Як ви уявляєте сільську бібліотеку? Якщо це щось на кшталт старих запилених полиць з давніми неактуальними книжками, то ми готові вас здивувати цією історією.
Олеся Рожнатова – бібліотекарка у другому поколінні, вона своєю натхненною працею доводить, що може бути інакше. У 2011 році жінка повернулась з нецікавої для неї роботи бухгалтером у рідне село Холодна Балка на Одещині. Попри всі стереотипи, саме місцева бібліотека першою відкрила інтернет-клуб у 2013 році, а нині регулярно поповнює книжковий фонд на 200-300 книжок у рік.
Про комп’ютери від Білла Гейтса, арттерапію для дітей на початку вторгнення та що роблять з книжками російською, читайте у матеріалі ШоТам.
За першою освітою я економіст-бухгалтер. Так видавалось правильним: серйозна професія, робота у великому місті, більші можливості. Але з часом я зрозуміла, що це не моє, що я більш творчого «польоту». Саме творчість мене надихає, заряджає і мотивує розвиватись. Мама підтримала мій вибір піти з роботи і запропонувала допомагати їй у сільській бібліотеці в селі Холодна Балка на Одещині.
Тепер я бібліотекарка у другому поколінні. Моя мати працює за фахом з 1975 року, а нині і я, і моя дочка допомагаємо у цій справі.
Однак тоді, у далекому 2011 році, коли я зайшла у приміщення рідної бібліотеки, мої перші думки були: «Боже, навіщо я сюди прийшла?». Все було таке старе, приміщення без ремонту, без належного технічного забезпечення – про компʼютери можна було тільки мріяти!
Основна проблема сільських бібліотек у тому, що книжковий фонд не відповідає інтересам читачів. У нас було понад 20 тисяч книг. Але значна їх частина залишилась з радянських часів, тобто їм зараз не місце на полицях. Частину закуповували централізовано на якийсь дивний розсуд. Люди приходили, дивились – книг багато, а почитати немає чого.
Коли я прийшла на цю роботу, зʼявилась можливість платних послуг. Тобто читач замовляє книгу і платить лише якийсь невеликий відсоток, а бібліотека закуповує. Так моя мама, а згодом і я, змогли зібрати більш-менш хороший фонд книг. Люди стали активніше приходити, адже купити книгу і зараз є недешевим заняттям, а читати цікаву літературу хочеться.
Зараз маємо близько 12 тисяч екземплярів, з них найбільше має попит дитяча література, енциклопедії, книги для вивчення іноземних мов, розвивальні книжечки для малюків. На початку року ми отримали грант на 25 книжок з бізнес-літератури, наприклад, як відкрити кавʼярню. Ця тема особливо цікавить підлітків – ледь не кожен хоче мати власну справу!
Дорослих більш цікавить художня література та нон-фікшн, а від початку повномасштабного вторгнення – історія України та твори сучасних українських письменників.
Ми також знайшли звʼязок з керівництвом громади і до Дня бібліотекаря (ред. – 30 вересня) нам закупили 90 книг, які ми замовляли за запитами наших читачів. Крім цього, громада утримує приміщення і сплачує зарплату повною мірою.
І самі читачі приносять нам свої вже прочитані книги, що можуть комусь послугувати. Так, за неповний рік близько 200 книг нам подарували мешканці села.
Насправді люди приносять різне, часом несуть старі книги російською. Звісно, ми намагаємось такі не брати, але скажу чесно – беремо. Складаємо їх окремо, накопичуємо і здаємо на переробку, а на зібрані гроші купуємо сучасну українську літературу.
Одним з перших грантових проєктів був «Бібліоміст» (ред. – за сприянням Фонду Білла та Мелінди Гейтс), де бібліотекарі України могли подати заявку і створити на базі бібліотеки безкоштовний інтернет-центр. Ми написали і перемогли – отримали перші три компʼютери у 2013 році. Звісно, хтось у селі вже мав власний компʼютер вдома, але далеко не всі. Тож бібліотека стала місцем збору і дорослих, і дітей.
Це надихнуло нас шукати інші можливості, як вдосконалювати життя бібліотеки: ми підписувались на різні бібліотечні спільноти, канали, платформи. Зараз тісно спілкуємось з Українською бібліотечною асоціацією та колегами з інших регіонів. От буквально вчора колега скинула можливість реалізувати проєкт, а я пообіцяла дати їх фідбек за іншою програмою. Є окремі благодійні фонди як от «Бібліотечна країна», які підтримують нашу роботу та надають сучасні книги.
Крім суто бібліотечної справи, я є ще членом асоціації громадських радників України. Це допомагає бути в курсі всіх можливостей, допомагати і отримувати підтримку від колег-однодумців.
Так на початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі були розгублені та шукали емоційної підтримки, мій колега з асоціації порадив попрацювати з психологинею Анею. Я подзвонила, і вже у березні ми розпочали спільний чудовий проєкт «Територія підтримки». Спочатку це були онлайн-зустрічі з дітьми, де психолог пропрацьовувала з ними різні емоції: страх, сум, тривога. Все це переросло в арттерапію на базі бібліотеки: діти малювали, гортали книжки, робили ляльки-мотанки і багато говорили.
Інший цікавий проєкт ми реалізуємо спільно з Docudays (ред. – міжнародний фестиваль документального кіно про права людини). Наприкінці 2022 року вони оголосили набір серед громад, аби створити кінопростори для показу документального кіно. Зараз ми транслюємо унікальні фільми у нашому кіноклубі.
Невдовзі зробимо простір для Молодіжної ради, де вони могли б збиратись та обговорювати свої справи та навіть влаштувати тут якісь події. Наразі рада тільки формується і ми також доклали до цього руку: впродовж двох місяців ми шукали найактивніших молодих людей, кого турбують проблеми громади.
Попереду ще дуже багато амбітних планів. Наступного року хочемо осучаснити приміщення бібліотеки в плані меблів, аби простір був комфортним для наших відвідувачів. Зокрема, облаштувати кращу дитячу кімнату та простір для батьків. Адже я сама мама і добре памʼятаю той час, коли була настільки втомленою і хотілось просто посидіти в кріслі, поки дитина грається. Тому зараз шукаємо грант та сподіваємось на співфінансування з місцевого бюджету.
Наша бібліотека – це не книгосховище, а місце взаємодопомоги, спілкування та розвитку. До нас приходять не лише за книжками, а людською підтримкою, бо знають, що наші двері завжди відчинені.
Загалом до нас ходять і великі, і малі. Найменшому нашому читачеві не було ще місяця!
А от на днях прийшла пенсіонерка. Каже: «У мене щось з телефоном – не можу з онучкою у вайбері звʼязатись. Я знаю, що тільки ти мені допоможеш в цьому». Звісно я приділила її увагу та налаштувала все. Інша жінка – мати військовослужбовця, прийшла з проханням заламінувати документи сина, бо вони вже такі потерті. Звичайно ми допоможемо всім, чим можемо.
Ми дійсно любимо свою роботу. І люди це відчувають.
Інтернет-видання Бессарабії
