Мешканка села Орлівка Ренійської громади Вікторія Новікова завжди любила шити, це передалося їй від мами, але ніколи не думала, що всерйоз зацікавиться саме мистецтвом вишивки. Новий напрямок у її захопленні з’явився випадково: років вісім тому племінниця Наталія Калуян попросила її пошити національний костюм – дівчина, яка здобула у Кишиневі музичну освіту, хотіла вийти у ньому на випускному концерті. Майстриня взялася за роботу і отриманий результат перевершив усі очікування. Про секрети майстерності місцевої рукодільниці – у матеріалі «Махали».
Вікторія Леонідівна за дипломом математик, вищу освіту здобула в Румунії, але схильність до точних наук ніяк не заважала їй захоплюватися красою та самобутньою естетикою національного орнаменту в одязі.
«У Румунії національний костюм відрізняється особливостями стилю, залежно від регіону. Наприклад, у моєї тітки, яка живе там, чудово виходять вишиванки, поширені в Добруджі. Коли я побачила їх, вони мені дуже сподобалися. Коли вишивала костюм племінниці для випускного концерту, використала орнамент, характерний саме для цього регіону. Наталя, якій дуже сподобалася моя робота, потім попросила мене вишити їй кілька блузок. Мистецтво вишивки виявилося для мене настільки цікавим та захоплюючим, що я зрозуміла – це моє!», – розповіла Вікторія Новікова.
З того часу мистецтво вишивки зайняло в житті майстрині особливе місце. Жінка зізналася, що без улюбленого заняття не уявляє собі життя. Тим більше, що її талант помітили і за межами рідного села: ще до війни в Орлівці побувала авторка та ведуча популярної програми «Мандри країною» Лілія Рубан і замовила у неї костюми для себе та своєї куми, над якими наша героїня працювала цілих 7 місяців. Звісно, талант Вікторії Новікової затребуваний і в рідному селі: вона одягає у національні костюми учасників народного танцювального ансамблю «Опинкуца» Орлівського Будинку культури.
«Мистецтво ручної вишивки – це дуже цікава річ. Вікторія Леонідівна, коли починала цим займатися, практикувалася на виготовленні костюмів для молодшого складу нашого колективу, там потрібно було вишити не дуже складні візерунки. Справжнім, серйозним для неї іспитом стало виготовлення костюмів для старшої групи нашого ансамблю, над якими вона зараз працює. Наша майстриня зараз знаходиться в Румунії, де навчається її дочка, але регулярно приїжджає додому, щоб відвідати свою маму. Ми всі дуже чекаємо на ці костюми і анітрохи не сумніваємося, що наша майстриня впорається з цією роботою якнайкраще і в найоптимальніші терміни», – каже художній керівник ансамблю «Опинкуца» Микола Александров.
Між тим особливість вишивки ручної роботи полягає в тому, що не завжди виходить швидко, як хотілося б. Наприклад, над однією блузкою майстриня працює часом до трьох місяців, тому що робота ця дуже кропітка, вимагає посидючості, концентрації уваги та бездоганної точності. Але коли людина любить свою справу, то рутина зовсім не помічається, і робочий процес не тільки не обтяжує, а, навпаки, приносить лише радість і задоволення.
«Процес вишивки вимагає підвищеної уваги і тут важливо, як під мікроскопом, не проґавити жодної деталі. Кожен рух має бути точним та вивіреним. Не допускається відступ від лінії малюнка навіть на пів міліметра, тому треба мати дуже велику витримку та посидючість. Але результат того вартий: скажу без хибної скромності, виходить дуже красиво. Матеріали – лляну тканину, батист та інші необхідні складові – купую сама. Викрійку теж роблю сама. Таким чином моя робота полягає не в нанесенні вишивки на вже готовий костюм – я його шию з нуля! А повний комплект костюма – це не щось одне, він зазвичай включає блузку, жилетку, спідницю і фартух. Мама, бабуся і тітка мені розповідали, що коли дівчата за старих часів робили собі такі вишиванки, то своїми секретами майстерності не ділилися, і коли вони виходили на свята у своїх вишиванках, то захоплювали всіх. А люди захоплювалися не лише красою самих дівчат, а й несхожістю їхніх народних костюмів, оскільки кожен був індивідуальною ручною роботою і мав, як то кажуть, свою родзинку», – додала тоді Вікторія Новікова.
Майстриня зазначала, що у мистецтві вишивки головне нічого не проґавити. Тут важливо все, наприклад, ретельний підбір ниток, щоб вони не линяли – інакше результат буде не такий, на який очікуєш, а вийде, за її словами, «незрозуміло що». Тут слід наголосити, що процес вишивки дійсно повністю ручний, без жодного перебільшення. До швейної машинки жінка звертається тільки тоді, коли вже вишиті частини костюма потрібно «зібрати» воєдино.
Єдина донька майстрині Алла чудово малює та пропонує мамі для вишивки свої власні розробки. Коли ми востаннє спілкувалися з Вікторією Леонідівною, вона розповіла нам, що дочку, у якої в ранньому дитинстві виявили рідкісне генетичне захворювання, виховувала сама, фінансово було важко, бо доводилося купувати дорогі препарати. Алла знаходилася на домашньому навчанні, також навчалася у музичній школі за класом фортепіано і була учасницею ансамблю «Опинкуца», і танці позитивно позначалися на її здоров’ї та самопочутті.
«Алла хоче вступати на навчання до Румунії, мріє стати модельєром. Вона певною мірою хоче піти моїми стопами. Різниця тільки в тому, що я займаюся лише вишиванням, а дочка хоче розробляти дизайн одягу. Вона за вдачею боєць, ніколи не здається, я пишаюся, що вона росте сильною і цілеспрямованою і, думаю, що у неї все вийде», – поділилася тоді Вікторія Леонідівна планами доньки, ще школярки, на доросле життя.
З того часу минуло вже кілька років і нам дуже хотілося б дізнатися, чи здійснилася мрія дівчини, але ні з Вікторією Новиковою, ні з її дочкою нам зв’язатися не вдалося – у соцмережах ми їх не знайшли. Від керівника ансамблю «Опинкуца» Миколи Александрова дізналися, що Алла зараз, як і планувала, навчається в Румунії, а мама перебуває разом із нею. Нам хочеться побажати їм успіхів!
Фото надані Вікторією Новіковою.
Інтернет-видання Бессарабії
