як вмить може піти засвіти зовсім молода людина… У мене зараз така трагічна ситуація – загинув мій друг, кум, брат, а в нас було стільки планів… Треба встигнути щось залишити після себе. Сподіваюсь, це розуміють люди, які мають можливості зробити щось вагоме для людей…”
“Ми дуже раді й вдячні, пишаємося тим, що у нас в Михайлівці є така молода сім’я, яка не байдужа до свого села, яка за підтримки батьків робить такі добрі справи. Ще й на такій ділянці – тут навіть дороги практично не було, – прокоментувала староста сіл Михайлівка та Долинка Тетяна Максименко. – У такий важкий час не кожний зважиться на таке. Це гідно поваги і визнання. Все село вдячно сім’ї Мілован. І вони мають стати прикладом для інших. Звісно, зараз дуже важкий час, особливо для сільських мешканців, але життя триває і село, зокрема діти та підлітки, потребує уваги та турботи, допомоги небайдужих і безкорисливих людей…”
Інтернет-видання Бессарабії
