Весною цього року ми вже розповідали про мешканця Острівного — краєзнавця Петра Добрєва, який щиро захоплюється історією своєї малої батьківщини, а результатом цього захоплення стала публікація наукової статті, де він дослідив кількість жителів села, що у 1925-1926 рр. залишили Бессарабію в пошуках кращої долі. Окрім цього, Петро встановив зв’язки із нащадками багатьох родин, які нині мешкають у Бразилії. Саме знайомство з ним надихнуло нащадків родини Галєвих з Бразилії попри війну здійснити подорож до далекої України та побачити землю своїх пращурів. 16 жовтня делегація в складі Ренато Оливейра (батько родини) та його дітей Маріанни, Луана і Ренана прибули до Острівного, щоб особисто познайомитися з дослідником і його родиною та пройти «стежками пам’яті» своїх предків. Перший день перебування гостей з Бразилії був присвячений екскурсії історичними місцями села, у якій взяла участь і журналістка інтернет-видання «Махала».
Екскурсія розпочалася з центру Острівного — місця, де понад два століття тому було започатковано історію села. Цього разу сюди завітали особливі гості — бразильська родина Галєвих, яка приїхала побачити землю своїх предків, та журналісти-документалісти з Болгарії Деніслав Стойчев і Міхаела Аройо.
Провідником у минуле став місцевий краєзнавець Петро Добрєв. Він розповів, що село заснували болгари з Центральної Болгарії, а основна група переселенців прибула з села Гаджілово, яке нині має назву Гранітово.
«Одним із тих, хто рушив з Гаджілово до Бессарабії разом із трьома синами, був Стоян Галєв. Однак дорогою голова сімейства помер, а в Острівному оселилися його діти. Перед тим, як дістатися сюди разом з іншими болгарськими родинами, вони деякий час проживали в селах Енікьой та Ескікьой, неподалік Кишинева», — розповів Петро Петрович історію переселення предків гостей з Бразилії.
Він зазначив, що, прибувши на нові землі, вказані переселенці самостійно обирали місця для поселення. Згодом до них приєдналися болгари з Кишинева — досвідчені садівники та городники, які раніше працювали в його околицях. У 1821 році відбулася третя хвиля переселення болгар з міста Татарбунари, а в 1828-му — четверта, остання. У 1830 році до молодого села прибули ще сім родин, серед яких був і прадід Петра — Вилко Добрєв.
Таким чином, Острівне заснували чотири групи переселенців, а найчисельнішою з них була група з регіону Гранітово.
Брати Галєви, предки гостей з Бразилії, за словами Петра, оселилися в самому центрі села, що свідчило про їхній високий статус. За переказами, брати привезли із собою чимало золота, яке сховали серед дітей, адже турки перед від’їздом з Болгарії перевіряли дорослих набагато ретельніше.
Під час екскурсії бразильці дівідалися, що перша церква в селі була зведена у 1822 році. Відтоді почали розбудовуватися вулиці, а село стало набувати сучасного вигляду.
«Коли наші предки приїхали сюди, навколо був голий степ — не росло жодного дерева, де можна було б сховатися від спеки. Тому перші поселенці почали висаджувати дерева. Вони зазнавали великої скрути та відчували нестачу інвентарю для ведення господарства, адже з Болгарії могли вивезти лише те, що вміщувалося у повозку», — поділився Петро Добрєв.
Місцеві легенди розповідають, що перше дерево переселенці привезли із собою з Болгарії та посадили його в центрі села — як символ нового життя на чужій землі.
Підсумовуючи історію заснування села гостям показали джерело з питною водою, відкрите у 2017 році на честь засновників Острівного. Уже вісім років воно служить людям — як жива пам’ять про тих, хто 208 років тому заклав тут свої корені. Такі джерела в селі традиційно називали «чешма» і раніше їх було багато в різних частинах Острівного.
Після того як бразильські гості спробували джерельної води з чешми, їм запропонували пройтися центральною частиною Острівного — місцем, яке місцеві й досі називають «Сирцето на Баба́та». У давнину її називали «мегдан», де відбувалися найважливіші події громади. Саме тут селяни збиралися на свята, щоб разом станцювати хоро — традиційний болгарський народний танець.
Сьогодні в цій частині Острівного розташовано кілька пам’ятних місць, які нагадують про трагічні сторінки історії села. Як розповів Петро Добрєв, перший пам’ятник тут з’явився ще за румунських часів — на честь односельців, які загинули на фронтах Першої світової війни.
«У 1914 році 346 чоловіків із нашого села були призвані на фронт. Серед них — Георгій Галєв, ваш предок, який згодом виїхав у Бразилію. На війні він отримав поранення у стегно. Сімдесят сім чоловіків не повернулися додому. Пам’ятник, який ви бачите зараз, — уже третій, встановлений на честь загиблих», — зазначив Петро Петрович розповідаючи своїм гостям історію пам’ятника.
Наступна інсталяція, створена у 2017-2018 рр., присвячена 600 жителям Острівного, які загинули під час голодомору 1946–1947 років. Тоді радянська влада відібрала в селян зерно за відмову вступати до колгоспів і небажання залишити власну землю. Композиція має форму свічки, полум’я якої виконане зі скла. Щоночі воно світиться, нагадуючи мешканцям села про тяжку втрату.
«У 1932–1933 роках за радянської влади було створено штучний голодомор на території України, яка входила до складу СРСР. А в 1946–1947 роках те саме відбулося й у Бессарабії, коли ці землі після Другої світової війни також стали частиною Радянського Союзу», — пояснив краєзнавець.
А неподалік, у тому ж сквері, ще в 70-х рр. минулого століття, було встановлено пам’ятну плиту на честь загиблих у роки Російсько-японської та Першої світової воєн. Символічно, що саме тут похований і військовослужбовець Червоної армії Микола Творовський, який загинув у 1944 році в околицях Острівного від снайперської кулі.
Після екскурсії сквером «Сирцето на Баба́та» гостей запросили до ліцею та Свято-Георгіївської церкви — місцевих духовних і освітніх осередків, у яких збережено пам’ять поколінь.
По правий бік від входу у хол ліцею розташований куточок, присвячений найвідомішому уродженцю Острівного — Петру Бурлаку-Волканову, засновнику сучасної літератури та поезії болгар Бессарабії. Піднявшись сходами на третій поверх, делегація опинилася в культурно-етнографічному центрі села — історико-краєзнавчому музеї, який складається з двох зал. Перша розповідає про життя та творчість поета-односельця, а друга знайомить із побутом і традиціями місцевих жителів минулих століть.
Тут гості мали можливість доторкнутися до історії — побачити речі, якими користувалися їхні предки, коли ще ті жили на бессарабській землі.
«Цей кожух зроблений зі справжньої овечої шкіри, а це — покривало з вовни. А знаєте, що це? Скриня, призначена для тканин та одягу. Вона виготовлена у 1880 році. Для своїх власників вона мала ще одну важливу функцію — була своєрідним літописом родини, адже на внутрішньому боці кришки записували дати народження і смерті близьких», — розповів Петро Добрєв.
Гостеві з Бразилії Ренато Олівейра запропонували залишити запис у книзі відгуків музею. У своїх рядках він написав:
«Я дуже радий відвідати село, до якого мої бабуся та дідусь усе життя так відчайдушно бажали повернутися. Дякую, що дали мені можливість побачити ці землі».
Останнім пунктом подорожі центральною частиною Острівного стала Свято-Георгіївська церква. Запрошуючи гостей до храму, Петро Добрєв звернувся до бразильської родини, наголосивши, що батьки Георгія Галєва та його дружини Зони (Зіновії), як називали її в селі, брали активну участь у спорудженні церкви, а самі молоді вінчалися саме тут.
Перед входом до святині Петро Петрович розповів історію ікони святого Георгія Побідоносця, встановленої з зовнішнього боку церковної огорожі у 2006 році. Усередині храму гості з Бразилії відчули подих минулого — ту саму атмосферу, яку колись переживали їхні пращури. А піднявшись сходами на дзвіницю, вони змогли побачити Острівне з висоти — як на долоні, сповнене пам’яті й життя.
Інтернет-видання Бессарабії
